Життя — за правду

      Найяскравiшим свідченням того, що до проблем, пов'язаних із журналістською діяльністю, ми цілком призвичаїлись та перевели їх у розряд буденних явищ, є той факт, що цього року не було проведено комплексного моніторингу зазіхань на свободу слова. Принаймні до Дня журналіста таку хроніку не готували навіть правозахиснi структури. І все ж на прохання «України молодої» Інститут масової інформації нагадав про деякі підсумки за останній рік. Отже, за даними експертів з ІМІ, протягом лише 2003 року чотири  українських журналісти загинули за нез'ясованих обставин або були вбиті. 42 журналісти зазнали нападів, погроз, залякувань. 38 вітчизняних мас-медіа заявили про економічний, політичний тиск на себе або своїх співробітників. 33 випадки перешкоджання професійній журналістській діяльності виявлені моніторингом ІМІ. 46 позовів подано проти українських ЗМІ та окремих журналістів. 21 позов проти представників влади та державних установ ініціювали самі ЗМІ та журналісти.

      «Порівняно з позаминулим роком сумарна кількість порушень стандартів свободи слова, виявлена моніторингом ІМІ, суттєво не змінилась. На кількісному зрізі і в 2002, і в 2003 роках тримався показник у майже 170 різноманітних очевидних порушень. Ситуація як мінімум не покращилась, а якщо проаналізувати порушення 2003 року за якісним показником, можна констатувати зміцнення певних негативних тенденцій», — зазначає ІМІ. Торік загинуло за нез'ясованих обставин або було вбито чотири журналісти — Тарас Процюк, Володимир Єфремов, Володимир Кучеряв, Володимир Карачевцев. Тарас Процюк став першим українським міжнародником, якого забрала чужа війна. Володимира Кучерява (кременчуцька холдингова компанія «Бліц-інформ») було застрелено, схоже, його близьким знайомим та діловим партнером, проте мотиви цієї загибелі трактуються неоднозначно. Володимир Єфремов, головний редактор газети «Собор» та представник ІМІ в Дніпропетровську, загинув у автомобільній катастрофі — його машина наразилась на вантажівку. Володимир Карачевцев (мелітопольська газета «Кур'єр») загинув від асфіксії, перечепившись коміром светра за ручку холодильника — такою є офіційна версія.

      «Щодо нападів і погроз, вітчизняний репертуар мало різниться від традиційного. Це за суттю. Поза тим, у 2003 ми зафіксували майже вдвічі більше проявів цього порушення, ніж роком раніше: 42 проти 23. Країна і далі живе за радянським стандартом зневаги до ролі та думки окремого громадянина та абсолютизації прав тих, хто при владі. Особливо наявна ця тенденція в провінції, звідки надійшла левова частка повідомлень про напади та погрози. Факти політичного, економічного та непрямого тиску на мас-медіа також, на жаль, залишаються актуальними для України. Торік таких фактів було зафіксовано 38, позаторік — не набагато менше, себто 30.

      За 2003 рік ІМІ відомі 46 позовів, які було подано проти мас-медіа та журналістів. Позаторік їх було трохи менше — 38. Найчастіше зустрічається мотивація «за наклеп, моральну та матеріальну шкоду, збитки діловій репутації». А ось позовів, ініційованих журналістами, торік було менше, ніж у 2002: 21 проти 27. У колег, схоже, опускаються руки через відсутність позитивних прецедентів», — повідомляє ІМІ.

      Дещо оперативнішою інформацією з «Україною молодою» поділилися Київська незалежна медіа-профспілка та Інтернет-видання «Телекритика». Їхня спільна розробка — моніторинг стану свободи слова в Україні — дозволяє констатувати наступне. За перші два місяці цього року зафіксовані два випадки нападів на журналістів у Києві (напад на редактора інтернет-сайту «Україна кримінальна» Олега Єльцова та напад на редактора сайту «Київ-2000» Костянтина Астахова), а також чотири випадки таких нападів у регіонах. Від останніх постраждали: Юрій Михайлович, тележурналіст (Кіровоград), Олександр Семенов, ТК «Прем'єр»(Вінниця), Сергій Юхимчук, газета «Наш Житомир», Анатолій Поліщук, газета «Лесин край» (Новоград-Волинський).

      Друге місце в «табелі порушень» свободи слова посідає відмова журналістам у доступі до інформації. Таких випадків у січні-лютому 2004 року зафіксовано чотири. З них найгучнішим було позбавлення акредитації на офіційну зустріч президентів України та Росії кореспондента київського бюро агентства «Франс Пресс» Анни Цуканової — за «несанкціоноване» питання до Володимира Путіна. Решта відмов відбулася у регіонах.

      Березень цього року ознаменувався трагічною загибеллю директора полтавської ТРК «Юта» Георгія Чечика, який загинув 3 березня у ДТП. Його «Опель» зіткнувся з пасажирським мікроавтобусом «Газель» на 165-му кілометрі автотраси Київ—Харків. На думку деяких колег загиблого, аварію, в якій загинув Георгій Чечик, було спровоковано. Загибель Чечика вони пов'язують із тим, що саме того дня — 3 березня — він мав укласти договір із керівництвом українського бюро радіо «Свобода» про мовлення на частоті ТРК «Юта».

      Квітень же встановив справді рекордний показник за кількістю відмов журналістам у доступі до інформації — йдеться про 15 випадків. Кількість нападів на журналістів порівняно з березнем зросла на один — 5 випадків. Дещо знизилась кількість поданих на журналістів судових позовів — у квітні таких зафіксовано 3. Левова частка порушень, скоєних проти журналістів у квітні, сталася у ході проведення виборів міського голови Мукачева, зазначає Київська незалежна медіа-профспілка.

      А у травні, додамо від себе, мали місце два гучних судових позови — проти «Української правди» та «України молодої», про що ми вже писали. А також почався розгляд справи «Сільських вістей» у Апеляційному суді Києва. Отже, калейдоскоп проблем вітчизняних мас-медіа є доволі яскравим. Проте не далі як 2 червня на заході під назвою «Всеукраїнські збори сільських журналістів» перший заступник міністра МВС Михайло Манін, говорячи про контроль міліції за розслідуванням злочинів, скоєних проти працівників ЗМІ, згадав лише два різновиди останніх: крадіжки з дачних дільниць (!) та «незначну кількість тілесних ушкоджень».