Оголошено переможців XV Одеського кінофестивалю
Під час закриття фестивалю у Києві 20 липня журі XV Одеського міжнародного кінофестивалю оголосило переможців. >>
Кадр із фільму «Піна». За своє життя Піна Бауш отримала всі можливі премії в царині танцю. (Фото надане компанією «Артхаус Трафік».)
Невдячна справа писати про подію, яку краще один раз побачити, ніж сто разів почути про неї. Але у даному випадку слово виступає у ролі подразника, спонукання до дії: почути, а потім захотіти побачити. Оскільки «Піна» ветерана німецької режисури Віма Вендерса — це перший фільм, який доводить, що сучасний кінематограф недарма вдався до реабілітації винаходу тривимірного кіно. Як із морської піни народилася найпрекрасніша жінка, так із «Піни» Вендерса — найкраще на даний момент втілення 3D. Метафора, можливо, дещо сентиментальна, проте саме такі відчуття переживаєш при перегляді картини. Як не дивно, дотепер у жодному кінопроекті — ні у вибуховій «Алісі в Країні чудес», ні в комп’ютерному «Троні» (хіба що трохи краще в «Піратах Карибського моря–4») — стереозображення не сприймалося настільки органічно й природно. Як на мене, цей зображувальний спосіб менше придатний для розважальних проектів, ніж для пізнавальних, а то й мистецьких. «Я був упевнений, що 3D і танець створені один для одного. І я не розчарувався», — переконливо заявив режисер, натхненний цим поєднанням після того, як побачив фільм–концерт U2 у 3D.
У рекламних проспектах «Піну» називають першим артхаусним фільмом у 3D. Це дозволяє глядачеві уявити жанровий характер кінотвору, проте вкладає його у прокрустове ложе цього визначення. «Піна» — мистецький твір, що поєднує в собі кіно, танець, театр і музику — цілісно і не на шкоду кожному з них. Починається картина із балетної постановки Піни Бауш на тему «Весни священної» Ігоря Стравінського: безумний танець тіней у білому й червоному задає тон усьому фільму. Вендерс представляє найзнаковіші проекти хореографа — наприклад, «Кафе Мюллер» (танець із закритими очима серед стільців та столів) або «Повня» (де в сценографії використано величезний камінь на півсцени, на який ллється вода), які доповнюють емоційні постановки учнів Піни Бауш, які водночас є сповіддю та трібютом, адресовані геніальному вчителеві. Ці сцени розігрують як на тлі традиційних локацій (на сцені Танцтеатру у місті Вупперталь, котрому Бауш віддала більшу частину свого життя), так і просто на вулиці, у вагоні підвісної залізниці, на плацу заводу чи серед осіннього лісу.
Оскільки Вендерса та Бауш поєднували дружні узи (фільм спочатку задумувався як спільна робота обох митців, але Бауш померла за кілька днів до початку зйомок), то не дивно, що картина перенасичена сентиментальними моментами. Часом вони відволікають від чистого сприйняття досконалого танцю. Хоча для прихильників таланту Бауш такі епізоди й можуть складати особливу цінність: перед камерою її учні діляться спогадами і власними почуттями. Це мовчазні сповіді — Вендерс дозволяє нам бачити лише обличчя, які озвучує голос за кадром, так створюється ефект потойбічного діалогу, нібито вони говорять із самою Піною.
Тріумф «Піни» Вендерса почався із цьогорічного Берлінського фестивалю, продовжився на кінофорумах у Чикаго, Торонто, Гонконгу, Москві, Карлових Варах, Стамбулі, Нью–Йорку й Одесі. Тепер картина вийшла в український прокат: її покажуть у Києві (кінотеатр «Київ»), Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Запорожжі, Тернополі, Кривому Розі та Миколаєві.
Під час закриття фестивалю у Києві 20 липня журі XV Одеського міжнародного кінофестивалю оголосило переможців. >>
Три картини художника з Макарівщини Анатолія Марчука нещодавно були продані на аукціоні у Тетієві >>
Навряд чи знайдеться в Україні людина, яка хоча б раз не чула у виконанні цього прославленого артиста художнього слова усмішки Павла Глазового чи Остапа Вишні або ж поезії Тараса Шевченка, чию творчість він підняв на неосяжну висоту. >>
Здорова видавнича стратегія — перекладати резонансні світові новинки, а тоді повертатися до публікації раніше не відомих українському читачеві творів того чи того автора. >>
У Черкасах урочисто відкрили меморіальний знак одному з авторів проєкту обласної філармонії — видатному українському архітектору, члену Національної спілки архітекторів України Леоніду Степановичу Кондратському. >>
Учасник етноколективу «Троїсті музики», артист «Дикого театру» Микола Ленок поліг у бою, захищаючи Україну поблизу міста Часів Яр на Донеччині. >>