Війна проти «зеленого агресора»

Людська байдужість до того, що відбувається просто під носом, в останні роки стала мало не нормою життя. Але, на щастя, досі трапляються випадки, коли ентузіасти за покликом серця роблять щось для світу, для інших людей, які можуть навіть і не дізнатися, що їм загрожувало і від чого їх порятувала абсолютно незнайома людина. Герої справді живуть непомітно, але цього разу «УМ» вирішила виправити ситуацію та розповісти про 75–річного киянина, який самотужки викосив під багатоповерхівкою ціле поле амброзії полинолистої. Добре знаючи, що пилок цієї рослини може спричинити важкі алергічні реакції в мешканців найближчих будинків, дітей, які граються на майданчику, у випадкових перехожих, пенсіонер сам пішов на війну із зеленим загарбником. Шкода тільки, що йому не допомогли в цьому ні сусіди по будинку, ні служби, які, за великим рахунком, мали б самі цим займатися...

Алергенові джунглі на «нічийній» землі

Ще не так давно над Протасовим Яром, у кінці Солом’янської вулиці, око мешканців найближчих будинків «тішили» величезні зарості амброзії полинолистої — ділянка близько 15–20 соток землі. Буквально за тиждень до початку цвітіння «алергійних чагарників» киянин Володимир Андрущенко узявся за косу. І за 6 днів викосив ділянку.

«Що вам сказати, було нелегко, — каже Володимир Андрущенко. — Я взяв у руки косу і давай косити. Кликав сусідів на допомогу, але вони не пішли. З ними, звісно, було б легше. У кожній квартирі по мужику, ми б усі разом вийшли і за кілька годин усе зробили. А так я сам щоразу виходив о шостій ранку в ті чагарники. А те бадилля таке вже задерев’яніле, що просто руки відвалювалися».

75–річний киянин розповідає, що амброзія росла на цій ділянці й торік, але тоді її було зовсім небагато. Тож мешканці будинку (зібралися кілька людей, зокрема сам Володимир Микитович та його дружина) змогли повиривати її власними силами, не допустили пиління. Але рослина виявилася живучою, і цього року біля дитячого майданчика розрослася ціла плантація джерела страшного алергену.

«Це не просто поодинокі рослини, а чагарники у мій зріст і навіть вище, — каже пан Андущенко. — А в мене зріст немалий, 1 метр 75 сантиметрів. І такі вже товсті стебла, що просто так руками не повириваєш, та ще й на такому великому шматі землі. Рослини скоро мали вже пилити, а служби, які повинні цим питанням займатися, нічого не робили. Я пішов у ЖЕК, там мені відповіли: «Це не наша територія, ми тут ні до чого». Мовляв, у нас є прибудинкова територія, ми з людей беремо оплату і скошуємо траву, оце від будинку й «до сюди», а решта — не наше. Я питаю, кому ж тоді належить ця ділянка, десь метрів 6 завширшки і метрів 20 у довжину. У ЖЕКу кажуть «не наше». А чиє? Невідомо! Як таке може бути? Виявляється, у Києві досі є «нічийні» території. Просто нісенітниця якась...»

Біда з Краснодарського краю, яку чиновники ігнорують

Зрозумівши, що від ЖЕКу допомоги не дочекаєшся, Володимир Микитович почав телефонувати в усі служби, причетні до боротьби з амброзією. Зокрема, і в кол–центр при столичній мерії. Щоправда, особливого результату перемовини не дали. «Вони мене чемно вислухали, сказали: так–так, це дуже важливо. Потім поставили ще із 20 запитань, щоб я як мешканець Києва оцінив їхню роботу. Мабуть, для звітності треба було... Туди–сюди, розпитали, а я кажу: треба ж відреагувати на дзвінок. Вони відповідають: нема проблем, до вас приїдуть люди, із вашого району, все зроблять. Але ніхто так і не приїхав».

Тоді пан Володимир почав штурмувати карантинні служби — головну інспекцію, інспекцію по Києву та області, зрештою вийшов на потрібний телефон, але не міг туди додзвонитися кілька днів. А момент початку пиління амброзії наближався. Постало питання: що робити далі? Хтось інший, мабуть, просто махнув би рукою на цю ситуацію (мовляв, я й так зробив усе, що міг). Але Володимиру Микитовичу не було байдуже. Він не міг залишити все так, як є, адже ціле поле амброзії поряд із дитячим майданчиком могло спровокувати алергічні напади в малят, та й дорослим від контакту з таким потужним алергеном було б непереливки.

«Я сам агроном, рослини колись вивчав, то добре знаю, що таке амброзія і звідки вона взялася, — пояснює Володимир Андрущенко. — Колись її в нас зовсім не було. А за радянських часів велика порція насіння амброзії потрапила на територію України — завезли з Краснодарського краю разом із насінням пшениці. Думали, що той сорт буде дуже добрий. Але пшениця два роки давала гарний врожай, а потім загинула, і від неї відмовилися. А от амброзія залишилася — спочатку на півдні України, а потім поступово поширилася майже на всі області. І в Києві її зараз чимало. А це дуже погано. Тому що амброзія — дуже сильний алерген. І справжні господарі дбають про те, щоб її не було. Коли, наприклад, в одному селі на Київщині з’явився цей бур’ян, бізнесмен, який там живе, закликав селян: «Хлопці й дівчата, приймаю амброзію з корінням по 50 копійок за кілограм». І люди в селі й околицях повиривали всю амброзію, геть нічого не лишилося. А в нас незрозуміло — наче й столиця, а карантинні рослини ростуть мало не на кожному кроці, і всім байдуже...»

Амброзія душить усіх

Загалом проблема з амброзією для України вже не нова. Колись у нас і справді не було цієї рослини, але сьогодні, на жаль, вона дуже поширена — і не тільки на півдні країни, як це було ще років десять тому, а й у решті регіонів.

У Всеукраїнській екологічній лізі «УМ» розповіли, що амброзія як «чужинка» в Україні не має природних ворогів. Тварини її не їдять, рослини не можуть «задушити» — навпаки, сама амброзія завдяки потужній кореневій системі витісняє та заглушає всіх зелених сусідів. І не тільки пшеницю чи інші культури, а й бур’яни, які вибивають собі місце під сонцем у будь–яких умовах. Амброзія проникає корінням у глиб землі на 4 метри, активно висмоктує воду з ґрунту, висушуючи його, і швидко займає територію. Тому поруч із нею може рости хіба що дерево — решта рослин просто не виживає.

Завдяки такій шаленій живучості амброзія росте і розмножується де завгодно: на пустирях, полях, біля будинків, навіть на клумбах посеред міста. І все б нічого, якби вона просто виснажувала ґрунт та захаращувала місцевість. Але, крім сільськогосподарської шкоди, ця рослина завдає ще й великої шкоди людському здоров’ю.

У період цвітіння, коли пилок розлітається в повітрі та потрапляє в організм, амброзія стає головним ворогом безлічі людей. Адже її пилок — надзвичайно потужний алерген, який найбільше дошкуляє хворим на бронхіальну астму та полінози. У дітей і дорослих починається нежить, сльозотеча, кашель аж до задухи, свербіж очей та носа. А з таким набором болючих відчуттів життя стає набагато складнішим. Причому дійсно ефективних ліків, які б могли повністю усунути проблему і запобігти появі реакції на амброзію в алергіків, поки ніхто не винайшов. Ті засоби, які існують на сьогодні, здебільшого всього лише зменшують страждання хворого, усуваючи наявну симптоматику. Тому поки що для людей, які мають алергію на пилок амброзії, єдиним виходом залишається у період її цвітіння виїхати на територію, чисту від цієї рослини.

ХРОНІКА БОРОТЬБИ

У Маріуполі 2004 року провели операцію «Корінці». Мерія організувала цю акцію з метою очищення території міста від амброзії. За десяток зірваних рослин з коренем платили 18 копійок. Найактивніші учасники одержували до 200 гривень за день.

У Черкасах для того, щоб ефективно знищувати амброзію, бур’ян не косять, а переорюють, висіваючи на цьому місці багаторічну траву. Такий досвід, випробуваний на кількох АЗС обласного центру, дав позитивні наслідки: бур’ян не відроджувався.

У місті Жовті Води амброзія росте на всіх газонах, клумбах, квітниках, у садах і парках.

У Луганській області амброзія полинолиста з’явилася близько 20 років тому, але розповсюджується дуже швидко. Сьогодні вона поширена майже на 2 тисячах гектарів. Із 2004 року оголошена акція з її знищення. До штрафних санкцій притягують приватних господарів та керівників сільських господарств, де цей небезпечний бур’ян не виполюють.

У Києві, особливо на Лівому березі, є місця, де на кожному квадратному метрі налічується до 500—600 паростків амброзії.

ОСОБИСТА СПРАВА

Амброзія (Ambrosia) належить до ряду однорічних і багаторічних трав’янистих рослин, рідше напівкущів родини складноцвітих, і налічує 30 видів. Поширена переважно в Америці, деякі види занесені до інших регіонів, зокрема в Європу. В Україні є один вид — амброзія полинолиста. Це однорічний злісний карантинний бур’ян заввишки від 20 сантиметрів до 2,5 метра, із міцною кореневою системою, яка проникає в ґрунт на глибину до 4 метрів, зневоднює та виснажує його. При середній густоті зарості цієї рослини забирають з одного гектара землі до 2 тисяч тонн води.

Цвіте амброзія з середини серпня до кінця жовтня. Під час цвітіння ця рослина дуже небезпечна: пилок викликає у людей алергію. В алергіків підвищується температура, виникає сльозотеча, кон’юнктивіт, погіршується зір, може з’явитися набряк легенів. Медики називають це амброзійним полінозом або сінною пропасницею.