Стіни районного Центру культури і дозвілля в Кобеляках були свідками вже не одного начальницького «виховання» з матюками. (Фото з сайту panoramio.com.)
Постійні читачі нашої газети ще й досі пам’ятають матеріал під заголовком «П’яний» брейк», опублікований в «УМ» у жовтні 2005 року. Йшлося в ньому про сумнівні витівки тодішніх очільників Кобеляцької райдержадміністрації — голови та його першого заступника. Саме вони, добряче «заправившись» спиртним на святкуванні Покрови, ввечері почали «виховувати» матюками, образами та погрозами місцеву молодь, що зібралася у підвальному приміщенні районного Будинку культури на заняття гуртка брейк–дансингу, а потім і міліціонерів, які намагалися заспокоїти можновладців... І ось — знову Кобеляки, той самий районний Будинок культури (тільки тепер він називається Центром культури і дозвілля), також вечірня репетиція артистів–аматорів... І знову «гучний» скандал за участю керівника одного з підрозділів райдержадміністрації. Тож днями в полтавському корпункті «УМ», як і 6 років тому, пролунало одразу кілька телефонних дзвінків із проханням розібратися в ситуації.
Справжнісінькою «бомбою» й водночас «хітом» інтернету став оприлюднений на місцевому сайті «Ехо з регіону» аудіозапис «гарячої» розмови, що відбулася 16 вересня. Хоча її першими «акордами» стали... звуки фортепіано. З таким заспокійливим «акомпанементом» різко дисонували «вступні» слова, власне, повторюваний кілька разів чоловічий окрик: «Іді сюда!». Щоб уявити «температуру» згаданої розмови, наведемо скорочений варіант цього діалогу між чоловіком і жінкою, як кажуть, без купюр. Зазначимо тільки, що почався він у залі при свідках, а потім тривав уже за його межами, надворі, куди «джентльмен» запросив даму «поговорити». І після запитання «Шо з апаратом?» розійшовся не на жарт:
— Оля, я ваші підар..іє подходи по твоєму сценарію... .
— Руки заберіть.
— Я тєбє щас нос откушу, бл...дь... . І ти умреш тут на х...й! Віриш?
— Вірю.
— Я тебе щас отак в’ї...у на х...й і ти здохнеш. Ти чуєш мене, тварь?
— Приберіть руки.
— Сможеш пікнуть токо в одну секунду і сразу умреш на х...й! Слиш, тварь?
— А ви розумієте, що зараз неправильно себе поводите?
— Єслі ти, падло бл..дь, спалила мені апарат, я тебе засажу на х...й по самі помідори, б...дь. Ти поняла, сука? Ти поняла, підар...ска бл...дь? Я тебе урою, бл...дь, лічно буду топить в Днєпрє...
— Я зараз піду до міліції.
— Мені по х..й. Вона тебе і посадить, бл...дь.
Подібні «смачні» фрази чоловік повторює по кілька разів. При цьому його мова загальмована, очевидно, не тільки емоціями. Аудіозапис фіксує якусь шарпанину. Крім постійних закликів до співрозмовника «прибрати» руки від неї, жінка звертається до дівчат, які проходять повз, із проханням постояти тут, «бо він мене б’є»...
За логікою і витонченістю стилю можна припустити, що така розмова відбувалася в якомусь «кабаку». Виявляється, ні, — зі звукорежисером районного Центру культури і дозвілля Ольгою Павелець практично на її робочому місці так «задушевно» бесідував ще один завсідник цього будинку — начальник відділу культури і туризму Кобеляцької райдержадміністрації Володимир Проскура.
Хвилин через 20 після тієї «бесіди» 27–річна жінка звернулася до місцевого райвідділу міліції, а наступного ранку залишила там офіційну заяву з проханням притягти її кривдника до відповідальності. Адже, як розповіла пані Ольга власкору «УМ», під час згаданої «виховної бесіди» головний культуртрегер району її не тільки брутально ображав, погрожував убивством, а й «душив за шию, шарпав за волосся і наніс один удар коліном у пах». Після перших пояснень міліції жінка розповіла про все й місцевим журналістам та надала їм зроблений нею диктофонний запис.
Оскільки в те, що чуєш, важко повірити, власкор «УМ» звернувся за поясненнями до самого Володимира Проскури, котрий увесь минулий тиждень їздив із Кобеляк до Полтави на навчання в обласному Центрі підвищення кваліфікації державних службовців. Хоча він називає себе нетиповим держслужбовцем («більше музикантом»), бо ж став на цю «стезю» тільки рік тому, відгукнувшись на особисте запрошення голови Кобеляцької райдержадміністрації Анатолія Таранушича. До того займався бізнесом у Кременчуці, мав свою фірму. Але й там, і в сільському районі його більше знають як художнього керівника одного з Будинків культури, засновника та соліста й бас–гітариста кількох вокально–інструментальних ансамблів (одним із них він і зараз опікується у дитячій музичній школі), учасника популярного телешоу «Х–фактор», окружного отамана Наддніпрянської флотилії українського козацтва.
Саме за свою вулканічну енергію, вважає пан Володимир, він і поплатився. Бо ж прийшов у таке собі культурницьке «тихе болото», розворушив у Кобеляках, за його словами, «осине гніздо», яке звили під дахом районного Центру культури і дозвілля любителі «відбувати номери», імітувати роботу, заохочувати кумівство. Почав вимагати від них реальної роботи — от і наразився на «стопроцентне замовлення», яким вважає згаданий «касетний скандал» районного масштабу. Ольгу Павелець пан Володимир називає лише «інструментом» у руках директорки Центру та ще кількох «доброзичливців». Бо ж, мовляв, хіба ходять звичайні люди на роботу з диктофонами...
До того ж пані Ольга, на його переконання, є подругою продюсера найпопулярнішого в районі талант–шоу «Я вмію співати», яке, за словами пана Проскури, «придумав і запустив» саме він, а продюсер те шоу в нього «типу вкрав», їхній конфлікт із цього приводу вийшов на публіку ще раніше. При цьому пані Павелець віднедавна почала свою діяльність у Кобеляках саме як технічний директор згаданого шоу, а звукорежисером Центру культури і дозвілля стала тільки з 1 вересня. Всупереч волі начальника районного відділу культури і туризму. «На її заяві я написав резолюцію «Відмовити. Не узгоджено», — пригадує пан Володимир. — А якраз у день конфлікту зранку зустрів її й кажу: «Олю, ти сьогодні працюєш останній день».
Чому така немилість? Бо саме ця жінка, на його думку, є уособленням недоліків і поганих манер. У розповіді про неї журналісту посадовець не добирає слів і «занурюється» так глибоко, що викладає навіть власну версію... сексуальної орієнтації молодшої на 20 років опонентки. Та ще й радить розпитати у своєї колеги з Гадяча, де свого часу навчалася і працювала Ольга, про те, як вона там, за його словами, «чудила». Можна було б, звісно, поцікавитися поведінкою майбутнього технічного працівника ще в дитсадку чи пологовому будинку. Якби ж тільки це мало якийсь стосунок до цієї конкретної ситуації.
Володимир Проскура визнає: записана на диктофон скандальна розмова справді була. От тільки, мовляв, спровокувала її сама Ольга, котра на оголошеній ним позаплановій вечірній репетиції самодіяльних артистів у п’ятницю не забезпечила якісного звуку. Більше того, він запідозрив, що звукорежисер умисно, щоб «насолити» йому в останній день своєї роботи, могла просто «спалити» акустичну систему вартістю 60 тисяч гривень, кошти на яку йому довелося «вибивати» з такими зусиллями.
За словами пана Володимира, коли того вечора на початку репетиції він вийшов на сцену, акустична система почала «хрипіти». На його запитання: «Що з апаратом?» — звукорежисер, мовляв, тільки «фиркала», тож він змушений був «вивести» жінку на вулицю. «Ну, була серйозна розмова, — пригадує Володимир Проскура. — Що хтось її бив — то все порожні балачки... Ви ж бачите, який я дядько: якби я її вдарив головою об стіну, то вона лежала б там до ранку. Тим більше що вона вже проходила медичну експертизу, яка нічого не показала».
Водночас на пряме запитання, чи вживав він оті брутальні вислови з нецензурщиною та погрозами, керівник культурницької галузі району відповідає набагато обтічніше. Спершу говорить про те, що «не дослуховувався» до самого запису, та по спільній роботі над шоу знає Олю «добре» як «поганого звукотехніка» і «дуже сильного програміста». Отже, можливий якийсь монтаж, фактично фальсифікація розмови? «Легко, — вважає пан Володимир. — Тим більше що Оля може це зробити, у неї в ноутбуці є такі програми».
То які саме на тому запису «чужі» вкраплення, фрази? «Я не готовий зараз це обговорювати, — зазначив співрозмовник. — Є спеціалісти — хай розбираються». Потім усе ж визнав, що під час тієї «серйозної розмови» з його вуст «може, щось і вискочило», бо ж він «людина емоційна».
Ольга Павелець переконана: згадати все її опоненту допоможе фахова «звукова» експертиза аудіозапису, яку неодмінно має призначити слідство чи суд. Експертам вона завжди готова надати оригінал запису. Хоча поки що така процесуальна дія неможлива, бо ж кримінальну справу ще не порушували, більше тижня міліція проводила тільки перевірку. За цей час не надано їй і результатів медичної експертизи. Попри те, що зовнішніх ознак тілесних ушкоджень немає, жінка безпосередньо зверталася до лікарів по медичну допомогу. Адже, за її словами, після того конфлікту відчувала запаморочення та легку нудоту.
«Балачки ж Володимира Проскури про ймовірність фальсифікації запису виглядають просто смішно, — говорить Ольга. — Хоча б тому, що я пішла у міліцію й повідомила про запис хвилин через 15–20 після тієї «розмови». Як фахівець знаю, що за такий час щось там «фальсифікувати» на моєму старенькому плівковому диктофоні неможливо. Ще безглуздіші припущення про «спалену» мною апаратуру. Всі бачили, як на початку репетиції Володимир Проскура сів за пульт звукорежисера, тобто на моє робоче місце, і почав щось там крутити. Що «накрутив», те й почув із динаміків. «Поганим» фахівцем і такою ж людиною для начальника управління культури я стала тільки після того, як він «побив глечики» із продюсером пісенного шоу, «хазяїном» якого вважав себе. Якби я підтримала в тій суперечці «вищестоящого» керівника й залишилася працювати з ним, то й досі була б для нього «своєю». Ось вам і вся «вселенська змова» проти нього».
І все ж, навіщо вона носила із собою диктофон і застосувала його для прихованого запису тієї скандальної розмови? Відповідаючи на це запитання «УМ», Ольга Павелець зазначила, що диктофон залишився у неї ще з тих часів, коли працювала у пресі. «Останнім часом клала його у сумочку, бо хотіла просто убезпечити себе. — говорить жінка. — Адже відчула, м’яко кажучи, упереджене ставлення до себе з боку пана Проскури. Чула про нього різне. І коли побачила районного начальника у збудженому стані, почула безпідставні претензії, його крик «іді сюда, кобила!», то не знала, чим ця розмова для мене закінчиться. Судіть самі: якщо він і зараз продовжує паплюжити мене перед людьми, то без такого запису, певно, «призначив» би винуватою ще й за свою ганебну поведінку».
Відверті «незістиковки» у «начальницьких» версіях підґрунтя конфлікту з підлеглою помітні неозброєним оком. Бо ж коли «вищестоящий» керівник жадає негайного звільнення звукорежисера й уранці попереджає її про «останній день» роботи, то де логіка в тому, щоб саме в цей день вимагати від неї не повернення дорогущої музичної апаратури, за яку та відповідає матеріально, а... забезпечення якісного звуку на вечірній репетиції? Непереконливим виглядає і припущення про умисне «спалення» акустичної системи. Хоча б тому, що «палити» те, що значиться за тобою офіційно й уже завтра може стати для тебе непідйомним фінансовим тягарем, може тільки самогубець.
Та якщо таки виникла підозра у «спаленні», то чому керівний держслужбовець не покликав в. о. директора Центру культури та дозвілля й навіть не намагався за участю інших свідків скласти відповідний акт, який міг би фігурувати у справі про відшкодування збитків? Більше того, турботливий опікун майна громади навіть через тиждень після конфлікту не знав, чи справна та музапаратура. Чи «спалена» вона? Пан Проскура запевнив власкора «УМ», що розбереться у цьому вже після того, як закінчить навчання в Полтаві... Водночас Ольга Павелець повідомила, що ніхто тієї акустичної системи не «спалював», не виводив із ладу. За її словами, збуджений керівник (підлеглій здалося, що був він ще й не зовсім тверезий) просто не розібрався, де і що там вмикається.
Зрештою, посада звукорежисера Центру культури та дозвілля не підпорядкована очільнику культурницької галузі району безпосередньо. Приймає технічного фахівця на роботу і звільняє його (звісно, після конкретних претензій у формі офіційних попереджень, доган, яких у цьому випадку не було) директор згаданого Центру. То чи суто інтересами справи, а не власними емоціями, симпатіями й антипатіями керувався посадовець, беручись «виховувати» молоду жінку в такий брутальний спосіб?
Подібних запитань виникає, погодьтеся, ще чимало. Причому вже не стільки до Володимира Проскури, скільки до його «вищестоящого» начальства. Воно ж давати відповіді на них, м’яко кажучи, не поспішає. Бо ж навіть через 4 дні після «засвіченого» в міліції конфлікту в Кобеляках, яким майже одразу «вибухнув» iнтернет, заступник голови облдержадміністрації Валерій Пархоменко (саме він в ОДА опікується культурницькою галуззю краю), відповідаючи на запитання власкора «УМ», зазначив, що про все те він уперше чує. Тож, мовляв, «будемо розбиратися».
Наступного дня, за словами пана Володимира, до нього в Полтаві підходив і його безпосередній обласний начальник, розпитував, але офіційну перевірку відклав до закінчення навчання підлеглого. «Повернення» з нього Володимира Проскури очікували і в Кобеляцькій райдержадміністрації. Хоча, наголосимо, йшлося про тижневе «підвищення кваліфікації» держслужбовця, яким, з одного боку, опікувалася винятково та ж влада, а з іншого... Принаймні, з точки зору здорового глузду, таке навчання втрачало будь–який сенс і було, по суті, марнуванням бюджетних коштів. Бо чи таки «підвищувати» треба такого «культурного» держслужбовця–керівника?
Відповідне рішення на користь позивача — Сергія Омельченка Солом’янський райсуд столиці під головуванням судді Коробенка С. В. ухвалив ще 4 березня 2016 року. Ще певний час пішов на те, щоб рішення суду набуло законної сили, а також на те, щоб відповідач — керівництво Солом’янського райвідділу ГУ Державної міграційної служби в м. Києві нарешті виконало його. >>
Багато років складалася парадоксальна ситуація: y країні, де одна єдина державна мова українська, багато високопосадовців та чиновників розмовляють іноземною — російською мовою. Якщо дехто з урядовців намагався хоч якось зв’язати два слова докупи, то виступи колишнього Прем’єр-міністра Миколи Азарова радше нагадували знущання над мовою, ніж бодай мінімальне володіння нею. >>
Після піврічного затишшя тема варварського видобутку бурштину на Поліссі знову стала топовою. Спровокували її два фактори. Спочатку в інтернеті з’явився черговий репортаж активістів Автомайдану, які заїхали на поліську глибинку і зняли з безпілотника сотні людей, які бабраються в болоті в пошуках «сонячного каменя». >>
Подружжя Михайла та Ольги Шкаровських зізнається, що, коли вони вперше почули від полтавського міського голови Олександра Мамая обіцянку подарувати їхньому численному сімейству просторий автомобіль, у якому кожен мав би своє сидіння, по-справжньому зраділи. >>
Шевченківський районний суд Києва арештував 94,67 гектара землі поблизу столиці, яка опосередковано належить українському бізнесменові Віктору Поліщуку, передає «Радіо Свобода». Особа Поліщука в українських бізнесових колах завжди виглядала одіозно. Він як олігарх із сумнівною репутацією відзначився у кількох журналістських розслідуваннях. >>
Уже більше дев’яти місяців у самому центрі Києва, в будинку з «елітною» адресою — вулиця Леонтовича, 5 — триває конфлікт між двома структурами: створеним за наказом екс-Прем’єра Миколи Азарова Центром світової економіки та Інститутом всесвітньої історії НАН України. >>
