Сила є, волі немає...

Медики кажуть, що зцілення від будь–якої хвороби — це результат спільних зусиль лікаря і пацієнта. Адже для того, щоб одужати, мало просто прийти до спеціаліста й отримати рекомендації та рецепт: лише від самого хворого залежить, наскільки сумлінно він дотримуватиметься призначеної схеми лікування й виконуватиме поради лікаря. Біда в тому, що дуже часто заради цього хворому треба відмовитися від чогось звичного або, навпаки, почати робити те, чого ніколи не любив. А щоранку робити зарядку, відмовитися від куріння, залазити під холодний душ або сипати в борщ утричі менше солі, ніж завжди, — на все це потрібні неабиякі вольові зусилля.

Щоб торт не снився уночі

Сила волі в деяких випадках просто рятує пацієнту життя. Особливо якщо йдеться про такі серйозні хвороби, як рак, резистентний туберкульоз, важкі форми діабету тощо. Якщо хворий зможе дотримуватися певного режиму, раціону, змінити спосіб життя, йому вдасться «відвоювати» себе у хвороби. Коли ж діабетик об’їдатиметься тортами, раковий хворий не захоче більше терпіти нудоту від хіміотерапії, а пацієнт після важкого перелому лінуватиметься розробляти ушкоджену ногу, всі зусилля лікарів будуть марні...

Шкода лише, що сила волі зазвичай підводить нас у той самий момент, коли вона найбільше потрібна. Наприклад, поки не думаєш про дієту, то наче й цукерок із тістечками не дуже хочеться. Та варто лише ухвалити рішення про відмову від «солодкого, жирного, шкідливого», як торти починають навіть снитися. Проте якщо одна людина здатна перебороти себе і встояти перед спокусою, то інша швидко піддається бажанню начхати на всі ці дієти і нажертися солодкого, «бо ж так хочеться». Чому так трапляється? Підказку можуть дати результати довгострокового дослідження, що почалося понад 40 років тому із «зефірного тесту» серед дошкільнят, пише «Медлінкс».

Іще наприкінці 1960–х років науковці влаштували для кількох сотень чотирирічних дітей невелике випробування сили волі. Дітей залишали у кімнаті, де лежали зефір, тістечка або інші солодощі. Малятам казали, що вони можуть з’їсти ласощі зараз або почекати 15 хвилин, а тоді отримати не один зефір чи тістечко, а відразу два. Більшість дітей погодилася почекати. Але деякі не встояли перед спокусою — з’їли солодке, не протримавшись і хвилини.

На цьому спостереження не завершилося. Згодом дослідники провели опитування і з’ясували, що ті дошкільнята, які змогли витримати 15 хвилин, у старших класах практично не мали проблем із поведінкою, наркотиками і зайвою вагою — на відміну від дітей, які не протрималися й хвилини. «Терплячі» діти краще вчилися у школі, контролювали власні бажання і частіше досягали поставленої мети, ніж ті малюки, які не могли стримати своє бажання одразу з’їсти зефір.

Не будьте підкаблучником своїх бажань!

А нещодавно учені продовжили дослідження з групою з 60 учасників, яким нині за 40 років. Автори експерименту, проведеного під керівництвом професора психобіології Б.Дж. Кейсі з Університету Корнуолла, хотіли з’ясувати важливий момент: чи продемонструють люди, які в дитинстві не зуміли дочекатися винагороди, свою неспроможність до самоконтролю і в дорослому віці. Іншими словами, чи виросте з дитини, яка має слабку силу волі, слабкодухий дорослий.

Учасникам дослідження демонстрували зображення на екрані комп’ютера, і люди повинні були виконувати певні завдання, натискаючи на кнопку. Той, хто продемонстрував брак сили волі в дитинстві, у дорослому віці впорався із завданням гірше, тому що більше уваги приділяв картинкам. Під час експерименту вчені сканували мозок піддослідних і дiйшли висновку, що люди з розвиненішою силою волі демонстрували більше активності у префронтальній корі головного мозку (вона відповідає, зокрема, за контроль імпульсів і поведінки). Водночас у людей зі слабшою силою волі було зафіксовано велику активність у тій зоні мозку, яка відповідає за задоволення і бажання.

Учені наголошують: брак сили волі — не найкращий варіант для людини, якій доводиться боротися з труднощами і проходити випробовування (як у випадку з тривалою хворобою). Адже, врешті–решт, хворий постане перед вибором: боротися, не зважаючи ні на що, чи скласти руки і здатися перед обставинами. Перший варіант — це надія на життя, другий — неминуче згасання.

«Розвивати в собі силу волі — це дуже важкий процес, — каже практикуючий психолог Володимир Володін. — Адже по суті це насильство над собою, примус робити те, чого не хочеться, або навпаки, відмовитися від того, що дуже хочеться. На мій погляд, найкраще розвивати силу волі, займаючись спортом (будь–яким, головне — аби систематично і не для «галочки»). У спорті постійно доводиться досягати результатів, долаючи різні труднощі, переборюючи своє друге «я». Те саме друге «я», що благає вас вранці полежати в ліжку ще п’ять хвилин, хоча ви вже спізнюєтеся. Це те «я», що змушує купити ще одну булочку або пачку цигарок, хоча ви вчора твердо вирішили більше не купувати. Те «я», що заспокоює вас: «Дрібниця, не так уже й важко — прибрати за іншими», хоч ви точно знаєте, що сьогодні не ваша черга, і всередині у вас усе кипить. Це друге «я» живе в кожній людині. І майже кожен із нас щодня багато разів вступає з ним у сутичку, результати якої демонструють ступінь розвитку вашої сили волі. Адже хоч вас і «два в одному», але саме ви — перший. А значить, і господарем у собі повинні бути саме ви. А той, хто вже перестав боротися, здався на милість власних нерозважливих бажань, схожий на чоловіка–підкаблучника. Він викликає жалість і презирство. Для того, щоб себе поважати, треба мати і силу, і волю, і силу волі. Без цього важко жити».

ВАЖЛИВО!

Найперші вороги сили волі — алкоголь, наркотики та інші стимулятори, які відключають ваш мозок.