Без землі села загинуть

14.09.2011
Без землі села загинуть

Сергій Андрухов і територія його господарства .

До Андріївки, що в Покровському районі на Дніпропетровщині, я заїхав по дорозі з відрядження. Місцеве товариство з обмеженою відповідальністю «Земля» постало переді мною як така собі оаза благополуччя: скрізь квіти, ідеальне асфальтне покриття з новенькими ліхтарями при в’їзді до бази господарства. На самій території господарства я побачив бозна–скільки новенької техніки німецького, французького, італійського, американського виробництва — комбайни, обприскувачі, трактори, сушарка, сівалки, культиватори, плуги. Не менш вражають і новозбудовані два величезні зерносховища — тепер немає потреби зв’язуватися з елеваторами, які можуть добряче обібрати.

«Хто ж у вас господар?» — відразу поцікавився і чомусь подумав про якогось скоробагатька не з місцевих. Отож неабияк здивувався, коли господарем назвався невисокий на зріст чоловік у шортах, без пихатості і зверхності, що нерідко притаманні начальству. Це — Сергій Андрухов, директор товариства з обмеженою відповідальністю «Земля».

 

Перш ніж став керівником господарства, доля його не шкодувала

— Батько помер, коли мені ледь виповнилося 15 років, — почав свою розповідь Сергій Володимирович. — Отож змалку мусив працювати. Ким тільки не був — і воду розносив, і сторожем, і фуражиром, і на току, і завфермою, і обліковцем, і головним економістом, і комсоргом, і парторгом, і головою сільради... Зрештою, у 2000 році, коли колишній колгосп розвалився остаточно, утворилося наше товариство з обмеженою відповідальністю «Земля». Спершу в нього було шiсть засновників. І тільки один я — з місцевих. Справи у нас довго складалися за принципом «лебідь, рак та щука». Усі хочуть командувати, а в результаті тупцюємо на місці.

Зрештою, почав я своїх партнерів переконувати переписати їхні відсотки на мене на певних умовах. Тим паче і «вікно» у тодішньому законодавстві з’явилося для того, щоб я міг один бути засновником. Проте шлях до цього у мене виявився тернистим. Тільки в Україні я пройшов 168 судів і навіть один європейський.

— І яке завдання–мінімум ви перед собою поставили?

— Насамперед технічно переозброїтися. І тепер ви можете на власні очі пересвідчитися, скільки у мене сучасної техніки. Причому обходився без банківських кредитів. Тепер я вже можу спокійно планувати найближче майбутнє господарства — витрати на закупівлю добрив, пального, техніки, соціальну сферу, заробітну плату.

Цікавлюся, як зараз із продажем урожаю. Адже зібране зерно нині вигідно продати непросто, бо сфера збуту монополізована в інтересах того, хто її контролює, а не виробника.

— Ми ж вище голови не стрибнемо — виходимо з того, що є, — каже Сергій Володимирович. — Аграрний фонд платив за пшеницю 2–го класу 1650 гривень за тонну. І коли на ринку ажіотажу не було, ми так і здавали. А потім лабораторія почала класифікувати нашу пшеницю як фуражну, за яку платять значно менше. Хоча я можу гарантувати, що все збіжжя у нас має другий клас — і обробляли землю належним чином, і добрива вносили тричі. Але лабораторія одна — альтернативної немає. Тому я переконаний, що штучно створюються такі умови, щоб хтось скупив пшеницю якомога дешевше.

— А що пайовики мають від співробітництва з вашим ТОВ?

— Землі маємо 4537 гектарів з 1206 людських паїв. І на кожен гектар паїв видаємо 500 кілограмів зерна, 12,5 кг цукру, 50 кг соняшнику. І все це безплатно доставляємо кожному. Також безоплатно обробляємо землю у приватних садибах пайовиків. Беремо на себе всі ритуальні послуги. Взимку в 11 селах безкоштовно розчищаємо дорогу.

Останнім часом я всерйоз зміг узятися і за соціальну сферу. Тільки на ремонт школи в Андріївці виділили понад 800 тисяч гривень, близько 50 тисяч обійшлася реконструкція місцевого стадіону, підтримуємо і футбольну команду з нашого села, для якої придбали два комплекти форми та допомагаємо з пальним для виїздів на матчі до інших населених пунктів.

На новенькому «Лексусі» Андрухова ми проїхалися до місцевої школи, де саме кипіла робота. Руки нарешті тут дійшли до всього — стін, вікон, підлоги, благоустрою території, бо капітального ремонту школа не знала з 60–х років...

З іншого боку, навіть на такому тлі справді вдалого господарювання Андрухова не варто ситуацію на теренах місцевої сільради ідеалізувати. Проблема з роботою для людей тут усе ж залишається, і хто молодший — мусить шукати кращої долі в чужих краях. Бо і в тому ж ТОВ «Земля» більшість працює тільки сезонно. Якщо влада все ж проштовхне леліяну нею ідею продажу землі, то в селі не залишиться взагалі нікого. Щодо цього, мені здалося, навіть сперечатися не варто...

...Уже по дорозі з Андріївки я завітав на терени колишнього колгоспу «Побєда» у селі Циковому, який під орудою легендарного голови, Героя Соціалістичної Праці Івана Кісенка у радянські часи гримів на всю Україну. Тепер до господарства доклали рук інвестори, і на місці цього колись процвітаючого господарства я побачив руїну. Чи ж не те саме чекає й на інші села?

 

ДУМКА З ПРИВОДУ

«Землю слід продавати тільки в межах однієї сільради»

Не можу не запитати цього дбайливого і відповідального господаря, що він думає з приводу вільного продажу землі, який влада має намір незабаром започаткувати.

— Якщо землю й продавати, то тільки не виходячи з території однієї сільради, — вважає пан Сергій. — Усі інші варіанти призведуть до остаточної загибелі українського села. Ви ж пам’ятаєте, чим закінчилася перша реорганізація сільськогосподарського сектора — загинули маленькі села. Тепер же загинуть і великі. Бо ніякому інвестору–чужинцю наші села з їх інфраструктурою не потрібні. А потрібні вони тільки таким, як я, бо тут виріс і за рідну землю вболіваю, хочу, щоб і люди на ній мали впевненість у своєму майбутньому.

— Але ж землю можуть придбати і такі, як ви...

— Якщо говорити про мене, то, по–перше, таких коштів я не маю. І про це, думаю, скажуть всі, хто чогось досяг на рідній землі важкою працею. По–друге, якщо навіть гіпотетично почну заявляти про такі свої наміри, та ж прокуратура відразу почне «копати» щодо походження моїх грошей. Тому землю можуть скупити тільки тіньові структури, підставні особи під олігархами.

Тут вихід може бути тільки такий — держава має скуповувати землю через Земельний банк, бо відсотків 16 людей, я переконаний, її продати забажають, а потім віддавати в оренду тільки в межах однієї сільради.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>