Ще не вмерла рідна школа!

Сьогодні у селі Шепелівка, що на Полтавщині, перший дзвоник пролунає для 28 дітей. І звучатиме він на подвір’ї рідної сільської школи. Хоча ще пару місяців тому доля цього навчального закладу була вельми нерайдужною. Його, як і ще чотири школи Глобинського району, було вирішено закрити. Мабуть, так воно і сталося б. Але світ не без добрих людей...

Шепелівка — село зовсім не велике, нараховує з чотири сотні мешканців. Але й назвати його неперспективним язик не повертається. У селі працює потужна агрофірма «Мрія», також є свинокомплекс, який вирощує поросят для відомих глобинських ковбас. А отже, робота в селі є, і людям тут платять досить пристойні зарплати. Тому й молодь останніми роками перестала розбігатися з рідного села. І хоча цьогоріч до першого класу пішла лише одна дівчинка — Настя Андрейченко, та в наступні роки кількість маленьких школяриків має суттєво зрости. Адже в Шепелівці підростає 25 дошкільнят, а цьогоріч село чекає на народження ще дев’ятьох маленьких мешканців. То чому ж їм їздити за наукою аж до районного центру? Адже в селі є своя школа–дев’ятирічка, розрахована на 80 дітей! Саме стільки учнів колись у цій школі і навчалося. Але то було колись. Тоді в селі були і Будинок культури, і свій дитячий садочок, і бібліотека. Все було, з гіркотою згадують мешканці села.

А у травні, наприкінці навчального року, в селі дізналися, що тепер мають намір закрити й їхню школу — єдиний острівець культури в селі! «По заходу сонця — темрява. Куди подітися молоді та дорослим? Школа є єдиним освітнім і культурним центром, де проводяться виховні заходи, свята, вечори відпочинку, — написали в листі до «УМ» шепелівські вчителі. — Громаді і батьківському та педагогічному колективам не байдужа доля села». От і стали вони бити в усі дзвони, стукати в різні двері, аби врятувати рідну школу.

Адже у випадку закриття дев’ятирічки усім шепелівським школярикам довелося б їздити на навчання до Глобиного, аж за 10 кілометрів. Правда, сільчанам обіцяли, що дітей возитиме шкільний автобус. Доки тепло, воно ніби й нічого. А як буде взимку, коли замете–завіє і коли рано темніє? А якщо школярик проспав — трапляється й таке! — і не встиг на шкільний автобус? Звісно, батьки захвилювалися. А шепелівські вчителі мали привід непокоїтися ще більше. Усім їм запропонували роботу в школах райцентру. Але — у групах продовженого дня. «У такому випадку довелося б працювати майже до 18–ї години. Я живу в Глобиному, а як же моїм колегам добиратися з райцентру до Шепелівки? Вони ж ні на автобус у такому випадку не встигали б, ні на поїзд, — каже «УМ» вчителька початкових класів Людмила Леонченко. — Тому всі без винятку педагоги написали відмову від запропонованої роботи».

Річний бюджет такої школи, як Шепелівська, становить на рік 549 тисяч гривень (це з зарплатами вчителям, харчуванням дітей, комунальними послугами тощо). Де знайти такі гроші? Для місцевих підприємців, до яких зверталися вчителі, сума непідйомна. Походи по різних високих кабінетах із проханням не нищити школу результату не дали. І коли всі вже, здавалося, зневірилися, несподівано з’явилася надія. З колективом навчального закладу зв’язався київський бізнесмен, радник гендиректора Державного космічного агентства України Михайло Гріншпон і пообіцяв виділити необхідні кошти. Він хоч і не є випускником врятованої школи, та, дізнавшись про біду шепелівчан, вирішив допомогти.

Навчальний заклад ожив. За кошти батьків та спонсорів — на допомогу прийшли агрофірма «Мрія» в особі її директора Галини Гудим та приватний підприємець Володимир Сухомлин — у приміщенні зробили чудовий ремонт. Колишні випускники — генерали Юрій та Григорій Кулики (це завдяки їм знайшовся у Києві щедрий благодійник) — подарували рідній альма–матер мультимедійну систему, яка буде задіяна для навчання дітей iз початкових класів, та сучасний комп’ютерний клас. А Михайло Гріншпон подбав, щоб його безплатно підключили до інтернету. Тепер уже шепелівчанам заздрять, адже такого сучасного навчального обладнання немає у жодній школі району! «Ми щиро вдячні цим чуйним і небайдужим людям за турботу і підтримку, — кажуть вчителі, учні та їхні батьки. — Першого вересня в нашій школі знову лунатимуть дитячі голоси. Нехай благословляє їх Господь ще на багато добрих справ». «Вони змусили нас, дорослих людей, повірити в диво», — додає директор школи Наталія Боровик.

Утiм шепелівчани виграли битву, а не війну. Що далі? Рік школа попрацює, а потім? Знову постане питання про її закриття? — цікавлюся в пані Наталії. «Звичайно, ми не виключаємо цього, — каже директор школи. — Проте й відвойований рік вважаємо своєю перемогою. Адже перспектива є, діти у школі будуть, тож сподіваємося, що наша співпраця зі спонсором триватиме».

...На жаль, ще чотирьом школам Глобинського району пощастило менше — сьогодні тут не буде ні бантиків, ні букетів айстр і жоржин, ні першого дзвоника. Тут буде тихо і сумно. Бо «неперспективні»...