2009–й почався з газової війни: зранку 7 січня Росія зупинила подачу газу в Україну. «Блакитне паливо» перестало надходити не лише до України, а й до більшості європейських країн, які стали заручниками російсько–українського конфлікту. У Болгарії та Словаччині, які не мають власних газових сховищ та інших джерел постачання газу, з огляду на 20–градусні морози було оголошено надзвичайний стан. Керівник «Газпрому» Олексій Міллер запевняв, що транзитний газ для європейських споживачів в Україну надходить, але «чомусь не доходить на Захід». Насправді, як засвідчили в «Укртрансгазі», станом на 7:45 7 січня всі газогони України стояли на позначці «нуль».
У ці дні справжній подвиг здійснили працівники компанії «Укртрансгаз», які в умовах газової блокади з боку Росії зуміли перемкнути газопровід у реверсний режим і прокачувати «блакитне паливо» українським споживачам із газосховищ.
Перекриття газу відбувалося на тлі катастрофічного падіння вартості акцій «Газпрому» — на 76%. У Європі точилася справжня інформаційна війна на тему «Хто винен, що ви сидите в холоді без газу». Те, що в цьому винна передусім Росія, розуміли далеко не всі: Кремль застосував усі свої пропагандистські навички, аби перевести стрілки на Київ. Суттєво постраждала репутація обох країн.
Причина протистояння з Україною полягала в тому, що сторони не могли зійтися в ціні.
Росія запропонувала 250 доларів за тисячу кубів — Путін знущальницьки назвав цей тариф «пільговим». Ющенко з Тимошенко 1 січня виступили зі спільною заявою, в якій стверджували: «За нашими розрахунками, зробленими на підставі меморандуму, на початку 2009 року ціна на російський природний газ на російсько–українському кордоні має становити 201 долар за тис. куб. м, а ставка транзиту — 2 долари за тис. куб. м на 1 км відстані» (у 2008–му ці цифри дорівнювали, відповідно, 179,5 дол. і 1 дол.).
Тривали «човникові» переговори за участю голови «Нафтогазу України» Олега Дубини і самої Прем’єрки; у перемовинах брала участь і Єврокомісія.
Зрештою підписання нових угод відбулося 19 січня — документи візувала сама Юлія Тимошенко. Чи вона була уповноважена на це Кабінетом Міністрів — зараз є предметом розбирання в Печерському суді, де екс–Прем’єрку обвинувачують у зловживанні службовим становищем при укладанні такого збиткового для України контракту, хай при цьому і було усунуто корупційних посередників із «Росукренерго».
«Це не рамкова угода, це контракт, який діятиме 10 років, — хвалилася тоді Юлія Володимирівна. — Він не потребує додаткового підписання ніяких протоколів, ніяких документів. Просто працює формула, і кожен квартал на базі ціни на мазут, газоль і нафту буде формуватися ціна газу».
На той час ціна, яку отримала від Москви Україна, виявилася чи не найвищою в Європі (у липні — 350 доларів за тисячу кубів, далі — ще дорожче). Договір був відверто кабальним — опоненти Тимошенко вважають, що вона могла мати власний меркантильний інтерес у домовлянні з Путіним.
Після того як голова Держмитниці Валерій Хорошковський відмовився розмитнити газ, що належав «Росукренерго», його звільнили з посади. Зрештою, свій підпис під митною декларацією поставив заступник начальника Енергетичної митниці Тарас Шепітько. СБУ, першим заступником голови якої на той час уже став той самий Хорошковський, заарештувала Шепітька за корупційні дії. Служба безпеки вимагала від «Нафтогазу» оригіналів документів, на підставі яких розмитнювали газ, і щоб їх роздобути, приміщення НАК атакували спецназівці «Альфи» в масках. На захист «Нафтогазу» прибули депутати від БЮТ, які боронили компанію зі справжніми бійцівськими прийомами.
Зрештою газ «РУЕ» таки перейшов на баланс держави. Але Дмитро Фірташ відсудив його вже за президентства Януковича...
Президент і Прем’єр не лише продемонстрували єдність на одному з найважливіших напрямів, а й здобули спільну дипломатичну перемогу в протистоянні з Росією. У Брюсселі за участі Ющенка і Тимошенко 23 березня відбулася конференція з питань модернізації української газотранспортної системи; було підписано відповідну декларацію. Євросоюз визнав пріоритет української ГТС і засвідчив намір узяти «трубу» під свою опіку — залишалося залучити кілька мільярдів доларів для її модернізації.
У квітні політичними кулуарами почали знову курсувати чутки про те, що Блок Тимошенко домовляється про створення «широкої коаліції» з Партією регіонів. Серед іншого, учасники переговорного процесу узгоджували зміни до законодавства, згідно з якими Президента надалі обирав би парламент (і ця посада мала відійти Януковичу), а Тимошенко залишилася б Прем’єром із посиленими повноваженнями (за умови введення до складу уряду «регіоналів»).
Штрих: заради порозуміння з «синіми» Юлія Тимошенко нібито навіть збиралася ввести до Вищої атестаційної комісії Дмитра Табачника і кілька разів виносила це питання на засідання Кабміну. Однак усі без винятку присутні урядовці проголосували «проти».
До літа переговори про створення мегакоаліції вже добігали кінця. Утім 7 червня, на Трійцю, Віктор Янукович, відстоявши літургію в Києво–Печерській лаврі, зробив заяву: переговори з БЮТ про створення «ширки» справді були, але провалилися. Перепоною до об’єднання в широку коаліцію стала вимога БЮТ змінити Конституцію заради обрання Президента в парламенті (цей варіант лобіював Віктор Медведчук, який тоді співпрацював із Тимошенко і був ідейним натхненником ПРіБЮТ). «Серце підказує мені: обрання Президента всенародно на прямих виборах — це єдиний правильний вибір, і я його роблю», — заявив лідер Партії регіонів.
Одразу після цієї заяви Тимошенко вийшла з телезверненням до народу. Прем’єр сильно нервувала, і на телеканали потрапив епізод, коли ЮВТ ще тільки готувалася до промови. Через неполадки із суфлером зник текст, і Тимошенко поскаржилася режисерам: «Пропало всьо!». «У цій фразі зосередилася вся драма «широких» переговорів», — писала «УМ».
Тимошенко заявила, що коаліція «мала бути на чотирьох — із залученням Блоку Литвина та «НУНС», але «Янукович своєю заявою поставив хрест на об’єднанні й на шансі для України».
Наприкінці року «широкий» скандал спалахнув і на Банковій: колишній співробітник секретаріату Президента Ярослав Козачок оприлюднив «Угоду про політичне примирення та розвиток України», нібито укладену між чинним главою держави і лідером Партії регіонів. Згідно з цим документом, сторони зобов’язалися зробити все необхідне для примирення сходу і заходу України, а Янукович, зокрема, після обрання на посаду Президента мав висунути Ющенка на Прем’єр–міністра. Обидва ймовірних підписанти існування такої угоди категорично заперечили. n
19 жовтня офіційно стартувала президентська виборча кампанія. Стартувала з порушень — попри законодавчу заборону, вже задовго до початку відліку 90 «виборчих» днів уся Україна була завішала передвиборчою агітацією. Чи не найбільше було білих щитів та плакатів із рекламою Юлії Тимошенко на кшталт «Вони блокують. Вона працює», і далі — «Вона — це Україна». За лідерку БЮТ також агітувала в концертному турі ціла когорта українських поп–співаків, у тому числі й тих, які 2004 року активно підтримували Віктора Януковича (Наталя Могилевська, Ірина Білик тощо).
Загалом у бюлетень було включено 18 кандидатів.
Чинний глава держави Віктор Ющенко пішов на вибори як самовисуванець. Він заявляв, що наступним Президентом стане той, хто вийде в другий тур разом із лідером опозиції — Віктором Януковичем.
У травні «регіонали» заблокували роботу парламенту, щоб відставити міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, який «залетів» у Німеччині — влаштував п’яний дебош в аеропорту Франкфурта. На трибуну, обвішану плакатами, поставили пляшку горілки з міліцейською фуражкою. Міністр сам написав заяву про звільнення, але коаліція була проти його відставки.
Наприкінці жовтня було оголошено епідемію «свинячого грипу». Епідемія фактично зупинила прояви виборчої кампанії і водночас забезпечила піар Прем’єр–міністру: Юлія Тимошенко сама розвантажувала літак із противірусним препаратом «Таміфлю», що прибув зі Швейцарії, у телезверненні до нації закликала «триматися» і «в жодному разі не ходити на масові заходи», «шити медичні маски собі, рідним та сусідам» тощо. Було очевидно, що «грипозний» ажіотаж в українській політиці 2009 року має яскраве політтехнологічне забарвлення.
У країні — паніка: люди масово скуповували в аптеках захисні маски та противірусні препарати й імуностимулятори — усе це одразу стало шаленим дефіцитом. Уряд планував виділити на боротьбу із грипозним вірусом Н1N1 аж мільярд гривень, але не склалося: Верховна Рада не змогла подолати вето Президента на відповідні зміни до закону про держбюджет–2009.
Згодом Всесвітню організацію здоров’я звинуватили в роздмухуванні паніки довкола вірусу і змові з фармацевтичними компаніями — виробниками «Таміфлю».
Країну шокувало вбивство на Кіровоградщині: 16 червня народний депутат від БЮТ Віктор Лозинський — «хазяїн» Голованівського району — застрелив мешканця села Грушки, пенсіонера Валерія Олійника. Загиблий невчасно трапився на шляху «феодала», який демонстрував свої угіддя місцевому прокурору та начальнику райвідділу міліції. Кореспонденти «УМ» Ярослав Тракало та Іван Любиш–Кірдей провели розслідування в Голованівську, переконавшись, що Олійник — не єдиний, хто постраждав від важкої руки Лозинського.
Лозинський, якого Верховна Рада 3 липня 415 голосами позбавила мандата (ще раніше його виключили з БЮТ), сім місяців переховувався від слідства. Його заарештували в березні 2010 року і згодом засудили до 15 років позбавлення волі; підсудний своєї вини так і не визнав.
«Трубний запах»
«За нас і вас не спав «Трансгаз»
«Русини риссю до Росії» («Шизофренічний» проект «Підкарпатська Русь» розкручують далеко від Карпат. Зокрема, в Ростові–на–Дону й Москві»)
«ЗНОву «двійка»?» (директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук в інтерв’ю «УМ» розповів про причини баталій навколо ЗНО, яке стало на заваді корупційним схемам вступу до ВНЗ)
«Свинство» вбиває»
«Спілка «Я–вор–івка» (група письменників звинуватила керівництво НСПУ на чолі з Володимиром Яворівським у «дерибані» нерухомості)
«Кроляча шапка — шапка Мономаха?» (про шанси Арсенія Яценюка на президентських виборах)
«Хай живе, не захиріє в Лівії Джамахірія!» (привітати Каддафі з 40–річчям Вересневої революції прибули Уго Чавес, Роберт Мугабе і Прем’єр–міністр України Тимошенко)
«БЮджеТ на марші»
Курс долара: 7,7 грн. — у січні; 7,98 грн. — наприкінці грудня.
* * *
З Нового року номер «УМ» у середу почав виходити на 16 сторінках (а не на 12, як доти).
Цитати: «Кожна людина, яка стояла поруч зі мною на Майдані, отримала належне місце у владі. Одні скористалися цим шансом, інші — ні».
У відповідь на запитання, чи не збирається він у разі поразки на виборах обійняти посаду Прем’єра або увійти до Сенату — Верхньої палати парламенту, передбаченої президентським проектом Конституції: «Я не переймаюся своїм працевлаштуванням — зрештою, у мене є професія, в якій я пропрацював 35 років і яка принесла Україні гривню та економічну стабільність. Повірте, вам теж не варто перейматися тим, чим далі займатиметься Ющенко».
Валентин Наливайченко: «Юлії Тимошенко я нічого не винен». В інтерв’ю «УМ» голова Служби безпеки наголосив, що СБУ підпорядковується лише Президенту, запевнив, що йому «нормально працюється» з першим заступником Хорошковським («ми — позапартійні, і ми поза політикою») та розповів про нестачу коштів на фінансування спецслужби («ми вдвічі скоротили генеральські посади — з 79 до 36, перерозподіливши кошти на їх утримання на користь оперативних співробітників»).
Цитата: «Я категорично не згоден із тим, що, видаючи матеріали про Голодомор, діяльність ОУН–УПА тощо, СБУ надто вдарилася в гуманітарну сферу. Якщо національно–визвольний рух мав місце не тільки на Західній Україні, а й у Харкові та Донецьку, чому я маю накладати на це грифи таємності? Це не гуманітарний, це національний проект».
Віра Ульянченко: «У Ющенка є речі, з якими можна перемагати». Новопризначена голова секретаріату Президента розповіла кореспондентам «УМ» про оновлення в «Нашій Україні», політраду якої очолила за кілька днів до того, і плани зробити діяльність СП більш публічною та прозорою.
Цитата: «Те, що суспільство підтримує більшість ідей Віктора Ющенка, а його рейтинг довіри при цьому низький — це одна зі стратегічних помилок у роботі секретаріату. Між Президентом і суспільством було втрачено діалог, і завдання нової команди — його відновити».
Міністр сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко: «Упродовж дня в Україні близько 50 дітей сиротіють, а 65 знаходять нову сім’ю».
Людмила Денисова: «Пенсії будете отримувати вчасно». Міністр соціальної політики та праці переконана: не така страшна криза, як її малюють — гроші в держави на найнеобхідніше знайдуться.
Ігор Щепотін: «Моя позиція чітка — боротися за кожне життя до останнього, навіть якщо після операції людині судилося прожити рік чи два». Кореспондент «УМ» Наталя Ротай провела день із головним онкологом України.
Йосип Вінський: «Тимошенко вважає, що її команда — це гній». Екс–керівник Мінтрансу в інтерв’ю «УМ» оцінив себе як чудового міністра та ефективного політтехнолога й зізнався, що ображений на прем’єрку, але хоче залишитися у великій політиці.
Заступник міністра закордонних справ Костянтин Єлісєєв: «Візова стіна перед Україною впаде, як свого часу впав Берлінський мур».
Цитата: «Угода про Асоціацію між Україною і Євросоюзом є найбільш амбіційною і досконалою з тих, які будь–коли існували в юридичній практиці ЄС».
Угоду, підписати яку Україна розраховувала у грудні 2009–го, не підписано й досі...
Микола Мельниченко: «Розстріли, гадаю, почнемо з Кучми». Колишній майор державної охорони розповів «УМ», що відчуває: справа Гонгадзе наближається до кінця, планує балотуватися у президенти і відновити смертну кару.
Цитата: «Для введення військового стану та арешту покидьків, які пограбували Україну, мені вистачить кілька тисяч підпорядкованих Президенту охоронців з УДО. Треба буде — я особисто приводитиму смертний вирок до виконання. І вони знають, що я на це піду. Скільки разів мене намагалися підкупити, залякати, вбити. Вдалося? Ні. Мельниченко йде далі, Мельниченко — скеля непорушна».
Відомий український і російський публіцист Анатолій Стріляний: «Ненависть путінізму до Ющенка — це велике надбання України».
Цитата: «Юлія Тимошенко мала можливість стати великою людиною України, якби вона торік за 10 хвилин перед Ющенком засудила Москву за напад на Грузію, сміливо і безоглядно. Її підтримала б уся Україна, як підтримали українці Леоніда Кучму в питанні Тузли. Але тут Тимошенко підвела відсутність політичної інтуїції».
Іван Свида: «При такому бюджеті Збройні сили будуть неспроможні виконати свої конституційні обов’язки». Новопризначений начальник Генерального штабу ЗСУ розповів «УМ» про виживання, життя і розвиток українського війська у 2010 році.
«Що, гривня, холодно?»
На початку січня Нацбанк утримував офіційний курс національної валюти на рівні 7,7 грн. за долар, хоча на міжбанківському валютному ринку торги відбувалися в діапазоні до 8,75 грн. за дол., а в «обмінках» курс продажу долара доходив до 9–9,5 грн.
Економічна криза, спричинена підняттям цін на газ, завдала значного удару по бюджету, поставивши його на межу дефолту. Обурений таким станом речей, подав у відставку міністр фінансів Віктор Пинзеник.
* * *
26 січня Верховна Рада з ініціативи БЮТ 227 голосами скасувала постанову від 2004 року про призначення головою НБУ Володимира Стельмаха (раніше парламент двічі висловлював йому недовіру, але Президент відмовлявся звільнити соратника). «Тимошенківці» поклали на Стельмаха відповідальність за стрімке падіння гривні, прихильники Ющенка заявили, що, усунувши голову НБУ, уряд хоче отримати доступ до друкарського верстата.
«Гарячі швейцарські канікули»
Голова секретаріату Президента Віктор Балога ледве не згорів на відпочинку в Альпах . За інформацією «Української правди», у шале на лижному курорті Гштаад у кантоні Берн, яке орендував Балога із сім’єю, сталася пожежа. Похапавши дітей, відпочивальники встигли вискочити на 20–градусний мороз у чому були, і в самих футболках та в’єтнамках спостерігали за тим, як вогонь майже вмить знищив дерев’яний будинок дотла.
* * *
У травні Президент звільнив Балогу з посади глави СП і призначив натомість Віру Ульянченко, яка доти працювала «губернатором» Київщини.
Звільнена «Фаїна»
Після чотирьох із половиною місяців піратського полону біля берегів Сомалі 5 лютого було звільнено моряків українського судна «Фаїна» та сам корабель, який віз у Кенію танки, зенітні установки й гранатомети. Операція українських спецслужб була успішною — збройовий вантаж за контрактом «Укрспецекспорту» потрапив за призначенням. Викуп для піратів становив 3,2 млн. доларів. У порту кенійського міста Момбаса «Фаїну» зустрічав і спецкор «УМ» Олег Снігур.
«Острів невезіння»
Міжнародний суд у Гаазі 3 лютого вирішив суперечку України і Румунії щодо прикордонної частини Чорноморського шельфу. Як того й вимагала Україна, Зміїний визнано островом (а не скелею, на чому наполягала Румунія). Втім українська перемога виявилася пірровою: гаазькі служителі Феміди проклали лінію кордону фактично за запитом Румунії, відвівши цій державі левову частку (79%) шельфу, багатого покладами нафти та газу.
«Ігри, в які не гратимуть люди»
7 травня внаслідок пожежі у залі гральних автоматів у Дніпропетровську загинуло дев’ять людей. Ця трагедія дала привід для популістської ініціативи уряду, на пропозицію якого Верховна Рада вже через тиждень ухвалила закон про повну заборону грального бізнесу в Україні — «до створення спеціальних дозволених зон», перелік і розташування яких Кабмін мав розробити упродовж трьох місяців. Цього й досі не зроблено, а заборонений «азартний» бізнес просто пішов «у тінь» — тепер функціонують численні «інтернет–клуби», де також відбувається гра на матеріальний інтерес.
«Табірні розваги»
Ще одним скандалом, який підмочив репутацію БЮТ, була «справа педофілів». Олена Полюхович заявила, що її чоловік та інші особи в таборі «Артек» ґвалтували двох її малолітніх дітей; ті нібито опізнали також кількох депутатів від Блоку Тимошенко. Медогляд підтверджував факт ґвалтування, але довести причетність до цього народних обранців не вдалося. Під час слідства нардепи Руслан Богдан і Сергій Терьохін, директор «Артеку» Борис Новожилов та ін. пройшли навіть перевірку на детекторі брехні.
Побитий Ілліч
Уночі 30 червня група націоналістів пошкодила пам’ятник Леніну на Бессарабці в Києві: комуністичному вождеві кувалдою розтрощили носа й відбили руку. Свої дії активісти КУНу пояснили виконанням указу Президента Ющенка про демонтаж символів тоталітарної епохи, який ігнорує КМДА.
«Руйнатори» на чолі з Миколою Коханівським, відбувши по кілька місяців за ґратами за «хуліганство», вийшли на свободу, але судовий процес у цій справі з перервами триває й досі. Комуністи досить швидко відреставрували статую і відтоді організували біля «бессарабського» вождя постійне чергування.
«Блискавична смерть»
Від удару блискавки під час риболовлі загинув відомий політик, один із лідерів УНП, колишній нардеп та «губернатор» Рівненщини Василь Червоній.
«Залп по Мазепі»
БЮТівці в Полтавській міськраді на чолі з мером Андрієм Матковським, попри попередні дозволи, заблокували встановлення в місті пам’ятника гетьманові Івану Мазепі. Повністю готовий монумент роботи скульптора Миколи Білика і досі залишається на подвір’ї об’єднання «Художник» у Києві.
«Біс у ребро комуніста»
Лідер Компартії Петро Симоненко зі скандалом розлучився з дружиною, щоб одружитися з давньою коханкою — журналісткою Оксаною Ващенко, яка у січні 2009–го народила йому дочку Марію.
«Убивцю Гонгадзе знайдено»
22 липня у селі Молочки на Житомирщині затримали екс–керівника департаменту зовнішнього стеження МВС генерала Олексія Пукача. Його шість років розшукували за обвинуваченням у вбивстві журналіста Георгія Гонгадзе. З’ясувалося, що Пукач, який утік після звільнення з–під варти наприкінці 2003 року, увесь цей час перебував в Україні.
У селі Чуднівського району Пукач вів селянське господарство й жив зі співмешканкою, на ім’я якої було придбано будинок; жінка представила розшукувану особу як «Петра, відставного генерала дальнього плавання». Відтак колишній високопосадовець отримав від селян прізвисько Тюлька.
Операція із затримання Пукача працівниками СБУ наробила багато галасу. Він визнав свою безпосередню участь у вбивстві редактора «Української правди» 2000 року. Президент Ющенко на початку виборчої кампанії отримав «плюс» за розкриття цієї частини справи Гонгадзе. Однак до замовників убивства так і не підібралися.
Візит нового «попа–колонізатора»
27 липня в Україну з десятиденним візитом приїхав новий патріарх Російської православної церкви Кирил (Гундяєв). Це був другий після Туреччини закордонний візит предстоятеля, обраного главою РПЦ 27 січня (після смерті Алексія ІІ наприкінці 2008 року). Літургію в Києві очільник російської церкви відслужив під вигуки «Геть московського попа!» — таким чином проти приїзду «попа–колонізатора» протестували українські націоналісти.
Кирил надалі їздитиме в Україну, «як на роботу», відтак окреслюючи територію, де мешкає більша частина пастви РПЦ, в межах так званого «русского міра».
«Ведмежі манери»
У серпні президент Росії Дмитро Медведєв надіслав Віктору Ющенку відеозвернення, в якому звинуватив офіційний Київ у «антиросійській позиції у зв’язку з нападом режиму Саакашвілі на Південну Осетію», «перешкоджанні діяльності Чорноморського флоту» та «витісненні російської мови з українських ЗМІ, культури, науки».
Послання до Ющенка Медведєв записував у Сочі, стоячи в чорній сорочці на тлі моря й грізно суплячи брови. Цей піар–хід певною мірою спрацював на користь українського Президента, адже патріотичні виборці переконалися, хто становить найбільшу небезпеку для Кремля. n
«Помаранчеві» дозріли у травні»
Український футбольний клуб уперше за період Незалежності став володарем європейського трофея: донецький «Шахтар» виграв Кубок УЄФА.
20 травня у Стамбулі, куди з цієї нагоди прилетів і Президент Ющенко, підопічні Мірчі Луческу переграли у фіналі німецький «Вердер» — 2:1 у додатковий час (переможний м’яч забив бразилець Жадсон).
Це був останній сезон Кубка УЄФА — на зміну йому прийшла Ліга Європи. У «плей–оф» «прощального» розіграшу відбулося аж два українські «дербі»: в 1/8 фіналу київські динамівці лише завдяки більшій кількості голів на чужому полі усунули з дороги харківський «Металіст», а у півфіналі — поступилися майбутнім тріумфаторам із «Шахтаря» (1:1, 1:2). Також «гірники» вибили «Тоттенхем», московський ЦСКА і «Марсель».
* * *
На День шахтаря в Донецьку відкрили «Донбас–арену» — перший стадіон еліт–класу у Східній Європі, збудований на гроші власника «Шахтаря», олігарха Ріната Ахметова.
«Претензія на елітність»
Українські юніори першими серед наших футбольних збірних виграли чемпіонат Європи, який проходив у Донецьку та Маріуполі. У фіналі 18–річні українці під керівництвом Юрія Калитвинцева з рахунком 2:0 обіграли англійських ровесників.
Оце так Вася!
Боксер Василь Ломаченко став першим українцем періоду Незалежності — чемпіоном світу серед любителів (на першості в Мілані). Цей титул 57–кілограмовий боєць із Білгорода–Дністровського додав до звань чемпіона Європи та олімпійського чемпіона–2008.
У серпнi 1929 року Київська єдина трудова школа №79 готувалася до нового навчального року. Викладачi юрмилися бiля учительської, весело розглядаючи один одного. То була щаслива серпнева пора, коли тривала вiдпустка налила тiло мiцнiстю та здоров’ям, коли буденна рiч, до якої в серединi року поставишся цiлком серйозно, тепер здатна викликати веселий, нiчим, до речi, не обумовлений смiх. >>
Трагедія на Чорнобильській станції сталась у ніч iз 25 на 26 квітня 1986 року. У результаті радіоактивними елементами було забруднено 150 тисяч квадратних кілометрів територій, постраждало близько п’яти мільйонів людей... >>
Великий поет Тарас Григорович Шевченко завжди був на боці знедолених. Співчуття до них, нетерпимість до насильства, жорстокості, несправедливості, приниження людської гідності було властивістю його душі. У цьому плані показовим є і ставлення Кобзаря до «братів наших менших». >>
Із перших днів Революції гідності жінки поводилися не менш активно, аніж чоловіки: готували на польовій кухні; допомагали пораненим; носили дрова, шини та бруківку; патрулювали райони Києва. Під час протестів жінки ставали на лінію вогню і пліч-о-опліч iз чоловіками виборювали свободу та можливість жити в європейській демократичній країні. >>
«Майдан по-звірячому зачистили. Десятки поранених. Десятки затриманих. Такого Україна ще не бачила», — так о п’ятій ранку депутат Андрій Шевченко повідомив про незаконну акцію силовиків проти учасників Євромайдану. >>
«Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів», — із цього повідомлення журналіста Мустафи Найєма у «Фейсбуці» два роки тому розпочався Євромайдан. Тієї ночі у центрі української столиці зібралося близько тисячі людей, а вже наступного дня подібні акції пройшли чи не в кожному обласному центрі країни. >>
