Уже шосте десятиліття в столиці Великої Британії діє суботня школа українознавства ім. Пресвятої Діви Марії. Незалежно від того, який статус у світовому політичному просторі займає Україна і якою мовою викладають у її власних школах, цей маленький осередок українства все далі розвивається.
У самісінькому історичному центрі Лондона — фешенебельному районі Ноттінг Хілл — розташувалося декілька будинків української громади. Один із них і відведено під школу. Маленькі затишні класні кімнати з кольоровими абетками й малюнками на стінах, вузькі коридори, якими бігають галасливі дітлахи з великими ранцями за плечима — усе так, як у звичайній школі в українській провінції. Книгозбірня і зовсім крихітна, проте Ірина Водовіз, тутешня бібліотекарка, каже, що дітки цікавляться книжками й часто забігають до неї. А ще малеча любить розглядати й читати цікаві й добре ілюстровані дитячі журнали, які передплачують з України. У кожному класі на полицях також є чимало книжок.
Учительки й самі видають підручники, за якими навчаються діти як в Україні, так і в Англії. Наприклад, Ярослава Швед, музичний керівник і авторка збірки пісень «Волошки» (видавництво «Богдан», Тернопіль, 2008 р.) навчає учнів українських пісень, записаних у рідному краї.
Тутешнім дітям дуже пощастило: вони мають можливість спілкуватися з представниками української інтелігенції, яким не лише вдалося вижити в часи радянських репресій — їм вдалося працювати заради того, щоби зберегти національну думку, культуру, українську ідентичність тут, у Британії, а також докласти зусиль задля розбудови незалежності в країні, для якої вони були вигнанцями. Серед них — Василь Олеськів, соратник Степана Бандери, який свого часу був присутнім на судовому процесі вбивці провідника ОУН Богдана Сташинського від початку до кінця й особисто знайомий із Дмитром Донцовим. Напевне, жоден підручник з історії не дав би дітям більше знань, ніж розповіді цих патріотів.
Оксана Пилип’як — художниця зі Львова, яка колись працювала в школі та коледжі в Тернополі, а зараз викладає українську культуру і народознавство в лондонській школі, часто навідується на батьківщину і щоразу привозить своїм учням художні твори українських майстрів. Пані Оксана також працює над архівом покійного професора Оксфордського університету Петра Цимбалістого, який він заповів товариству св. Софії. Жінка стверджує, що в його бібліотеці містяться справжні скарби. «Діти мають знати, яка багата українська культура, наскільки цінним є українське мистецтво, щоб шанувати те, що їм передали батьки — їхню українськість. Вони ніколи не стануть британцями, скільки б поколінь їхнього роду тут не жили. Вони — українці, і мають цим пишатися», — наголошує пані Пилип’як.
І вони таки пишаються. Діти, чиї предки переїхали до Англії ще за першої хвилі еміграції, відвідують суботню школу українознавства, розмовляють українською, співають українською і з величезним запалом танцюють українські танці.
Нещодавно на рахунок школи надійшла пожертва в сумі 29 тисяч фунтів, передана за заповітом Зіновії Ягнищак — української патріотки, яка не могла мати власних дітей, оскільки в німецькому таборі кати проводили над нею «наукові» експерименти. Усі зібрані за життя кошти жінка передала українській школі, бо вірила, що за молодим поколінням українців — майбутнє її незламної держави.
Учителі сподіваюся, що пожертва пані Ягнищак допоможе їм розвинути цей маленький культурний осередок, забезпечити стипендіями здібних учнів і зробити так, аби мрії, виплекані не одним поколінням українців, і молитви, вимовлені в українських церквах на чужій землі, таки здійснилися.
Надія ГЕРБІШ