Разом до Бога

Перший крок до створення в Україні єдиної помісної православної церкви зробили предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет та очільник Української автокефальної православної церкви Мефодій. Під час зустрічі за участю Президента України (2005—2010 рр.) Віктора Ющенка вони домовилися розпочати діалог щодо об’єднання. Наміри обох предстоятелів зафіксовано у відповідній спільній заяві.

«Українське суспільство поділене — ми бачимо суперечки між політиками, спроби посіяти ворожнечу на ґрунті мови, національної належності, регіону проживання, — йдеться у заяві ієрархів. — На жаль, однією з причин поглиблення суспільного розділення є також і відсутність єдності православної церкви в Україні та викликана цим ворожнеча. Наше бажання — зробити для єднання українського суспільства те, що в наших силах, а саме — подолати церковне розділення». Предстоятелі наголошують, що досі на перешкоді єдності не раз поставали як зовнішні, так і внутрішні чинники, об’єктивні та суб’єктивні. Але «минулі непорозуміння та суперечки не повинні закривати нам шлях до діалогу, примирення та, у підсумку, досягнення церковної єдності». Обидва предстоятелі розуміють, що цей шлях буде складним, але головне в цій справі — бажання подолати існуюче розділення українських церков. Церковні ієрархи закликали єпископат, духовенство та вірян обох церков, а також українську громадськість сприяти досягненню спільної мети — остаточному утворенню в Україні єдиної помісної церкви. «Ми сподіваємося, що з Божою допомогою та спільними зусиллями нам вдасться досягти цього», — підсумовують патріарх Філарет та митрополит Мефодій.

Релігієзнавець і президент Української асоціації релігійної свободи Віктор Єленський вважає, що такі наміри обох церков слід вітати. «Коли нам, релігієзнавцям, доводиться пояснювати релігійну ситуацію в Україні іноземцям, то найважче завдання — пояснити, чому в нашій країні існує дві православнi церкви, які оголосили про свою незалежність від Московського патріархату, — каже пан Віктор. — Тому об’єднання Української православної церкви Київського патріархату і Української автокефальної православної церкви — це цілком закономірна природна річ. До речі, років iз десять тому був випадок, коли на Івано–Франківщині православні обох церков де–факто об’єдналися. Ці люди не розуміли, що їх роз’єднує? Чому вони не можуть причащатися з однієї чаші, чому не можуть разом молитися... Значить, ідеться тільки про якісь інтереси ієрархії і духовенства, які стосуються мирських справ. Але ці справи можна залагодити, якщо мати бажання і певний рівень церковної і громадської свідомості. Хтось каже, що це важко, бо невідомо, хто в разі об’єднання буде головним... Але врегулювання цих питань доступне людському розуму й людським рукам. Тому курс на таке об’єднання треба тільки вітати і дивуватися, чому цього не сталося раніше?..»