Одкровення від Марка

Сьогодні Марк Дакаскос уже не зірка першої величини, проте це не позбавляє його шарму й солідарної любові прихильників. А перейнятися симпатією до цього жвавого, веселого й люб’язного чоловіка дуже просто. У Києві, куди його запросили як гостя ІІІ Київського міжнародного кінофестивалю, Марк провів кілька насичених днів: найбільше часу довелося приділити журналістам, кілька зустрічей також було проведено із його фанами (в Україні, виявляється, є чимало прихильників Дакаскоса не як кіноактора, а як вправного майстра кунг–фу та капоейри). Спостерігаючи за цим чоловіком протягом півтори години під час публічної зустрічі й автограф–сесії, я зрозуміла, що це більше ніж виховання чи робота на публіку. Бути люб’язним і посміхатися — це стан душі (багатьом нашим «зіркам», а також «простим смертним» варто було би цього повчитися). Що ж робить цю натуру такою цілісною?

— Чому ви прийняли пропозицію приїхати в Київ?

— По–перше, я тут ніколи не був. По–друге, я чув дуже багато схвальних відгуків про Україну: це прекрасна країна, тут чудова їжа й хороші люди.

— На прес–конференції ви сказали, що уявляли своє життя зовсім інакше. Були якісь мрії, що не здійснилися?

— Знаєте, хто такий Мартін Лютер Кінг? Чудово! Він був великою людиною, боровся за мир, і в одній з його біографій я прочитав таку річ: «Життя — це намисто, зібране з перлин розбитих мрій». І це сказала людина, яка зробила стільки всього важливого! Навіть він про таке думав. Щодо мене, то я не думав, що одружуся, матиму дітей...

— Чому ні? Якось дивно чути, що така приваблива людина, як ви, могла про таке думати.

— Дякую. Але ви знаєте, коли я був дитиною, то серйозно мріяв стати монахом. Щоб мати дух сильніший за фізичну форму. Але згодом усвідомив, що неможливо втекти від тілесного, від інстинктів, від життя загалом.

— Чи шкодуєте, що дитяча мрія не збулася?

— І так, і ні. Тому що я дуже люблю свою сім’ю. Але частина того монаха живе в мені.

— Було цікаво почути, що ви берете участь у кулінарному шоу. Серед українських та російських акторів це також досить популярно. Що це може значити?

— Навіть не знаю. Щодо мене, то я не готую. Це шоу не було моєю ідеєю. Це японське оригінальне шоу, велика американська компанія вирішила робити свою версію, що називається Iron Chief America. І мене запросили взяти у ньому участь. Але я не готую, а граю там певну роль — шаленого ексцентричного фаната їжі, він може навіть кричати на їжу і весь такий збуджений. Його звуть Голова (Chairman).

— Як ви думаєте, чому ви завдячуєте такою популярністю?

— Ой... Коли я визначився з тим, що хочу бути актором, то не мріяв бути знаменитим чи супербагатим. Я просто хотів розповідати історії, які зворушували б людські серця. Так як мене хвилюють герої Одрі Хепберн чи Брюса Лі. Я би навіть хотів мати змогу зніматися, але щоб не бути відомим, тобто бути анонімом (усміхається). Але в тому–то й річ — як правило, ти не отримаєш запрошень на ролі, якщо в тебе немає фанів, яким ти подобаєшся.

— За три роки вам буде 50. Але таке враження, що ви вирішили завжди залишатися молодим. У чому секрет?

— Дякую! Я пригадую своїх друзів, з якими я займався у школах бойових мистецтв. Вони були молоді й розкішні — з тілами богів. Але минали роки, йшло життя і вони втрачали якусь іскру, забували про свої мрії. І я помітив, як вони втрачають свою привабливість, набирають вагу... Тоді я зрозумів, що фізична привабливість йде зсередини, це все закладене в голові. Звісно, що процеси метаболізму загальмовують, коли ти старішаєш. Але люди часто втрачають натхнення. Я не бачу проблеми в тому, щоб бути старим. Я старішаю! Але не можна самому себе вбивати, втрачаючи мрії й наражаючи себе на небезпеку бути нещасним.

— А чи можете ви зараз поділитися, яку би роль хотіли зіграти?

— Є серія книжок, яку я дуже люблю. І там є саме така роль — для мене. Але я не можу вам сказати. Тому що саме зараз тривають переговори з цього приводу.

ДОСЬЄ «УМ»

Марк Дакаскос

Народився 26 лютого 1964 року. Екзотичну зовнішність отримав від батька, що мав філіппінських, іспанських та китайських предків, та матері — напівірландки, напівяпонки. Його батько — Ел Дакаскос — став першим учителем Марка з бойових мистецтв, що згодом стало йому у пригоді в акторській кар’єрі. Першу свою роль отримав у мильній опері, потім став зніматися у повнометражних фільмах. Серед відомих робіт — «Американський самурай», «Кікбоксер–5», «Братство вовка». Знімався у популярному на наших теренах серіалі «Ворон: сходи до небес». Загалом, його фільмографія нараховує понад 30 фільмів.

Дружина — Джулі Кондра, з якою познайомився на зйомках фільму. Має трьох дітей.