Відомо, що секретом вишуканої китайської порцеляни бажало заволодіти багато європейських країн. Століття пошуків увінчалися успіхом у 1710 році, коли в німецькому місті Мейсен відкрили знамениту мануфактуру. У той час підприємці з українських земель також не пасли задніх: на багатих на каолін Волині та Чернігівщині почали виникали локальні порцелянові виробництва. Одним iз них був Волокитинський фарфоровий завод (тоді — Чернігівська губернія, нині — Сумська область). Завод виник у 1839 році й проіснував до 1861 року. Власне, ювілей відомої мануфактури, що працювала недовго, але плідно, спонукав музейників сформувати спеціальну виставку — як вони наголошують, уперше в Україні. «Цим проектом ми віддаємо дань тим, хто жив і творив на території України більш ніж 150 років тому», — підкреслює директор Національного музею декоративного мистецтва Адріана В’ялець.
Волокитинське виробництво заснував Андрій Міклашевський, адміністративну і художню роботу курували французькі спеціалісти брати Дарти, а основною робочою силою на заводі були місцеві кріпаки. Фарфор для цієї масштабної експозиції — загальна кількість виставлених предметів сягає 350 — збирали по кількох музеях та приватних збірках.
Візиткою Волокитинського заводу були мініатюрні порцелянові скульптури, популярні у той час. На інших подібних підприємствах на території України їх не виробляли, а от у селі Волокитин штампували запитану пару «Українка» і «Козак». Звісно, що мануфактура також продукувала утилітарні предмети: посуд, свічники, рами для дзеркал і навіть люстри — одна така, двоярусна, відразу привертає увагу на виставці. Але найбільшим чудом експозиції є фрагменти фарфорового іконостасу волокитинської Покровської церкви.
Подібні колекції порцеляни Міклашевського є ще у фінському, американському й російських музеях. До слова, в Росії видали альбом «Фарфор завода А. М. Миклашевского» (двотомне видання коштує 1700 грн., таку ціну зумовило дороге оздоблення, і при бажанні його можна придбати на виставці).
Виставка діє до 30 листопада.
Вхід — 20 грн.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
