Коли читаєш «страшилки» про туберкульоз у газеті чи переглядаєш черговий телесюжет про епідемію сухот в Україні — це одне. А коли хвороба напряму торкається тебе чи когось із близьких родичів — зовсім інше. Тоді питання «як у лікарню споряджати», «як часто відвідувати», «як не заразитися» тощо стрімко переходять із категорії філософських у групу нагальних, життєво важливих. Шкода лише, що знайти на них відповіді вдається далеко не завжди. Особливо якщо в хворої бабусі чи простого дядька із села немає родичів, які зможуть «витрусити» з лікарів усю необхідну інформацію та відстояти інтереси пацієнта. Та й наявність у хворого «групи підтримки» не гарантує успіху. У цьому на власному досвіді переконалися друзі авторки цих рядків, які більше року тому дізналися про хворобу батька.