За оцінкою Заходу, президентські вибори–2010 в Україні були найдемократичнішими за весь період незалежності. Щоправда, значних масштабів набув продаж голосів — вартість зданого бюлетеня доходила до 300–400 грн.
До другого туру вийшли лідер Партії регіонів Віктор Янукович, який набрав з 35,32% голосів, та Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко з 25,05%.
Несподівано високим виявився показник голови партії «Сильна Україна» (колишня «Трудова...») Сергія Тігіпка: політик, якого ототожнювали з шуканою «третьою силою», отримав 13,05%. Арсеній Яценюк у цій самій ніші обмежився 6,96%, вочевидь невдало провівши передвиборчу кампанію. Вікторові Ющенку віддали голоси 5,45%. Лідер комуністів Петро Симоненко взяв 3,54%, а Голова Верховної Ради Володимир Литвин — 2,35%, хоча два роки тому в інтерв’ю «УМ» зарікався не балотуватисяв президенти, заявляючи, що це «дурня».
Перед вирішальним туром «фіналісти» боролися за голоси Тігіпка, обіцяючи золоті гори, однак він формально не пристав до жодного з таборів. Що не завадило Сергієві Леонідовичу отримати в уряді Януковича–Азарова пост віце–прем’єр–міністра.
Враження про «чистоту» виборів зіпсувала «війна» за державний поліграфкомбінат «Україна», який друкував бюлетені. Уряд Тимошенко намагався взяти контроль над друкарнею, об’єкт штурмували міліція та «люди в цивільному»; всередині оборону тримали депутати від «Регіонів» укупі з іншими «бойовиками». Президент Ющенко поставив контролювати комбінат Внутрішні війська та СБУ.
Зрештою, 7 лютого Янукович набрав 48,95%, взявши реванш за фіаско 2004 року, а Юлія Тимошенко програла з 45,47%. Главою держави став «той, хто двічі строк мотав», як писала «УМ».
На цих виборах значного розголосу набрала позиція так званих «противсіхів», яких найбільше було в таборі Ющенка. «Не підтримали жодного кандидата» 4,46%, що було сприйнято войовничими «тимошенківцями» ледь не як державна зрада. Багато хто не бажав обирати «жодне з лих» — явка у другому турі склала 69,15% (на 2,5% більше, ніж у першому, але майже на 10% менше, ніж на виборах–2004).
Спроба лідерки БЮТ оскаржити результат виборів у Вищому адмінсуді була невдалою.
* * *
Зовсім іншим був рівень демократизму на місцевих виборах, які перенесли з весни на осінь. Ухваливши новий закон про вибори на місцях, «регіональна» більшість у ВР суттєво обмежила в правах як прямих конкурентів, так і простих громадян.
У багатьох областях та районах, зокрема на Західній Україні, партійні організації найбільшої опозиційної сили — ВО «Батьківщина» — розкололися на дві частини, і влада вважала легітимними своїх ставлеників. Партія Юлії Тимошенко була змушена відмовлятися від «клонів», перекуплених «донецькими». Таким чином, «Батьківщину» фактично усунули від участі у виборах у ключових регіонах. Крім інших порушень, 31 жовтня виникли системні проблеми з кількістю і якістю бюлетенів голосування.
Зрештою більшість переконливо здобула партія Президента Януковича — за винятком кількох західних областей, де тріумфували націоналісти з ВО «Свобода».
Європа визнала ці вибори такими, що не відповідали демократичним принципам.
Інавгурація Президента Віктора Януковича відбулася 25 лютого.
Фракція передбачливого Литвина «кинула» партнерів по коаліції завчасно — ще в січні, проголосувавши за відставку глави МВС Юрія Луценка. Офіційно «помаранчево–литвинівська» коаліція припинила існування 2 березня. Наступного дня Верховна Рада 243 голосами проголосувала за недовіру уряду Юлії Тимошенко.
Після цього, всупереч Конституції, «регіонали» почали формувати правлячу коаліцію у ВР не з фракцій, а з окремих депутатів із залученням «тушок» (перебіжчиків). Хоча опоненти називали це «правовим бєспрєдєлом», однак проти «донецького» лома прийомів не знайшлося.
11 березня в Раді постала нова більшість — коаліція «Стабільність і реформи» у складі ПР, КПУ, «литвинівців» і «тушок». Того ж дня було призначено новий уряд на чолі з Миколою Азаровим.
Патріотичну громадськість найбільше обурила поява українофоба Дмитра Табачника на посаді міністра освіти. Скандальний «регіонал» із протекцією в Москві одразу взявся русифікувати освітню галузь, однак масові акції «антитабачної» кампанії до відставки Табачника не привели.
8 квітня голова Конституційного Суду Андрій Стрижак оприлюднив рішення КС про можливість формування коаліції у Верховній Раді окремими депутатами, а не фракціями, — хоча 2008 року вже приймав протилежну ухвалу з того ж питання. «Тушки» в суді благословили «тушок» у парламенті» — писала «УМ» на першій шпальті.
Конституційний Суд підтвердив свою продажність ще раз 1 жовтня, оголосивши рішення у справі про політреформу. Перед цим усі чекали ухвалення змін до Конституції у Верховній Раді чи інших більш–менш законних кроків щодо перерозподілу владних повноважень. Але «донецькі» пішли напролом. Вищий орган Феміди, переламаний «Регіонами» через коліно, спершу обрав своїм головою Анатолія Головіна з Макіївки, а потім просто скасував зміни Основного закону, ухвалені ВР у грудні 2004 року.
Відтак Президент Янукович отримав повноваження Кучми — змогу одноосібно відставляти й призначати Прем’єра, міністрів тощо. Коаліція в парламенті виявилася взагалі зайвою (а перед цим вартість «тушок» доходила до $1,5 млн.).
Верховна Рада стала слухняним інструментом у руках глави держави — скажімо, держбюджет–2011 у грудні депутати затвердили без обговорення, так само як і зробили головою Нацбанку «касира» сім’ї Януковичів Сергія Арбузова.
Восени 2010–го нардепи проголосували за продовження своїх повноважень на рік, а Президента — на півроку, відтермінувавши вибори, передбачені «старою новою» Конституцією.
У грудні внаслідок «першого етапу адмінреформи» із 20 міністерств залишилося 16.
«Україна перетворюється на поліцейську державу», — констатував член правління Української Гельсінської спілки Євген Захаров, підсумовуючи в інтерв’ю «УМ» перший рік президентства Януковича. Серед ознак такої України Януковича — переслідування активістів опозиції, згортання демократичних прав і свобод.
12 травня Юлії Тимошенко в Генпрокуратурі вручили постанову про порушення проти неї кримінальної справи. Як з’ясувалося, ідеться про справу 2004 року, пов’язану зі спробою підкупу суду (її було закрито в січні 2005–го).
Цей аспект переслідування екс–Прем’єрки вже забувся, натомість до кінця року ГПУ інкримінувала Юлі інші порушення: нецільове використання грошей, отриманих Україною за «кіотськими» квотами, та незаконне придбання перед виборами тисячі автомобілів швидкої допомоги для сільської медицини. 15 грудня Генпрокуратура обмежила пересування опозиційної лідерки по країні підпискою про невиїзд.
У згаданих справах, судячи з усього, обвинувачення не назбирало достатньо доказів зловживань службовим становищем. Нині Юлію Тимошенко судять у іншій справі — за фактом підписання газових контрактів з Росією (її було порушено вже 11 квітня 2011 року).
Перед новим роком — 27 грудня — Печерський суд розпорядився арештувати екс–міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Це виглядало суто як помста за переслідування «донецьких» у 2005 році. Одного з опозиційних лідерів, обвинуваченого в незначних розтратах казенних коштів, спершу засудили до двох місяців арешту, однак Луценко перебуває в СІЗО й досі.
Протягом 2010 року за ґрати також потрапили екс–керівник Держмитслужби Анатолій Макаренко та екс–заступник голови «Нафтогазу» Ігор Діденко, які в 2009–му на вимогу Тимошенко розмитнювали газ «Росукренерго»; екс–міністр екології Георгій Філіпчук; на початку 2011–го — колишній перший заступник міністра юстиції Євген Корнійчук.
Переліченими особами займається прокуратура, яку 4 листопада очолив «донецький» Віктор Пшонка. При цьому СБУ й міліція також стали ключовими гравцями внутрішньої політики.
Щільні загони «беркутівців» уже традиційно не підпускають до Януковича на гарматний постріл хоч якийсь опозиційний пікет, обмежуючи права громадян на мирні зібрання (це пояснюють потребами безпеки глави держави). Зокрема, опозиція не отримала змоги показатися перед «гарантом Конституції» вже з нагоди перших ста днів його «царствія».
А «есбеушники» під керівництвом олігарха Валерія Хорошковського, починаючи з літа 2010 року, почали проводити «профілактичні бесіди» з громадськими й політичними активістами антивладного спрямування, влаштовувати обшуки, порушувати кримінальні справи проти неугодних тощо. Першими об’єктами такого тиску СБУ стали ректор Українського католицького університету Борис Гудзяк та директор львівського музею «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий.
Супроти сваволі «силовиків» організовувалися маніфестації прогресивної громадськості та політичної опозиції. Під тиском вуличних протестів Верховна Рада відклала на невизначений термін розгляд скандального законопроекту 2450 про обмеження свободи зібрань.
«Майданом–2» назвали масові акції підприємців проти ухвалення Верховною Радою нового Податкового кодексу, що значно ускладнив би життя дрібним бізнесменам. До Києва з’їхалися протестувальники з усієї України — перекривали дороги, закидали парламент монетами й туалетним папером, влаштували наметове містечко на майдані Незалежності. Найбільша маніфестація відбулася в річницю початку Помаранчевої революції — 22 листопада.
«На чай» до наметів — послухати позицію підприємців — приходив сам Янукович із Прем’єром Азаровим. Після цього Президент заветував перший варіант ПК, ухвалений парламентом. Рада проголосувала за нову, м’якшу, редакцію, пожалівши «спрощенців».
Протести поступово вщухли. Ініціатива зі збиранням підписів за перевибори парламенту виявилася марною. 3 грудня, прикриваючись потребою готуватися до новорічних свят, влада розігнала останніх мешканців «Майдану–2» силами «Беркута».
Найбільша катастрофа на наземному транспорті часів незалежної України сталася 12 жовтня 2010 року о 9–й годині ранку. «Соціальний» автобус із міста Марганець на Дніпропетровщині через фатальну помилку водія на залізничному переїзді потрапив під маневровий локомотив. Потяг зім’яв автобус із пасажирами, як бляшанку, протягнувши по колії майже 300 метрів. Жертвами аварії стали 45 людей (більшість — пенсіонери, також — троє дітей). Семеро пасажирів відбулися травмами середньої тяжкості.
Януковича благословляв на президентство російський патріарх Кирил — після цього він почав їздити в Україну просто як «на роботу», утверджуючи кордони «руского міра». Новий глава держави й сам узявся активно долучатися до цього «міра». За 2010 рік відбулося більше десятка зустрічей лідерів України й Росії.
Ключовим було питання газових поставок. Із 1 січня обумовлена в договорі Тимошенко—Путіна лише на 2009 рік 20–відсоткова знижка на газ перестала діяти, і «вонючий» енергоносій стрімко подорожчав. Треба було щось вирішувати, і Янукович «вирішив»: в обмін на нібито дешевший газ «здав» Росії Севастополь.
Перший візит нового Президента до Росії відбувся 5 березня (спершу, після інавгурації, був Брюссель). Апофеозом братання став приїзд 21 квітня до Харкова президента РФ Дмитра Медведєва. Результати його зустрічі з Януковичем шокували всіх. У підписаній угоді термін перебування Чорноморського флоту в Севастополі продовжено на 25 років, до 2042–го, з автоматичним подовженням на наступні 5–річні періоди, «якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про припинення дії угоди не пізніше, ніж за рік до завершення терміну дії». Це при тому, що Україна Ющенка вже рахувала місяці до 2017 року, коли ЧФ, за чинною угодою, має піти геть.
Харківські угоди викликали бурхливе обурення українського суспільства. Опозиція, об’єднавшись і забувши про попередні суперечки, звинуватила Януковича у зраді національних інтересів. Під стінами Верховної Ради зібрався багатотисячний мітинг з вимогами не ратифікувати харківські угоди.
Невигідними ці домовленості були й для Росії, адже тих коштів, які Москва упродовж цих років має викласти Україні за оренду Севастополя, вистачило б для побудови десятка власних військових баз. Проте, як визнав навіть прем’єр Володимир Путін, у даному випадку «головне — це не газ і навіть не флот». Виведення ЧФ із Криму для Росії означало б відпустити Україну з поля свого впливу, а це для Кремля неприпустимо.
Тож не дивно, що 27 квітня, на яке було призначено синхронну ратифікацію підписаних Януковичем і Медведєвим угод у парламентах обох держав, Держдума Росії довго не вагалася. Натомість у Верховній Раді України в день ратифікації розгорнулася справжня битва (до слова, профільні комітети ВР у закордонних справах та з питань європейської інтеграції рекомендували парламенту не ратифікувати угоду).
Першими трибуну і президію ВР окупували «регіонали» та комуністи. Депутати від «НУНС» були змушені битися з ними за власні місця. БЮТівці закрили свій сектор велетенським синьо–жовтим прапором, щоб заліпити отвори для карток клеєм. Щойно засідання відкрилося, у Володимира Литвина одразу полетіли курячі яйця. Проте охорона була готова до такого розвитку подій і захищала спікера парасольками. Іноді «снаряди» таки влучали в ціль.
Аби набрати потрібну кількість голосів, коаліції потрібно було привести до присяги 11 нових депутатів від Партії регіонів, які пройшли за списком замість попередників, призначених у виконавчу владу. Опозиціонери намагалися цьому завадити. Неофітам довелося присягати не з трибуни, а з гостьового сектору, крізь завивання сирен. Тоді, за попередньою домовленістю, «НУНСівці» Андрій Парубій та Юрій Гримчак запалили між рядами димові шашки (БЮТівці свої — ні; відтак прокутатура надалі допитувала саме
«НУНСівців»). У залі спалахнула бійка між представниками опозиції та коаліції. Представник «НУНС» Олесь Доній отримав струс мозку, а його колезі Володимиру Карпуку зламали ніс.Попри всі ці заходи, під вигуки «Ганьба!» «більшовики» таки прорвалися до сектору «НУНС», щоб вставити у вільні гнізда свої картки й проголосувати. «За» — 236. Це були 160 представників Партії регіонів, усі 27 комуністів, усі 20 депутатів Блоку Литвина, 9 «тушок» із БЮТ, 7 — із «НУНС» (зокрема Жванія, Омельченко), 13 позафракційних (переважно новоприбулі «регіонали»).
Після цього коаліція без обговорення, одразу в цілому, ще й ухвалила держбюджет на 2010 рік.
«Україна отримає дешевший газ — ціною свого суверенітету», — писала «УМ». Як виявилося згодом, правильною була тільки друга частина цієї фрази. Нинішня ціна російського газу для України є навіть вищою, ніж та, яку Москва встановила до харківських угод, а в 4–му кварталі цього року має зрости ще більше.
«Медовий місяць» у стосунках Росії й України закінчився ще раніше, ніж перший рік президентства Януковича. Тепер «донецькі» почали пробувати ревізувати стосунки з Кремлем у бік власної (читай — державної) вигоди. Добре, що в 2010–му не встигли здати ще й авіабудівну галузь та газотранспортну систему України. Хоча й такі наміри були.
Передплатна вартість «УМ»: на початку року — 15,94 грн./міс., наприкінці — 19,60.
Курс долара: 7,98 грн. — у січні; 7,96 грн. — наприкінці грудня.
* * *
Спілка офіцерів України (Григорій Омельченко) нагородила редактора «УМ» Михайла Дорошенка «Хрестом заслуги».
* * *
Значного резонансу набув заклик «УМ» долучатися до судового процесу на захист учасників визвольних змагань XX ст. (указ Президента Ющенка про визнання вояків УПА, УНР та ін. борцями за волю України оскаржила Наталя Вітренко). Окружний адмінсуд залучив шістьох осіб (політиків, дисидентів), при цьому відмовив редакції «УМ» у статусі «третьої сторони» процесу.
* * *
У грудні «УМ» через економічну кризу скоротила суботній номер.
Степан Бандера–молодший: «Дід і без ордена — Герой України».
Юрій Шухевич: «Серед українців є й зараз такі герої, як мій батько».
Генерал зовнішньої розвідки Олександр Христенко розповів «УМ» про «операцію «СМЕРП», не помітну навіть для піратів роботу українських розвідників під прикриттям, стратегію захоплення торгових суден сомалійцями та тактичні нюанси переговорів із ними.
Ірина Фаріон: «Мені кров свою зцідити чи що?»
Активістка ВО «Свобода», яка спричинила скандал через ставлення до російських пестливих імен дітей у садку, пояснила «УМ» свою політику, відмовившись давати «задній хід».
Письменник Юрій Андрухович: «Ми — яких називають «свідоміти», «бандерлоги», «нацюки» — на цьому етапі програли. Прикро, що ця протилежна сторона з такою насолодою тріумфує, святкує свій реванш. Уже 19–й рік цієї держави, а якихось принципових зрушень порівняно з 1991 роком іноді просто не бачиш. На жаль, доводиться запасатися терпінням».
Посол Грузії Грігол Катамадзе: «Треба шукати нові шляхи для розвитку україно–грузинських стосунків, адже до влади в Україні прийшла нова політична сила. І це природно — так відбувається завжди, коли в будь–якій державі змінюється керівництво».
Народний артист Анатолій Литвинов: «Із 1980 до 1993 року була програма «Майстри гумору», яку ми вели з Тамарою Стратієнко. За рейтингом ми йшли вище, ніж «Вокруг смєха»... Але це все в минулому. Я тому й не хочу ніяких мемуарів писати — я, вважайте, оце вам мемуари розповів».
Віктор Ющенко: «Якщо переможець не сів за стіл переговорів — він уже програв».
Екс–Президент розповів в інтерв’ю «УМ» про коаліцію «тушок» і «політику переляку», про єдність як головне завдання української влади і те, чи можуть Табачник із Семиноженком наступити на українську мову та історію.
Олесь Доній: «Кажуть, мене бив сам кримінальний авторитет «Картавий».
Народний депутат від «НУНС», який найбільше постраждав у бійці 27 квітня в парламенті, не був визнаний прокуратурою потерпілим, хоча більше місяця пролежав у лікарні, а перше інтерв’ю після одужання дав «УМ».
Ігор Юхновський: патріарх, який термодинамікою довів незалежність.
Видатний учений і політик, що воював під Бродами у складі Червоної армії, а тепер підтримує УПА, відзначив 85–річчя й розповів «УМ» про свій непересічний життєвий шлях. Трохи раніше цього ж року нова влада обманом усунула Юхновського з посади голови Інституту національної пам’яті.
«Диригент» голосувань Партії регіонів Михайло Чечетов: «Янукович стягне Україну, як бочку».
Стрибунка потрійним Ольга Саладуха: «Перемога на чемпіонаті Європи — це лише перший крок!» (Втілюючи в життя план, накреслений в інтерв’ю «УМ», у 2011 році легкоатлетка з Донецька стала вже й чемпіонкою світу.)
Фігуристка Оксана Баюл: «Я повернулася в Україну, відбувши у США 16–річний термін «від дзвінка до дзвінка» й засвоївши гіркі уроки».
«Таємниця карпатського ворожбита».
Загадковий дід Михайло, який мешкає далеко в горах і нібито знається з надприродними силами, перше в житті інтерв’ю дав «УМ».
«Забути все»
Напередодні Різдва в Одесу літаком повернулися 24 моряки — члени екіпажу балкера «Аріана», які пробули в полоні піратів Сомалі майже сім місяців (це один із найдовших термінів піратського полону). Судно з вантажем сої під прапором Мальти було захоплене в Індійському океані ще 2 травня 2009 року. Сума викупу становила 2,75 млн. доларів.
«Вирок голоду»
13 січня Апеляційний суд Києва виніс постанову у справі про Голодомор 1932–1933 років. Суд констатував: Сталін, Молотов, Каганович, Постишев, Косіор, Чубар та Хатаєвич вчинили злочин геноциду, передбачений Кримінальним кодексом України. Водночас суд закрив справу у зв’язку зі смертю злочинців.
«Згідно з висновком судової науково–демографічної експертизи, проведеної в ході досудового слідства Інститутом демографії та соціальних досліджень НАНУ, внаслідок вчиненого геноциду в Україні загинуло 3 млн. 941 тис. осіб», — зазначала в прес–релізі СБУ.
«Це рішення відновлює історичну справедливість і дає шанс будувати Україну на чесних і демократичних засадах», — наголосив Президент Віктор Ющенко, для якого вся владна каденція пройшла під знаком встановлення історичної істини щодо голоду–33.
«Бандера — наш Герой, Соборність — наше свято!»
20 січня, наприкінці своєї каденції, Президент Віктор Ющенко присвоїв звання Герой України провідникові ОУН Степану Бандері. Нагородні документи та орден Держави отримав внук легендарного ватажка Степан Бандера–молодший. Указ хоч і був приурочений до Дня соборності, але ще раз розділив країну на два табори.
Іншим указом — у День пам’яті героїв Крут — Президент Ющенко визнав вояків УПА та УНР борцями за незалежність і доручив Прем’єру Тимошенко розробити закон про їх правовий статус.
Присвоєння звань Героїв Бандері та Роману Шухевичу (2007) та визнання вояків УПА на державному рівні було оскаржено в судах за Президента Януковича.
«111–та стаття — доля шпигунськая!»
За кілька днів на початку лютого надбанням громадськості стали кілька шпигунських скандалів. Із п’яти затриманих співробітників ФСБ Росії чотирьох видворили, заборонивши їм на п’ять років в’їзд в Україну.
«Не йдеться про шпигунські ігри, йдеться про протиправну діяльність іноземних спецслужб на території нашої держави», — коментував прес–центр СБУ. Це були останні прояви протистояння української спецслужби втручанням із Росії перед зміною українського Президента.
«Шукали й не чекали?»
1 березня колишній нардеп від БЮТ Віктор Лозинський у Києві здався слідчим Генпрокуратури. Перебуваючи в міжнародному розшуку, він сам прийшов до будівлі головного слідчого управління ГПУ. Феодала з Кіровоградщини, який 16 червня 2009 року убив у своїх володіннях селянина Валерія Олійника, ув’язнили до СІЗО. Через рік його засудили до 15 років позбавлення волі.
«Дівчина з чоловічим ім’ям»
Як і «помаранчеві» в 2004 році, у 2010–му «сині» переграли відбір на «Євробачення». Тоді «відшили» Ані Лорак, тепер — Василя Лазаровича. Ганна Герман — нова провідниця гуманітарної політики адміністрації Президента — назвала переможницею нового відбіркового конкурсу мало кому відому співачку Альошу (Олену Кучер) із Запоріжжя. На той час Перший національний канал уже очолювали висуванець «Інтера» Єгор Бенкендорф та скандальний бізнесмен сирійського походження Валід Арфуш.
У фіналі «Євробачення» в Осло запоріжанка посіла лише десяте місце.
«Клята Катинь»
У похороні президента Польщі Леха Качинського, який загинув в авіакатастрофі з дружиною та майже всією державною елітою, взяли участь Віктор Янукович, Юлія Тимошенко та Віктор Ющенко. Більшість заявлених іноземних лідерів не прибули на похорон до Кракова через виверження ісландського вулкану.
«Де Сталін — там смерть»
Ознака наступу на Україну радянської ідеології: 5 травня в Запоріжжі біля офісу Компартії встановили перший пам’ятник Йосипу Сталіну після розвінчання культу його особи. Одна з літніх учасниць церемонії відкриття померла від серцевого нападу, перегрівшись на сонці.
Пам’ятник тиранові викликав неабияке обурення патріотичної громадськості. 28 грудня націоналісти з ВО «Тризуб» відрізали статуї голову. Її знайшли й приліпили на місце. Але 31 грудня пам’ятник було знищено безповоротно: Сталіна підірвали невідомі, спричинивши й руйнування обкому. Відтак на початку 2011–го почалися репресії проти «тризубівців» та їх арешти по всій Україні.
У серпнi 1929 року Київська єдина трудова школа №79 готувалася до нового навчального року. Викладачi юрмилися бiля учительської, весело розглядаючи один одного. То була щаслива серпнева пора, коли тривала вiдпустка налила тiло мiцнiстю та здоров’ям, коли буденна рiч, до якої в серединi року поставишся цiлком серйозно, тепер здатна викликати веселий, нiчим, до речi, не обумовлений смiх. >>
Трагедія на Чорнобильській станції сталась у ніч iз 25 на 26 квітня 1986 року. У результаті радіоактивними елементами було забруднено 150 тисяч квадратних кілометрів територій, постраждало близько п’яти мільйонів людей... >>
Великий поет Тарас Григорович Шевченко завжди був на боці знедолених. Співчуття до них, нетерпимість до насильства, жорстокості, несправедливості, приниження людської гідності було властивістю його душі. У цьому плані показовим є і ставлення Кобзаря до «братів наших менших». >>
Із перших днів Революції гідності жінки поводилися не менш активно, аніж чоловіки: готували на польовій кухні; допомагали пораненим; носили дрова, шини та бруківку; патрулювали райони Києва. Під час протестів жінки ставали на лінію вогню і пліч-о-опліч iз чоловіками виборювали свободу та можливість жити в європейській демократичній країні. >>
«Майдан по-звірячому зачистили. Десятки поранених. Десятки затриманих. Такого Україна ще не бачила», — так о п’ятій ранку депутат Андрій Шевченко повідомив про незаконну акцію силовиків проти учасників Євромайдану. >>
«Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів», — із цього повідомлення журналіста Мустафи Найєма у «Фейсбуці» два роки тому розпочався Євромайдан. Тієї ночі у центрі української столиці зібралося близько тисячі людей, а вже наступного дня подібні акції пройшли чи не в кожному обласному центрі країни. >>
