Сьогодні минає останній день, коли рішення Вищого адмінсуду щодо дегероїзації Романа Шухевича та Степана Бандери можна оскаржити у Верховному Суді України. І відповідні заяви від представників Бандери та Шухевича вже надійшли — боротьба не завершена.
Зараз, коли в різноманітних ЗМІ, особливо в російських, «обсмоктують» тему дегероїзації Романа Шухевича та Степана Бандери, що, мовляв, захисники цих указів «програли» в судах справи, то на всю цю антиукраїнську істерію хочеться відповісти такими словами: «Україноненависники! Не поспішайте з висновками, хто виграв, а хто програв!»
Коли я покидав судове засідання в справі щодо дегероїзації Степана Бандери, то мимохідь глянув на тих п’ятьох суддів Вищого адмінсуду України, які щойно ухвалили своє «історичне» рішення. Мені навіть шкода стало цих людей, які досягли в своєму житті найвищої суддівської кар’єри, а зараз змушені піти на компроміс зі своєю совістю, забувши просту істину: «Совість, із якою можна домовитися, перестає бути совістю!».
Навіть сам позивач у своїх численних коментарях сказав про те, що й неозброєним оком було видно, як деякі судді ухвалили свої рішення проти своєї волі. Відрадно, що ще не всіх суддів «зламала» нинішня судова реформа. Як іскра надії в одужанні української судової системи прозвучала окрема думка судді ВАСУ пана Ігоря Штульмана, який один з п’яти суддів у справі дегероїзації Романа Шухевича не погодився з рішенням колегії суддів і визнав аргументи захисту слушними.
Рішення у справах дегероїзації Романа Шухевича та Степана Бандери лише підтвердили слова представниці нинішньої влади Ганни Герман, яка з трибуни парламенту заявляла про таке: «В Україні нема незалежних судів і є дуже мало справедливих суддів. Притчею во язицех стали долари, які посівають там у судових залах, і тих, хто кришує таких суддів. Кожна людина в Україні знає, що українські суди працюють на замовлення, що в український суд без грошей пересічна людина, яка не має широких плечей за собою, іти не може. І розраховувати на справедливість українського суду ми не можемо, ми — пересічні громадяни».
Символічну річ підмітила донька Президента УГВР Кирила Осьмака Наталя Осьмак: «Уже після суду я згадала, що 15 липня 1944 року Роман Шухевич складав присягу від імені УГВР як голова Генерального Секретаріату УГВР, тобто Голова уряду. Складав присягу, поклавши руку на український державний герб — тризуб. У залі був державний синьо–жовтий прапор. Таку ж присягу складав і Президент УГВР Кирило Осьмак... А через 67 років судді незалежної України відмовили Романові Шухевичу в героїчному чині в ім’я України. І вчинили це на догоду займанцям і гнобителям українського народу під синьо–жовтим прапором і гербом— тризубом. Такого цинізму і абсурду не можна було собі уявити».
Але захисники Бандери і Шухевича не здаються. Зрозуміло, що в нас дуже мало сподівань на те, що Верховний Суд України перегляне судові рішення у справах дегероїзації Степана Бандери та Романа Шухевича, оскільки питання про допуск наших заяв до цього суду (після впровадження в Україні так званої судової «реформи») розглядатиме тепер ВАСУ — суд, який ухвалив ці судові рішення.
Остання для нас надія — це Євросуд. Добре хоч те, що українці ще мають право звертатися до цього суду, бо мало хто в Україні сподівається на справедливе вирішення спорів у національних судових інстанціях.
Порушень у цих справах стільки, що необхідно класифікувати кожне з них для Євросуду. Скажімо, при розгляді донецькими судами справи щодо дегероїзації Романа Шухевича найганебнішим був той факт, що родина нескореного командира УПА взагалі нічого не знала про ці судові процеси. Спадкоємці Романа Шухевича — донька Марія та син Юрій, якому Віктор Ющенко особисто вручив атрибути про присвоєння Романові Шухевичу звання «Герой України» посмертно, довідалися лише зі ЗМІ про те, що донецькі суди позбавили їхнього легендарного батька звання «Герой України». Не був належно повідомлений про слухання справи і автор президентського указу про нагородження Віктор Ющенко.
У Євросуді такі порушення прав людини вважаються неприйнятними. Вирішувати якесь питання в судах, не повідомивши про це осіб (чи їх спадкоємців), котрих безпосередньо стосується це питання, — таке можливо тільки в неправових державах. До речі, суддя Ігор Штульман зайняв у цьому питанні однакову позицію зі стороною захисту і наголосив у своїй окремій думці на цьому грубому порушенні норм процесуального права.
У той день, коли відбувалися судилища у справах Бандери та Шухевича, проходив ще один відомий судовий процес у справі обвинувачення колишньої Прем’єрки Тимошенко. Деякі політологи та всілякі експерти набралися нахабності заявити, що суди щодо дегероїзації Бандери та Шухевича проводяться для того, щоб відвернути увагу громадськості від «суду над Тимошенко». Ці так звані експерти, мабуть, не мають навіть найменшої уяви про те, що судові розгляди справ щодо дегероїзації Бандери та Шухевича тривають у ВАСУ понад один рік, а в одній із справ — понад два роки, що вже є порушенням, на яке обов’язково зверне увагу Євросуд.
Найбільше вражає якраз позиція не відвертих ворогів, а «своїх», котрі приховані за личиною патріотизму. Один з таких — це галицький інтелектуал (не будемо називати його прізвища, бо забагато честі), співзасновник та постійний член регулярної масонської ложі у Львові, нагороджений громадською відзнакою «Лицар Галичини», в одному iнтернет–виданні написав статтю, на яку потім посилалося багато ЗМІ, у тому числі відома закордонна радіостанція. «Ну, витягнули вкотре всім остогидлу «рибу» — ще раз запустили «дурку» з тими героями України Шухевичем та Бандерою, щоб відвернути увагу від суду над Тимошенко, і ще раз «мобілізнути» свій вже опалий електорат, — пише «Лицар Галичини». — Дивно, що ті, для яких ці імена щось означають, втягуються у це безглузде протистояння... мене коробить не стільки від ницості тих, хто пнеться відібрати це звання, скільки від приниження тих, хто неначе його відстоює».
За логікою цього інтелектуала, необхідно просто «закрити очі» на всі порушення, які допущені донецькими судами, але в жодному разі не можна залишити поза увагою ті порушення, які вчиняє суд у справі проти Тимошенко. Від такої вибіркової позиції, нав’язаної політтехнологами з оточення БЮТ, уже постраждав Юрій Луценко. Про грубі порушення його прав зараз майже ніхто не згадує, бо тоді тьмяніє постать Тимошенко, яка лише одна може бути в Україні у статусі «жертви». А те, що при нинішньому уряді Азарова, як і при попередньому уряді Тимошенко, порушувалися права мільйонів українських громадян, то ця тема — табу.
Відрадно, що не всі дотримуються такої позиції. Популярний український письменник Василь Шкляр, який увесь день пробув на судових засіданнях у справах Бандери та Шухевича, сказав: «Я прийшов сюди як український націоналіст, щоб виявити свою солідарність з усіма здоровими силами, які ще є в нашій країні».
Надзвичайно сильно підняв у мені бойовий дух лист, який надійшов на мою електронну адресу разом із «самвидавом» — статтею «Суд пігмеїв над велетнями» Святослава Караванського, довголітнього (понад 30 років) політв’язня совєцьких концтаборів, відомого українського мовознавця. «Ідея, за яку загинули Бандера, Шухевич і тисячі безіменних героїв, восторжествувала, — пише Караванський. — Двадцять років колишня імперія скрегоче зубами від безсилої люті. Але вона зуміла накинути Україні свого вірного слугу. І перше, що імперія зажадала від нього — це позбавити звання героя України своїх смертельних ворогів, які поклали душу й тіло за свободу свого народу. І слуга вволив волю своїх хазяїв. Ще задовго до суду він пообіцяв імперії, що так буде. Суди були в його руках...Угорі думали неправедним вироком принизити героїв в очах народу, погасити народну любов до них, упослідити їх. А на ділі вийде навпаки. Слава про народних героїв піде вгору. Ідеї народних героїв дістануть поширення. Українська Україна зміцніє. Поглум пігмеїв обернеться народною любов’ю...
Тому, подумавши над судом пігмеїв, хочеться сказати: забороніть вимовляти імена українських героїв уголос! Забороніть згадувати їх у пресі, радіо, телебаченні! Викресліть їхні імена з підручників! Захлинайтесь у прокльонах, анафемах, наклепах! Гістерикуйте на весь світ: Бандера — не герой! Шухевич — не герой! Бійці УПА — не герої! Кричіть! Волайте! Репетуйте! Убезсмертюйте наших героїв навіки!»
Після падіння радянської влади сотні тисяч українських патріотів були реабілітовані, багато з них посмертно. Українська держава визначила цим кращим синам та дочкам України компенсацію у розмірі... 25 коп. за один день незаконного ув’язнення. А тим нелюдам, які ухвалювали незаконні рішення, надала величезні пенсії, привілеї і компенсації при виході на «заслужений відпочинок» у розмірах, що перевищують сотні тисяч гривень.
Але запитайте у тих політв’язнів, яких через десятки років (а у випадку з Юрієм Шухевичем — через понад 40 років після його першого засудження у віці 15 років) реабілітували правоохоронні органи, тим самим визнавши, що їх незаконно було засуджено, чи вважали вони себе переможеними? Запитайте у Героїв України Юрія Шухевича, Левка Лук’яненка, Степана Хмари або у будь–кого з колишніх совєцьких політв’язнів, чи «програли» вони в той момент, коли «справедливий» радянський суд визнавав їх злочинцями?..
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
