Лавра як на долоні

08.09.2011
Лавра як на долоні

Музей iсторiї Лаври вже вiдкрив дверi вiдвiдувачам.

Тепер українці та гості з–за кордону можуть насолодитися усіма детальними подробицями того, як же будувалася та розвивалася одна з головних православних святинь світу: з нагоди 960–річчя Києво–Печерської лаври і 85–річчя Києво–Печерського історико–культурного заповідника тут відкрився Музей історії цієї визначної української пам’ятки.

 

Речі митрополита Володимира теж стали експонатами

Перед співробітниками Лаври стояло завдання сповна висвітлити розвиток і формування архітектурного ансамблю монастиря та ознайомити відвідувачів із внеском видатних історичних особистостей у розквіт заповідника. Відповідно до таких цілей обрали хронологічний принцип побудови експозиції музею та розташували історичні реліквії у відреставрованих автентичних келіях соборних старців Києво–Печерської лаври XVIII сторіччя.

«Відвідувачам одразу впадає в око, що музей складається з чотирьох частин, кожна з яких відповідає певному періоду історії музею Києво–Печерської лаври. Перша секція присвячена ХІ—ХVI століттям, друга розповідає про становлення Лаври із XVII до кінця XVIII століть, третя частина охоплює перiод від кінця XVIII століття до початку революції ХХ століття, а четверта є найсучаснішою — висвітлює історію заповідника від початку ХХ століття до теперішнього часу», — зазначає у розмові з «УМ» начальник науково–дослідного відділу історії Києво–Печерської лаври та вивчення її мистецької спадщини Роман Качан.

Унікальними експонатами нового Музею історії є голограма хреста Марка Печерника XI століття і годинник у формі розп’яття, які в 1804 році подарував лаврі Московський митрополит Платон (Лєвшин). Предмети для інсталяції збирали спільними зусиллями: із власних архівних фондів, із відреставрованих копій, а також за рахунок подарованих скарбів. Роман Качан підтверджує: «Основну частину експонатів становлять наші фондові речі, адже там ми маємо справжні скарби. У процесі підготовки музею до відкриття проводився спеціальний відбір виставлених тут експонатів. Звичайно, у музеї наявні і копії деяких речей, оскільки певні пам’ятки нині вже є недосяжними або їхній розмір не дозволяє використати їх у форматі музею. Є й такі раритети, згадка про які залишилася лише на фотографіях. А от у четвертій, «сучасній», секції виставлені речі з різниці Предстоятеля Української православної церкви Блаженішого Володимира та намісника Києво–Печерської лаври митрополита Вишгородського і Чорнобильського Павла».

Окрім ритуальних речей, зали наповнені сотнями ікон, гравюр, посудом та церковним начинням. Тут є цілі митрополичі куточки, які переносять відвідувачів у реалії буденного життя видатних ченців. Інтер’єр XIX століття відтворюють стародавні рукописи, чорнильниці, годинники.

Ченці і друкарі

«Метою нашої секції, яка охоплює кінець XVIII і початок ХХ столiть, є показати різні моменти та аспекти чернечого життя того періоду. Зокрема, один із залів нового історичного комплексу присвячений темі чернечої книжності, начитаності, ученості. Тут представлені історичні труди, опис Лаври у працях ченців–істориків, портрети представників ученого чернецтва. Інший наш зал розкриває таємниці чернечої святості, великого подвижництва священиків — тут гості галереї можуть знайти портрети нещодавно канонізованих святих Української православної церкви. Наступний зал висвітлює тему художнього життя Лаври, зокрема часів Лаврської іконописної школи, яка особлива тим, що процес навчання тут виходив за рамки академічного вивчення іконописного стилю. Тому ми презентуємо не тільки академічні навчальні гравюри, а й пейзажі, натюрморти колишніх учнів знаної Лаврської школи. Яскравими експонатами є авторські ескізи для орнаментального розпису архітектора Олексія Вікторовича Щусєва, який займався оформленням трапезної церкви при Лаврі», — вказує на особливості однієї із секцій науковий співробітник Києво–Печерського заповідника Олена Лопухіна.

Інші секції зосереджують увагу на безпосередньому процесі становлення та розвитку монастиря. «Друга секція охоплює період XVII—XVIII століть та становить неабияку цінність. Адже саме тоді склався архітектурний ансамбль тієї Лаври, яку ми бачимо сьогодні. Тож у залах цієї секції розкрито основні моменти та секрети процесу будівництва церков, представлено плани споруд, які є на верхній території Києво–Печерської лаври. До того ж це час, коли розпочинається робота печерської друкарні, яка відзначалася високим професійним рівнем. Відвідувачі знайдуть тут ілюстровані роботи відомих українських граверів тих часів. Також у нас розміщені копії деяких господарських документів, які стосуються життя Лаври. Дух епохи відмінно передають іграшки, козацькі люльки, керамічний і металевий посуд», — розповіла «УМ» під час екскурсії Олена Сергій, завідувач сектору вивчення сакрального мистецтва і художніх колекцій заповідника.

Прискіпливі відвідувачі, яким не вистачає наявних артефактів історії зведення Лаври, зможуть образно відчути, як відбувався процес роботи тодішніх майстрів. Адже кімнати галереї облаштовані інтерактивними кіосками–довідниками на спеціальних моніторах.

  • «Це напад на нашу історію»

    На заяву Об’єднання рідновірів України щодо руйнування в центрі Києва скульптури давньослов’янського бога Світовида міліція досі не дала ніякої відповіді. Про це в понеділок на прес­конференції повідомила засновниця Об’єднання рідновірів, релігієзнавець Галина Лозко. Пасивність правоохоронців наштовхує на думку, що кримінальної справи, най­імовірніше, не буде й злочинцям знову все зійде з рук. «Скульптура стояла навпроти будівлі Головного управління МВС у Києві, відтак камери відеоспостереження мали б зафіксувати зловмисників, — каже Галина Лозко. — Але складається враження, що винних і не збираються шукати. Цей та подібні факти спонукають до логічних висновків — відсутність покарання за злочин тягне за собою нові злочини». >>

  • Обкрадають навіть мертвих

    Пішов третій рік, відколи з київського цвинтаря «Берківці» було викрадено монумент з могили мого чоловіка, заслуженого тренера України Володимира Нагорного. Пам’ятник роботи народного художника України Юлія Сінькевича був занесений до Державного реєстру «Культурні цінності України» та простояв на цвинтарі 30 років і 5 місяців. >>

  • Історія однієї синагоги

    До наших днів у Львові збереглося лише дві синагоги, хоча до Другої світової війни в місті їх було аж понад чотири десятки. Лише одна з тих, що вціліли, діюча — «Бейт Аарон ве Ісраель». Про цю синагогу відомо практично всім городянам, вона розташована на вулиці Братів Міхновських у привокзальному районі. А ось про колишню хасидську синагогу, що стоїть майже в центрі Львова, мало хто знає. Зараз пам’ятка архітектури опинилася під загрозою, адже в кількох кроках від неї розпочали масштабне сучасне будівництво. >>

  • Помолімось, брати мої

    Середньовічна дерев’яна церква Святого Юра — одна з найстаріших у Дрогобичі будівель. Коли на цьому місці тільки–но почав зароджуватись солеварний завод, неподалік поселилися і перші мешканці нового району. З часом українці звели храм, в стінах якого не було жодного цвяха. >>

  • «Божественна» стратегія

    Це ще один приклад сміливої і грубої афери, типової для нашої країни, коли зацікавлена група людей створює фіктивну фірму або ж таку, справжні задачі якої далекі від заявлених, і під патронатом найвищих державних чиновників розкрадає землі, бю­джетні кошти, історичні пам’ятки. Пролобійований Московським патріархатом проект «музей Десятинної церкви», за задумом, мусив стати юридичним прикриттям для зведення на місці руїн церкви князя Володимира сучасного собору УПЦ МП iз подальшим захопленням заповідної Старокиївської гори і розбудовою тут грандіозного монастиря та іконописної школи. Найвища амбіція — «приватизувати» сакральне місце, яке зараз є пам’яткою національного значення.

    Складається враження, що хтось сильний і впливовий підганяє батогом виконавців. За інформацією світських співробітників музею, його церковне керівництво говорило, що на «об’єкт» днями вже заїде будівельна техніка. «Об’єкт» — це законсервовані археологами руїни фундаменту Десятинної церкви. >>

  • «Ми змушені правити служби в пітьмі»

    На вулиці Степана Бандери, 10, у Львові стоїть величний костел. Саме сюди львів’яни та гості міста приходять послухати музику органа — одного з найцінніших у Європі. Сама споруда вже давно потребує реставрації, адже зведена на початку XVII століття і за своє існування пережила чимало трагічних подій. Зараз з однієї сторони будівля огороджена смугастою стрічкою, на якій висить попередження: «Обережно! Падає каміння». Поруч — табличка «Пам’ятка архітектури». З приходом «совєтів» костел закрили, а в 80–х роках тут відкрили Будинок органної та камерної музики. З часів Незалежності римо–католицька громада просить владу віддати костел у користування віруючим, проте наразі прихожани мають змогу лише зрідка правити у храмі. Тисяча прихожан костелу святої Марії Магдалини змушена приходити на богослужіння о восьмій ранку і вже за годину розходитись.

    Конфлікт триває роками, а релігійна громада впевнена — щодо них ведеться цілеспрямована дискримінація. >>