Спочатку була книжка, яку я придбала в одному з газетних кіосків Бердянська. Навіть не книжка, а брошурка з серії «Бердянськ і бердянці». Написані просто, без зайвої красномовності статті розповіли про визначні місця та цікавих людей, котрі народилися або мешкали в цьому місті–курорті на березі Азовського моря. Так, я з великим інтересом прочитала про українського художника і етнографа Опанаса Сластьона. Відкриттям для мене стала і постать Петра Ніщинського — людини, котра ще в 1885 році, всупереч валуєвському та емському указам, переклала на українську мову гомерівську «Одіссею»... Англійський підприємець Грієвз і німець Матіас, ізраїльська поетеса Рахель і російський художник Бєлоусов — національна палітра представлених героїв строката. Навіть сім’я народного героя Італії Гарібальді, виявляється, також причетна до історії Бердянська.

Для автора серії Георгія Сукача краєзнавство — не професія, а, швидше, стан душі. За кожним написаним рядком відчувається така щира любов до рідного міста й повага до людей, які творили його історію, що мені захотілося познайомитися з Георгієм Борисовичем, подякувати за титанічну працю і розпитати: як–то воно, в наш час суцільної комерцалізації займатися абсолютно неприбутковою справою — краєзнавством?