Крим завжди вабив своїми східними мотивами, переплетенням традицій усіх тих, хто тут побував у той чи інший історичний проміжок. Тут витає дух чогось неукраїнського, чаруючого, як завжди буває з чимось чужим, малознайомим. Оригінальна кримськотатарська кухня, колоритні назви поселень, які не раз виринали з розповідей знайомих, кликали до себе…

Півострів, на якому свої сліди лишили різні народи, чомусь асоціюється із Маланюковими рядками «Куди ж поділа, степова Елладо, варязьку сталь і візантійську мідь? ... Коли ж, коли ж знайдеш державну бронзу. Проклятий край, Елладо Степова ?!» із «Варязької балади». А далі спливає і сама «Степова Еллада»: «Прокинеться, зітхне, і буйна тирса / Зеленим морем знов на нім зросте, /І побіжать зелені хвилі». Ці степи підкорювали в усі часи. Вони чи не найкрасивіші в усій Україні.