Михайло Кошман: Боюся, що прокинуся — а медалі немає

Медалі, які на недавній світовій першості з веслування на байдарках і каное здобула чемпіонка пекінської Олімпіади–2008 Інна Осипенко–Радомська, нікого особливо не здивували. А ось «золото» молодого Михайла Кошмана стало повною несподіванкою як для керівництва збірної, так і для самого каноїста. Отримавши серйозний енергетичний заряд від особистого наставника Галини Затуливітер, Михайло як на крилах пролетів п’ятикілометрову дистанцію, здобувши для України єдину золоту нагороду ЧС. При цьому, як виявилося, на змагання до угорського міста Сегед Кошмана збирали «всім миром». Про це каноїст із Миколаївщини розповів кореспондентові «УМ».

«Ніхто не вірив у мій успіх»

— Михайле, з огляду на обставини вашого сенсаційного чемпіонства, можна говорити, що ви в одну мить стали знаменитим. Уже пожинаєте плоди своєї популярності?

— Якщо відверто, то я й досі не усвідомив, що став чемпіоном світу, — все відбулося так несподівано. А чи став я знаменитим?.. Принаймні дітлахи на нашій тренувальній базі дивляться на мене тепер із повагою, і тренери ставлять мене за приклад підростаючому поколінню, мовляв, ось чемпіон світу — досягайте й ви таких висот.

— Які зміни відбулися у вашому житті після тріумфу на першості світу?

— Можу сказати точно, що «зіркова хвороба» мене не вразила. Хоча... От досі не вірю, що це все відбулося зі мною насправді. Інколи думаю: прокинуся — а медалі чемпіонської немає. Ви ж бачите, що мої антропометричні дані не видатні, й ніхто особливо не вірив у мій успіх. А тут раз — чемпіон!

— Ну а ви самі хоч сподівалися на такий високий результат?

— Чесно? Думок про перемогу не було. Звісно, хотілося виграти, але, реально оцінюючи з тренером свої шанси, я планував поборотися за місце в призовій трійці.

— А що ж тоді допомогло зійти на світову вершину?

— Можливо, ключовим моментом у боротьбі за «золото» став епізод із завалом, який стався на старті гонки. У нашій дисципліні старт — масовий, тому на початку перегонів завжди утворюється «вир», вирватися з якого вдається не завжди. До того ж часто тут трапляються аварійні інциденти, за які нікого не дискваліфікують.

Вийшло так, що фаворити потрапили в «засідку», а мені пощастило її проскочити. У двох із чехом ми пішли у відрив — разом і фінішували.

— Попередній чемпіонат світу вийшов для вас не надто вдалим — ви не фінішували, перекинувшись на своєму каное...

— Тоді перегони проходили за складних погодних умов — веслувати заважала хвиля.

А взагалі, тримати рівновагу ми починаємо з дитинства, з перших днів занять. Принцип доволі простий — як на велосипеді: навчився їздити, і потім уже не падаєш. Щоправда, якщо хтось штовхне веслом, то можна й не втриматися.

— Чи бувають моменти, коли каноїсти навмисно штовхають один одного?

— Звичайно, таке трапляється. На повороті можуть розвернути. Або, скажімо, сидить хтось на хвилі і легким рухом завдає удару в корму. Від несподіванки можна вилетіти з каное, особливо коли йдеш на гребок.

«На світову першість я їздив за свій рахунок»

— В інтернеті можна переглянути відео, на якому зафіксована урочиста зустріч Михайла Кошмана на миколаївському залізничному вокзалі. Цікаво, а як їхалося володареві золотої медалі чемпіонату світу у поїзді?

— Скільки разів я в поїзді не їздив, з веслом чи без нього, люди ніколи не впізнають у мені спортсмена. Тим більше, якусь відому особу. Весло не дуже габаритне, тож кладу його на верхню полицю — і все. Так само було й цього разу. Ніхто не знав, що поруч їде чемпіон світу. Це вже на пероні в Миколаєві перехожі почали виявляти цікавість — коли мене урочисто зустрічали тренер, директор спортивної школи, товариші.

— Кажуть, що держава зараз не дуже балує наших олімпійців фінансами. А як у вас, у неолімпійській дисципліні – каное–одиночка на 5 км?

— На цю світову першість я їздив за свій рахунок. Збирали зі всього світу по ниточці — назбирали і відправили.

— Не думаю, що з такими клопотами ви їхали до Угорщини туристом. Певно, все–таки розраховували на позитивний результат...

— Була в мене мрія. І я її реалізував. Додаткової впевненості також додали слова мого особистого тренера — Галини Андріївни Затуливітер. Вона сказала: «Цього разу ти боротимешся не тільки за себе, а й за всю нашу групу, за всіх новачків. Від тебе залежатиме майбутнє нашої команди». До того ж це був останній старт сезону, на якому хотілося реабілітуватися за попередні невдачі.

«Із жінками працювати краще»

— Михайле, довкола вас зібралися тільки жінки–тренери. Як вам із ними працюється?

— Я з перших днів у веслуванні працюю з жінками, тому скажу, що з ними краще. А той, хто тренувався під керівництвом чоловіків, певно, матиме протилежну думку. Чоловік грубий, часом може й некультурно висловитися. Можливо, це додає додатковий мотивуючий імпульс. Але його вистачає не надовго. А от мій тренер матом ніколи не покриє. Вона може так психологічно натиснути, що відразу включаються додаткові «акумулятори».

— Ваша чемпіонська гонка тривала трохи більше 23 хвилин. Цікаво, про що ви думали, коли йшли по дистанції?

— Зазвичай упродовж перегонів думаєш над тим, як дістатися фінішу. Але коли на початку гонки я опинився в числі лідерів, у голові почали роїтися інші думки. Я знав, що на Батьківщині дивляться гонку, тож розмірковував, як приїду додому й буду хвалитися перед своїми товаришами. Бачили хлопці? Я лідирував у гонці, їхав попереду всіх. Проте вже ближче до завершення перегонів хід моїх думок абсолютно змінився. Єдине, чого тоді хотілося, — не випустити перемогу.

— А яке перше бажання каноїста–марафонця одразу після фінішу?

— Найбільше хочеться пити. За 23 хвилини інтенсивної роботи, коли на кожен гребок робиш вдих і видих, пересихає в горлі.

— Михайле, окрім неолімпійської п’ятикілометрової дистанції, ви спеціалізуєтеся на дистанції завдовжки 1 км, яка входить до програми літніх Ігор. Чи маєте ви шанси потрапити до Лондона наступного року?

— На цьому чемпіонаті світу я взагалі не брав участі в заїздах на 1 км — не пройшов відбір на чемпіонаті України, ставши третім. Проте наступного року буде ліцензійна першість Європи, саме там і можна поборотися за перепустку. Але щоб повезли на Європу, де розігруватимуть дві олімпійські ліцензії, слід виграти чемпіонат України.

— Певно, 5 км — дуже виснажлива дистанція. Розкажіть, як тренуєте витривалість?

— Думаю, що це питання більшою мірою слід адресувати моєму тренерові. А я просто виконую план тренувань, який щоразу змінюється.

— Ну, тоді, може, назвете найбільш виснажливі вправи?

— Найбільші навантаження лягають на нас узимку, коли потрібно намотувати кілометраж. Улітку тренування короткі, проте інтенсивні — ми більше працюємо над швидкістю. А взимку інтенсивність занять слабка, однак у цю пору року доводиться проходити 20—25 км.

«Я не мрійник, а реаліст»

— Каное — давній вид плавзасобу. Зазвичай на таких човнах пересувалися індіанці. Вас часом не запрошували знятися в якомусь історичному кінофільмі?

— Ні. Для нас це дуже круто.

— А що вам дуже хотілося б отримати у цьому житті?

— Загалом, я не мрійник, а реаліст. Єдине, що мені хотілося б, — це побачити світ.

— А уваги з боку місцевої влади побільшало після перемоги на чемпіонаті світу?

— Поки що ні. Надарували купу квітів, подякували. Але фінансово я поки нічого не відчув, хоча дуже хотілося б. Мріємо, щоб покращилося забезпечення нашого тренувального процесу, з’явився новий інвентар.

— Певно, у веслуванні, як і в інших технічних видах спорту, є місце для новинок? Як часто оновлюєте свій «транспорт»?

— За новинками я стежу, хоча в мене нічого не оновлюється. П’ять років поспіль ходжу на одному й тому самому човні, гребу одним і тим самим веслом. Звичайно, хочеться спробувати передові технології, але мій бюджет цього не дозволяє.

— Із одним веслом ви змагаєтеся впродовж п’яти років, і воно жодного разу вас не підвело?!

— Весло — брендове, подароване мені за перемогу на одному з турнірів, організованому нашою спортивною школою. Здається, тоді члени миколаївського клубу придбали його у складчину і зробили мені презент.

Ну а проблеми з ним таки були. Двічі ламалася ручка, але мені пощастило, що в моєї наставниці чоловік займається виготовленням весел для новачків. Він — справжній майстер, котрий може вирішити різноманітні проблеми з інвентарем.

ДОСЬЄ «УМ»

Михайло Кошман

Майстер спорту з веслування на байдарках і каное (спеціалізація — каное (1000 та 5000 м)).

Народився 12 червня 1991 р. в м. Миколаїв.

Чемпіон світу 2011 р. на дистанції 5 км. Срібний (2009) та бронзовий (2008) призер молодіжних першостей Європи, неодноразовий чемпіон України на дистанції 1 км.

Представляє спортклуб «Україна».

Тренер — Галина Затуливітер.

Навчається в Миколаївському національному університеті кораблебудування.

Зріст — 170 см, вага — 68 кг.

Неодружений.