Окультний Єшкілєв

За минуле десятиліття прозовий доробок «сірого кардинала» сучасної української літератури, як прийнято називати Володимира Єшкілєва, суттєво змінився — від герметичних екзерсисів до популярної белетристики. Варто згадати такі збірки малої прози, як «Візантійська фотографія», «Інше гроно проникнень і свідчень» і «Країна У», разом з якими були видані романи «Пафос», «Богиня і консультант», а також «Побачити Алькор», який вийшов цього року у видавництві «Фоліо».

Донедавна характерною рисою писань цього автора було поєднання високого історичного градусу оповіді «альтернативного» кшталту з іронією і навіть сатирою. Вочевидь давався взнаки досвід упорядкування «Малої української енциклопедії актуальної літератури», в якій Єшкілєв, обстоюючи право автора–деміурга на сотворіння сюжетного світу, полемізував iз другим упорядником — Юрієм Андруховичем, який уособлював у даному випадку образ прозаїка–постмодерніста «ігрового», не «сакрального» кшталту. У результаті обидві ідеологічні лінії розвитку сучасної літератури химерним чином поєдналися у доробку самого Єшкілєва, остаточно дезорієнтувавши критиків і сформувавши його власне творче кредо. З одного боку, «що Єшкілєв не поет, не критик і не прозаїк — це ясно кожному», — значив невблаганний Григорій Штонь. З іншого — майже до кожної нової книжки нашого автора можна застосувати видавничу анотацію: «У романі Володимира Єшкілєва детективний сюжет поєднано з широкою панорамою життя таємних орденів сучасної України», — а це вже, як не крути, ознака фірмового авторського стилю.

«Побачити Алькор» — це дещо нове у звичній стратегії Єшкілєва розводити «високу» риторику задуму «низькою» фабулою самого твору. Звичайно, у новому романі знову присутні як таємні орденські традиції і сучасна конспіративна політологія, так і бізнес–групи, які маскують перебування в Україні окультних володарів світу. Не забутий також магічний артефакт — Генератор сили і Машина проклять, що пробиває будь–які окультні сили, діючи на відстані, — чиї запчастини зберігаються у масонському храмі під Києвом і в могилі вампіра у рідному місті автора. Навіть паралельна «молодіжна» лінія не забута, і викрадення артефакту відбувається під акомпанемент неформального сленгу місцевої шпани. Але віднедавна далеко не все розповідає нам «сірий кардинал» сучукрліту, захоплений «масонською» тематикою в контексті «закритого для непосвячених світу, у якому визрівають невидимі зерна майбутніх глобальних зрушень».

У будь–якому випадку, те, що романом Єшкілєва розсіяно чимало магічних знаків і символів, витлумачити які не під силу пересічному читачеві, свідчить про явну зміну авторської оптики. Не дивно, що Алькор iз назви роману — це зірка, яку бачили лише найвправніші з вавилонських лучників. Наразі згадана оптика спрямована не на поталу масової публіки, а вглиб таємних знань, коли текст стає своєрідною лабораторією польових досліджень з історії українського масонства.

У романі «Побачити Алькор» війна між чаклунами й олігархами, а також захоплююча виробнича специфіка найманих обома силами приватних охоронних агентств витісняє увагу на манівці більш рухливої, детективної лінії твору. Загалом «ця вселенська приреченість місцевої людності вже переставала здаватись відлунням давньої степової мудрості», як значить герой роману про характерну рису своїх земляків — менше думати і більше споживати. Звісно, не лише Єшкілєву дано це побачити, утім, не звично кпинити, а спробувати проаналізувати з точки зору національної карми.