Катерина Копилова: Говорити про нове українське кіно передчасно

Останній тиждень Катерина Копилова — один із основних ньюзмейкерів в Україні. Як голова Державного агентства України з питань кіно вона започаткувала нову систему відбору кінофільмів, що можуть отримати державне фінансування. Детальніше даний механізм — його сильні й слабкі сторони «УМ» розгляне у окремій статті. У даній же розмові ми сконцентрували увагу на інших, не менш важливих, питаннях, адже Катерина Копилова на цiй посаді перебуває уже рік і три місяці. «УМ» поцікавилася, як нове керівництво Держагентства справляється з управлінням однією із найпроблемніших культурних галузей.

Ми профінансували картину Михайла Іллєнка і проект Степана Коваля

— Цього року Кабмін виділив 111 млн. грн. на підтримку українського кіно. Які кошти і на що вже були розподілені з цієї суми?

— Кошти, передбачені у державному бюджеті на створення і розповсюдження національних фільмів, будуть розподілені наступним чином: 61 млн. грн. спрямовується на державне замовлення, 50 млн. грн. — на державну підтримку. Цього року ми плануємо профінансувати виробництво фільмів, за якими були укладені державні контракти в попередні роки, і проекти–переможці щойно проведеного конкурсу кінопроектів.

Минулого року, коли ми одержали у спадщину чимало незавершених фільмів, а з бюджету було виділено лише 24 млн. грн., стало зрозуміло, що треба виробити певну фінансову стратегію. Була прийнята програма з п’яти пунктів: першими фінансуються завершені неоплачені проекти, другими — ті, що перебувають на завершальній стадії виробництва, третіми — проекти на стадії знімального періоду, четвертими — у тонувально–монтажному періоді, п’ятими — фільми, що входили до державної програми, але державні контракти за якими не були укладені. Тобто спочатку ми погасили кредиторську заборгованість, потім профінансували проекти, що перебували у стадії завершення, після чого фінансували фільми, що перебувають на етапі завершення чи у процесі зйомок. Під час кризи у 2008 році виробництво більшості проектів було призупинено. У 2009 році з очікуваних 50 млн. грн. було отримано лише 4,7 млн. грн. І тільки у 2010 році державою було виділено 24 млн. грн. на створення вітчизняного кінопродукту.

Цього року ми профінансували монтажно–тонувальний період фільму Валентина Васяновича «Чи граєте ви у шахи?». Також ми повністю профінансували картину Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», неігровий фільм Сергія Лисенка «Таємна свобода». Продовжено фінансування анімаційного серіалу «Моя країна Україна». Це проект Степана Коваля, з 26 серій уже закінчено 12, і до кінця року буде завершено ще вісім серій.

На жаль, кіно в Україні знімали і клали на полицю. Якщо запитати будь–якого мешканця нашої країни, скільки українських фільмів за останні 20 років він бачив у кінотеатрах — більшості буде важко відповісти на це запитання. Для того щоб українське кіно могло існувати, треба створити систему, що працюватиме від кіновиробника до кінопрокатника. У минулому при наданні державної підтримки Держкіно здійснювало винятково відбір сценаріїв. Такий підхід не передбачав розвитку продюсерської системи. Тому ми, у першу чергу, розробили новий механізм конкурсного відбору кінопроектів, які в подальшому включатимуться у Програму виробництва та розповсюдження національних фільмів. Затверджено аплікаційну форму та перелік документів, які подаються до Держкіно. На основі сценарію, синопсису, режисерського бачення, маркетингової стратегії, фінансового плану та інших документів ми можемо скласти уявлення про проект. Такого підходу до кіно за останні 20 років в Україні не було.

Підписання угоди з Францією дає Україні можливість знімати кіно у копродакшні

— Хочу підкреслити, що велику увагу в рамках проведення конкурсу було приділено роботі з дебютними стрічками: адже до того часу, поки Україна не дасть можливості молодим режисерам реалізувати себе, не сформується нове українське кіно. Представлені на конкурс проекти оцінювала Експертна комісія Державного агентства України з питань кіно, до складу якої увійшли представники різних кінопрофесій: режисери, оператори, продюсери, художники–постановники, також дистриб’ютори, кінознавці і кінокритики. Загалом експертна комісія Держкіно складається з 30 фахівців. Серед них — Володимир Оселедчик, Світлана Зінов’єва, Роман Ширман, Андрій Халпахчі, Володимир Войтенко, Сергій Борденюк, Богдан Вержбицький, Олена Фетісова, інші професіонали. Голова комісії — Роман Балаян, його заступник — заступник голови Спілки кінематографістів Олег Фіалко.

— На Одеському кінофестивалі ви були в журі пітчингу (від англійського pitch — «виставляти на продаж. — Ред.). Яке у вас склалося враження від представлених українських кінопроектів?

— Позитивне. І не тільки у мене — до складу журі входили Вальдемар Дзикі, Вадим Перельман, Сімона Бауман, Володимир Войтенко. Всі ми були задоволені якістю презентованих українських проектів. Загалом їх було десять, шість із них були представлені на дуже високому професійному рівні. Більшість цих картин планують знімати у співвиробництві, тобто вони вже були пітчинговані під час Берлінського, Роттердамського фестивалів. Кілька з них я вже бачила в рамках копродакшн–маркету на минулорічній «Молодості». Журі було одностайне у своєму виборі й за найкращу презентацію надало премію Вірі Яковенко, яка представила фільм «Аутсайдер». Хочу зауважити, що на Одеському кінофестивалі, на відміну від конкурсу Держкіно, оцінювалася майстерність представити свій кінопроект, а не сам фільм.

— У травні у Каннах була підписана Міжурядова угода між Україною і Францією про спільне виробництво фільмів. Що на практиці це дасть кінематографістам?

— У 2009 році Україна ратифікувала Європейську конвенцію про спільне кінематографічне виробництво. Єдиною серед європейських держав країною, що не вступає у двосторонні відносини у співвиробництві в рамках цієї Конвенції, є Франція. Тому для України підписання цієї угоди дає можливість знімати кіно у двосторонньому копродакшні з Францією. Відповідно до цього документа, фільм, знятий у співвиробництві, набуває статусу національного як на території Франції, так і в Україні, а отже, користується всіма пільгами, що надає національному фільму держава. Зазначена угода також регулює відсоток вкладених коштів: розмір внесків співвиробників може становити від 20 до 80 відсотків. Завдяки цьому договору Україна і Франція домовилися сприяти фаховому навчанню об’єктів кінематографії, проводити постійні консультації стосовно розвитку початкової освіти і підвищення фахової майстерності спеціалістів кінематографічної галузі. У документі також записано, що уповноважені органи двох сторін мають сприяти підписанню угод та конвенцій між закладами освіти та іншими установами, які проводять початкову освіту, або підвищенню кваліфікації в галузі кінематографії, в рамках яких передбачається проводити обмін студентами. Добре, що у Даші Оніщенко вистачило сил просувати себе в Німеччині, у Марини Вроди — у Франції. А скільки існує молодих кінематографістів, яким потрібна допомога!

Між Україною і Росією буде розроблено проект про спільне виробництво фільмів

— Не так давно ви заявили про підписання аналогічного документа між Україною та Росією. Коли це відбудеться і які принципово важливі речі будуть закладені в цій угоді?

— У мене дійсно була ділова зустріч із В’ячеславом Тєльновим, головою Департаменту кінематографії Міністерства культури РФ. Ми дійшли згоди, що буде розроблено проект відповідної угоди, який буде проаналізовано, проведено громадські слухання. Ми маємо зрозуміти, який результат отримає Україна від цієї угоди, наскільки двостороннє виробництво буде вигідним.

— Українські кінематографісти часто скаржаться на те, що у спільних проектах із росіянами українці відіграють другорядні ролі — йдеться про акторів, технічну підтримку. Чи буде ця угода захищати нашого кінематографіста?

— Завдання міжнародного договору — відстоювати національні інтереси, просувати українську культуру за кордон і, звичайно, знаходити нових партнерів. Якщо, приміром, продюсери домовилися про спільне створення фільму, то угода має дати зелене світло для виробництва такого продукту на територіях обох країн, включно з моментом пересування творчих груп та вихідних матеріалів через кордони цих країн.

Коли йдеться про спільне виробництво, постає питання, що вважати національним фільмом. У Європейській конвенції закладено шкалу, за якою дається оцінка, чи є певний фільм європейським, а відповідно, чи прирівнюється до національного у кожній з країн–підписантів. Прин­цип шкали працює і у Франції. Якщо говорити про статус національного фільму в Україні, то в Законі «Про кінематографію» зазначено: «Національний фільм — створений суб’єктами кінематографії України фільм, виробництво якого здійснене в Україні та авторське право чи право власності на який повністю або частково належить суб’єктам кінематографії України, а також основна (базова) версія мовної частини звукового ряду якого створена українською мовою». Ми вважаємо таке визначення недостатньо чітким, тому розробили проект «Положення про національний фільм», який зараз проходить обговорення громадськості. У цьому документі закладено шкалу оцінювання фільмів, які претендують на статус національного: кожна позиція — перша роль, друга роль, режисерська група, продюсерська група, операторська група, художники–постановники, місце зйомок, обладнання, мова, правовласники, сценаристи тощо — оцінюватиметься певною кількістю балів за 100–бальною шкалою. Крім того, розроблені також зміни до Закону «Про кінематографію», які треба внести вже на першу сесію Верховної Ради у вересні.

— З початку року в цьо­му законі мали почати діяти поправки до статті 20 «Фінансова підтримка галузі кінематографії». Зокрема, йдеться про створення спеціального рахунку, на який надходитимуть збори на розвиток національного кіно. Чи працює ця норма?

— Хочу зауважити, що збір на розвиток — це податок. Щоб запрацювати, ця норма закону повинна знайти відображення у Податковому кодексі. Без цього вона не чинна. Якщо звертатися до європейської практики, то об’єктом оподаткування може бути, приміром, кінотеатр через відсоток від вартості квитка (у Франції — 11 відсотків, у Польщі — 1,5 відсотка) або, наприклад, телебачення. Зараз ми продовжуємо працювати над цим питанням і певні, що альтернативні джерела фінансування конче необхідні для розвитку українського кіно.

ДОСЬЄ «УМ»

Копилова Катерина Олександрівна

Народилася 12 квітня 1968 року в Києві. У 1997 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва імені І. К. Карпенка–Карого за спеціальністю «Організація, планування, управління і менеджмент невиробничої сфери». З 1997 по 1999 рік — продюсер програм Міжнародної комерційної телерадіокомпанії. З 2000 року — продюсер програм ЗАТ «Новий канал». У 2005 році призначена на посаду генерального продюсера ЗАТ «Новий канал». 19 травня 2010 року розпорядженням Кабінету Міністрів України призначена головою Державної служби кінематографії. 23 грудня 2010 року — указом Президента України призначена головою Державного агентства України з питань кіно.

Володіє французькою мовою. Одружена, має сина.