Ібрагім Алдатов: Я полюбив Україну не менше ніж Росію

Після падіння залізної завіси, збудованої вздовж кордонів Радянського Союзу, вітчизняні спортсмени та тренери у пошуках кращого життя почали залишати Україну. Водночас спостерігався і зворотний рух, який, щоправда, носив епізодичний характер. У 1993 році на запрошення тодішнього головного тренера національної збірної з вільної боротьби Бориса Савлохова до України з Північної Осетії переїхав талановитий борець Ельбрус Тедеєв, який згодом, у 2004 році, піднявся на афінський Олімп. Того ж року Тедеєв очолив Асоціацію спортивної боротьби України. Уже перебуваючи на керівному посту, Ельбрус покликав в Україну молодого й перспективного атлета–земляка — Ібрагіма Алдатова. І той без розкачки почав штампувати медалі для своєї нової батьківщини. Остання наразі нагорода — срібна, привезена днями з чемпіонату світу, що пройшов у Стамбулі. Про причини зміни громадянства, спортивне та сімейне життя Ібрагім розповів кореспондентові «УМ». Щоправда, відчувалося, що навіть російська мова дається осетинові важко...

«Поразка — це урок»

— Ібрагіме, на чемпіонаті світу ви єдиний з українських борців вільного стилю піднялися на п’єдестал, а заразом вибороли й олімпійську ліцензію. У чому запорука вашого успіху?

— Здобути «срібло» стамбульського чемпіонату світу мені допоміг головний тренер збірної Руслан Савлохов.

Під час серії підготовчих зборів Руслан Сосланович постійно надавав психологічну підтримку. А на чемпіонаті він та ще Ельбрус Тедеєв були моїми головними порадниками та помічниками.

— Можете назвати себе улюбленцем Савлохова?

— У збірній для нього всі рівні. Він і мені, і іншим хлопцям бажає найкращого. Як старший, він радить лише хороше.

— У своєму послужному списку ви маєте титули чемпіона світу 2006 року та найкращого борця 2009 року за версією Міжнародної федерації боротьби. Проте були у вас і невдачі, як–от на Олімпіаді–2008 та минулорічному чемпіонаті світу. Із чим пов’язані такі перепади?

— Думаю, немає такого спортсмена, який би не припускався помилок. І я — не виняток. Зрозуміло, що будь–яка поразка — це урок. Головне після неї — не зламатися психологічно. Важливо відшукати причини попередніх невдач та провести роботу над помилками.

— Над вами — одним із лідерів збірної — завжди тяжіє додаткова відповідальність за результат. У разі поразки чи не важко дивитися в очі своїм наставникам, уболівальникам?

— Програш — неприємна річ. Кожен спортсмен важко переживає свою невдачу, адже знає всі свої прорахунки. Тому, в першу чергу, соромно перед тренером. Водночас відчуваєш, що підвів і країну, яка відправляла тебе на змагання здобувати нагороди. Хоча, зазвичай, не обізнаній на тонкощах вільної боротьби людині пояснити причини наших поразок буває доволі складно.

«Після весілля, яке зібрало 700 гостей, я став відповідальнішим»

— Художників і поетів надихають музи. А ви як борець маєте свою натхненницю?

— Важливу роль у підготовці до нових звершень відіграє тренер. Проте, вважаю, що спортсмен сам повинен бути голодним до перемог. Якщо він не буде хапатися руками і зубами за перемогу, жодні вершини йому не підкоряться. Бажання бути першим має бути завжди, інша річ, що не завжди його вдається втілити в життя.

— А хто прищепив це невгамовне прагнення до перемоги?

— Свою борцівську кар’єру я почав в Осетії під керівництвом Артура Базаєва. До речі, він також дав путівку в боротьбу і Ельбрусу Тедеєву. Так от, як школяр запам’ятовує перші уроки, так і мені на все життя закарбувалися в пам’яті перші тренування. Пригадую слова мого наставника, який постійно розповідав нам про життєвий шлях Тедеєва — як він тренувався, чого він досяг. Тож і досі перед моїми очима стоїть приклад людини, яка змогла досягти олімпійської вершини.

— Руслан Савлохов висловив припущення, що це недавнє одруження справило на вас позитивний ефект, який допоміг здобути медаль чемпіонату світу. Чи, може, він помиляється?

— Скажу одне. Після одруження я став більш відповідальним чоловіком.

— Якщо не секрет, хто ваша обраниця?

— Мою дружину звати Люда, вона моя землячка. А побралися ми в Осетії. Весілля, на якому було 700 осіб, пройшло в національних традиціях.

— Ібрагіме, з 2006 року ви представляєте Україну на міжнародній арені, але не втрачаєте зв’язків із батьківщиною. Де більше проводите часу — в Україні чи в Осетії?

— Важко сказати. Думаю, майже порівну. У Росії в мене живуть батьки, тоді як у Києві я тренуюся. Можливо, в майбутньому я й переїду до України, але наразі це проблематично. Адже в Києві, де я проводжу більшу частину часу, перебуваючи в Україні, я не маю власного житла. Тому мешкаю на олімпійській базі в Кончі–Заспі.

— Ібрагіме, для України ви здобули вже чимало медалей світових і континентальних першостей. Можливо, мали б бути вже й пропозиції щодо житла від Української держави?

— Навряд чи це зараз можливо. Думаю, слід виграти Олімпійські ігри, щоб уряд виділив квартиру.

— Певно, цей факт стане для вас головним аргументом у боротьбі за нагороди лондонських Ігор 2012 року?

— Зараз я взагалі нічого не хочу говорити про Олімпіаду. Нехай усе залишиться в секреті. У 2008–му я вже брав участь в Іграх, і напередодні старту дуже багато наобіцяв. Цього разу я не хочу загадувати. Ось пройдуть змагання, тоді й поговоримо.

«До України покликав Ельбрус Тедеєв»

— Скажіть, хто чи що відіграло вирішальну роль у вашому переїзді до України? Чому віддали перевагу виступам під українським прапором? Адже в Росії вигоди й можливості для борців–«вільників» значно більші...

— Власне, в тому, що я з 2006 року почав представляти Україну на міжнародних змаганнях, «винен» Ельбрус Тедеєв. Якби він мене не переконав, що тут я зможу досягнути спортивного максимуму, я б ніколи не погодився.

— Можливо, вам обіцяли додаткові бонуси?

— Ні. До України мене нічим не заманювали. Просто Ельбрусу вдалося мене переконати, і я йому повірив. Адже він сам пройшов через це. Він допоміг вирішити питання із громадянством, тож мені лишалося тільки боротися.

Отримавши український паспорт, я одразу переміг на внутрішніх змаганнях, після чого поїхав на чемпіонат світу (у 2006 році Алдатов переміг на планетарному форумі. — Авт.).

— А чому у вас не склалося з кар’єрою в Росії?

— Мені дуже важко було пробитися до першої команди. Тоді у моїй вазі був інший лідер. Його сила й авторитет не підлягали сумніву. До збірної він потрапляв, оминаючи відбіркові турніри.

— А взагалі, наскільки відрізняються українська, російська, кавказька борцівські школи?

— Звісно, є відмінності у тренувальному процесі. Хоча насамперед дві школи відрізняються традиціями, можна сказати, менталітетом. Думаю, що в України досить хороший борцівський потенціал, проте в Росії вільна боротьба — це вид спорту номер один. Певно, тому вона настільки тут і розвинена.

— Здається, на борцівський килим ви вийшли доволі пізно — у тринадцять років...

— Якщо бути точним, то боротися я почав в одинадцять. Але, вважаю, що і в тринадцять років було б не пізно.

— А чи був інший варіант спортивної кар’єри в осетинського юнака?

— Цим видом спорту займався мій брат, який брав мене на тренування. Мені сподобалося, тому і я обрав вільну боротьбу.

Український Гімн у російському перекладі

— Ібрагіме, уже п’ять років, як ви громадянин України. Чи багато за цей час ви «всмоктали» українського?

— Я полюбив Україну не менше ніж Росію. Мені подобається ця країна, я в захваті від гостинності українського народу. Відверто, то я дуже вдячний за теплий прийом.

— Зізнайтеся, як далеко просунулися у вивченні української мови?

— Спеціально, із викладачем, мову я не вчу. Проте розумію, коли до мене звертаються українською. Однак, зізнаюся, що не завжди можу зрозуміти окремі слова людей із Західної України.

— Ви сказали, що досі не опанували українську. А слова Гімну знаєте?

— Коли приїхав до України, я одразу поцікавився його змістом. Попросив, щоб мені його переклали на російську мову.

«Тепер я перебуваю у своїй тарілці»

— Ібрагіме, після невдачі на Олімпіаді в Пекіні ви перейшли у важчу вагову категорію. Чому?

— Ще на початку кар’єри я мав немаленьку вагу. Раніше, щоб змагатися у категорії до 74 кг, мені впродовж трьох років доводилося зганяти по вісім–девять кілограмів.

— Напевно, виснажливою була спортивна дієта?

— Коли був молодшим, то худнув без проблем, але згодом «ганяти» вагу ставало все складніше.

— Тепер, щоб змагатися з важчими суперниками, доводиться багато часу проводити в їдальні?

— Спеціально набирати вагу мені не потрібно. За останні роки я наростив м’язову масу, що й дозволило мені перейти у вищу категорію — до 84 кг. Можна сказати, що тут я перебуваю у «своїй тарілці».

— Хай там як, але які страви з української кухні вам найбільше до вподоби?

— Борщ, сало.

— А взагалі, якій їжі віддаєте перевагу?

— Коли я в Україні, їм місцеві страви, але хочеться осетинських харчів. Проте, коли гостюю в батьків, хочеться українських страв (посміхається).

— А який головний продукт у кавказькому меню?

— У нас на батьківщині віддають перевагу м’ясу. Також я люблю осетинські пироги.

ДОСЬЄ «УМ»

Ібрагім Алдатов

Заслужений майстер спорту з вільної боротьби (вагова категорія до 84 кг).

Народився 4 листопада 1983 р. у м. Беслан (Північна Осетія, Росія).

Чемпіон світу 2006 р., срібний (2007, 2011) і бронзовий (2009) призер світових першостей. Володар «срібла» чемпіонату Європи 2009 р. Багаторазовий переможець чемпіонатів України.

Учасник Олімпійських ігор 2008 р.

Перший тренер — Артур Базаєв. Тренери — Руслан Савлохов, Ельбрус Тедеєв.

Закінчив Владикавказький інститут фізичного виховання та спорту.

Зріст — 176 см, вага — 87 кг.

Одружений.