Коли Дмитрові Білодіду в київському Будинку художника вручали Міжнародну літературно–мистецьку премію імені Григорія Сковороди, стереотипи тріщали по швах. Бо чим, за усталеною логікою уявлень, переймається український селянин? Город, господарство, хліб насущний, урожай... Чи має він право на хобі? Чому б і ні, якщо в одвічному колообігу проблем викроїть для цього час. Яке хобі селянина здатна допустити цензура стереотипів? Риболовля, гриби, шахи, вишивка гладдю? Проте навряд чи в цей перелік потраплять праці великого Григорія Сковороди. Власне, для Дмитра Білодіда із села Стрітівка Кагарлицького району на Київщині вчення мандрівного українського філософа значно більше, ніж віддушина для дозвілля. «Разом із Сковородою» пан Дмитро і день починає, і справи господарчі ладнає, і над долею держави і людини міркує. І мріє про той час, коли праці філософа будуть належно оцінені нащадками. Бо в них, вважає, відповіді чи не на всі насущні питання.