Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Відомо, що секретом вишуканої китайської порцеляни бажало заволодіти багато європейських країн. Століття пошуків увінчалися успіхом у 1710 році, коли в німецькому місті Мейсен відкрили знамениту мануфактуру. У той час підприємці з українських земель також не пасли задніх: на багатих на каолін Волині та Чернігівщині почали виникали локальні порцелянові виробництва. Одним iз них був Волокитинський фарфоровий завод (тоді — Чернігівська губернія, нині — Сумська область). Завод виник у 1839 році й проіснував до 1861 року. Власне, ювілей відомої мануфактури, що працювала недовго, але плідно, спонукав музейників сформувати спеціальну виставку — як вони наголошують, уперше в Україні. «Цим проектом ми віддаємо дань тим, хто жив і творив на території України більш ніж 150 років тому», — підкреслює директор Національного музею декоративного мистецтва Адріана В’ялець.
Волокитинське виробництво заснував Андрій Міклашевський, адміністративну і художню роботу курували французькі спеціалісти брати Дарти, а основною робочою силою на заводі були місцеві кріпаки. Фарфор для цієї масштабної експозиції — загальна кількість виставлених предметів сягає 350 — збирали по кількох музеях та приватних збірках.
Візиткою Волокитинського заводу були мініатюрні порцелянові скульптури, популярні у той час. На інших подібних підприємствах на території України їх не виробляли, а от у селі Волокитин штампували запитану пару «Українка» і «Козак». Звісно, що мануфактура також продукувала утилітарні предмети: посуд, свічники, рами для дзеркал і навіть люстри — одна така, двоярусна, відразу привертає увагу на виставці. Але найбільшим чудом експозиції є фрагменти фарфорового іконостасу волокитинської Покровської церкви.
Подібні колекції порцеляни Міклашевського є ще у фінському, американському й російських музеях. До слова, в Росії видали альбом «Фарфор завода А. М. Миклашевского» (двотомне видання коштує 1700 грн., таку ціну зумовило дороге оздоблення, і при бажанні його можна придбати на виставці).
Виставка діє до 30 листопада.
Вхід — 20 грн.
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>