Рік почався з того, що Президент Віктор Ющенко і Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко разом зустріли Різдво. Разом із ними в комплексі «Лісова пісня» неподалік президентської резиденції «Гута» на Прикарпатті святкували секретар РНБО Раїса Богатирьова, голова СП Віктор Балога, голова КС Андрій Стрижак, лідер фракції «НУНС» В’ячеслав Кириленко, київський «губернатор» Віра Ульянченко та ін.
Але надалі різне розуміння проблем економіки, державних інтересів та своєї ролі в умовах політреформи призвели до тривалого протистояння Президента і Прем’єра. Першим публічним проявом війни «двох Ю» стала ситуація у Фонді держмайна. Уряд 6 лютого призначив в. о. голови ФДМУ Андрія Портнова, але Президент скасував розпорядження Кабміну про відсторонення від посади керівника ФДМУ соціалістки Валентини Семенюк, відтак у приватизаційного органу виявилося дві голови. У наступні кілька місяців президентські укази щодо Фонду скасовували різні суди — і Конституційний, і Київський окружний адміністративний. Після цього наприкінці квітня Тимошенко знову призначила Портнова керівником ФДМУ, і знову марно.
Навесні створена Президентом Конституційна рада працювала над власним проектом нового Основного закону, а БЮТ у парламенті намагався створити свою комісію з цього питання. Блок Тимошенко заявляв, що Україна повинна бути лише парламентською республікою, і працював на подальше обмеження повноважень Президента.
Юридичним порадником Прем’єрки стає одіозний «князь тьми і темників», екс–глава адміністрації Кучми Віктор Медведчук. У проекті змін Конституції від БЮТ Президентові відводиться роль весільного генерала, а вибори Верховної Ради проводяться у два тури, тобто в Україні замислюється двопартійна система — під Блок Тимошенко й «Регіони».
У червні з парламентської коаліції вийшли депутати Бут і Рибаков, після чого в ній лишилося 225 «багнетів». Майже одразу після цього «Регіони» заявили, що мають власну коаліцію, але насправді у ВР встановилася патова ситуація.
А вже осіння сесія почалася з обіймів БЮТ і «Регіонів». Улітку дві найбільші фракції порозумілися й підготували для розгляду у ВР цілий пакет законопроектів про перерозподіл владних повноважень не на користь Президента, зокрема про додаткові механізми імпічменту та позбавлення глави держави права призупиняти рішення Кабміну.
«Союзне» голосування БЮТ і ПР із різних пунктів відбулося 2 вересня. Віктор Ющенко назвав це «початком політичного і конституційного перевороту в парламенті», «Україна молода» — «другою морозівщиною». Більшість фракції «НУНС» проголосувала за вихід із коаліції «з Юлею, що зрадила з Януковичем».
Заголовок в «УМ»: «На Печерських пагорбах знову пахне «ширкою» (широкою коаліцією «донецьких» і Тимошенко). Нову змичку уїдливо нарекли ПРіБЮТ.
У зближенні Тимошенко й Партії регіонів «Наша Україна» підозрювала «руку Москви». «Якщо Президент Ющенко так багато говорить про «руку Москви», то хай спробує із цієї руки отримати газ за поміркованими цінами», — заявила Юля. За якою ціною вона отримала газ через чотири місяці, ми знаємо.
Невдовзі після цього відбулася показова суперечка Президента і Прем’єра за державні літаки: через поламку «свого» Ту–134 Ющенко полетів до Львова на резервному Іл–62, який того дня призначався для візиту Тимошенко в Москву. На зустріч із Путіним Юля дісталася приватним чартером...
Після офіційного розпаду «помаранчевої» коаліції спікер Арсеній Яценюк 17 вересня — відповідно до вимоги коаліційної угоди — подав заяву про відставку, хоча після того залишався на посаді й користувався чиновницькими благами аж до 12 листопада, коли за його усунення проголосували «Регіони», комуністи, «литвинівці» й група Балоги. Спроба БЮТівців перешкодити голосуванню, знову зламавши систему «Рада», цього разу була марною: «тимошенківці» наразилися на кулаки «регіоналів» Тедеєва, Волкова і Ко.
Офіційно союз БЮТ і ПР так і не відбувся — далися взнаки надмірні апетити обох сторін та побоювання, що ймовірний союзник влаштує «кидок» при перерозподілі влади (а до останнього мусувалися домовленості про зміну Конституції задля обрання нового Президента в парламенті — це мав би бути Янукович).
В умовах нестворення жодної з коаліцій та спираючись на роз’яснення Конституційного Суду, Президент Віктор Ющенко, перебуваючи з візитом у Римі, 9 жовтня видав указ про розпуск Верховної Ради. Нові вибори було призначено на 7 грудня. Однак вони так і не відбулися — через те, що депутати Блоку Тимошенко заблокували президентський указ у Київському окружному адмінсуді. Ющенко звільнив голову КОАС Келеберду й подав апеляцію в Апеляційний адмінсуд, приставивши для його охорони бійців «Альфи» й «Беркута». Надалі Президент аж двічі ліквідував неугодний суд, створивши натомість новий.
Центрвиборчокм провадив підготовку до виборів, хоча Кабмін відмовився виділяти кошти на їх фінансування. У приміщенні ЦВК відбулися сутички нардепів від БЮТ із бійцями Управління держохорони, яке очолював «балогівець» Валерій Гелетей. Також БЮТівці блокували суди... Сторони були варті одна одної у ставленні до Права.
В умовах бойкоту Президент перепризначив вибори на 14 грудня. Однак 9 грудня проблема вирішилася: було домовлено про «коаліцію трьох» — за участю БЮТ, частини «НУНС» і Блоку Литвина. Володимир Михайлович підтвердив своє виборче гасло «Країні потрібен Литвин!» Того ж дня його обрали Головою ВР — 244 «за». «Золоту акцію» вкотре забезпечили комуністи, які вигідно реалізували на потребу Юлії Тимошенко свої 27 голосів. Формалізувалася «коаліція меншості» 16 грудня, прийнявши назву «Національний розвиток, стабільність і порядок». Із «НУНС» до підпирання Юлі долучилися лише 37 нардепів.
Вінець маразмів року: Прем’єр–міністр заявила, що йде в опозицію...
Голова Львівського апеляційного адміністративного суду Ігор Зварич наприкінці 2008 року став втіленням продажності суддівської системи України.
Під час обшуків у робочому кабінеті та квартирі Зварича виявили мільйон доларів і два мільйони гривень готівкою та «гросбух» із нотатками про надходження коштів. Обвинувачений служитель Феміди поводився неадекватно — пояснював, що частину коштів йому позичив товариш на спорудження будинку, крім того, мовляв, «у новому приміщенні суду посівали за українською традицією — хто гривнею, а хто і доларом». Вину «колядника» довели й відеозаписи, зроблені в його кабінеті. Заодно пана Зварича викрили в участі в сексуальних оргіях на робочому місці. Уже звільнений із посади, суддя переховувався в помешканні тещі — там його знайшли в шафі. Відтоді Зварич «колядує» в Києві в СІЗО. Обвинувачення просить за сімома епізодами хабарництва 11 років «колючки».
Для населення ознаки економічної нестабільності в 2008 році почали проявлятися в курсах валют. Ігрища в цій царині почалися в березні: при офіційному курсі 5,05 долар в «обмінках» опустився до 4,90 за гривню, а в травні був навіть 4,30 (при значенні НБУ 4,85 грн./дол.). Голова Нацбанку Володимир Стельмах доповідав Верховній Раді про зміцнення гривні, на що депутати обурено зауважували: внаслідок такого коливання люди втратили заощаджень на мільярди гривень. Наміри відставити Стельмаха лишилися нереалізованими.
На курсових стрибках хтось вочевидь непогано нагрів руки. А ще більше народ втратив восени, і не лише на курсових перепадах.
Так, на початку жовтня комерційний курс гривні упав до 5,25 (офіційний — лишався 4,86), наприкінці жовтня було 6,5 (НБУ — 5,50). Далі гривня продовжувала падіння — аж до 10 грн./дол. у кіосках у грудні. Провали пішли в усіх сферах економіки.
Світова фінансова криза, що почалася зі США, вдарила по всьому світу, але по Україні з її постійними скандалами й протистоянням у державному керівництві — найбільше. Популістська соціальна політика, заохочення дешевого споживчого імпорту, накопичення банками позик із–за кордону та масова роздача легких кредитів внутрішнім позичальникам — усе це надувало українську фінансову бульку, яка луснула восени 2008 року.
Верховна Рада ухвалювала підготовлений урядом «антикризовий» пакет; МВФ надавав кредит «стенд–бай» на суму 16,5 млрд. доларів — на стабілізацію валютного курсу, оплату імпорту та повернення попередніх боргів. Однак поїзд летів і летів під укіс. Банкрутіли банки й компанії. Банківські установи були неспроможні повертати депозити — при тому що паніка наростала.
13 жовтня НБУ заборонив достроково повертати депозитні вклади — на рахунках було заморожено близько 145 млрд. народних гривень. На цьому тлі відбувалися масові скорочення працівників, повсюдно урізалися зарплати. Багатьом довелося різко обмежити свої споживацькі витрати і змінити місце роботи на скромніше.
Середній клас України, що тільки зіп’явся на ноги, отримав потужний удар «під дих». Через обвал курсу гривні доводилося значно більше коштів і зусиль витрачати на повернення доларових кредитів. На перший план вийшли колектори — фахівці з «вибивання» кредитних боргів. Намагаючись захиститися, зманіжені позичальники влаштували акцію протесту з «бібіканням» клаксонами. «Дістали!» — гасло, яке ні в що позитивне так і не втілилося.
«Фінансова криза — це витверезник для України», — сказав тоді в інтерв’ю «УМ» соціолог Євген Головаха.
А кризові тенденції поширилися і на наступний рік — 2009–й...
В акваторії Гонконгу 22 березня внаслідок зіткнення з китайським балкером «Яохай» в умовах туману затонуло українське судно «Нафтогаз–67». Шістьох моряків—громадян України та одну китаянку вдалося врятувати; ще 18 членів екіпажу — загинули. Упродовж певного часу жевріла надія на їх порятунок: усередині корабля, що лежав перекинутий на глибині 40 метрів, могла лишатися повітряна «подушка». УМ» називала судно «українським «Курськом» — за аналогією з російським підводним човном. На місце НП прибула делегація українського Мінтрансу на чолі з міністром Йосипом Вінським. У містечку Чорноморське в Криму, де розташовується компанія ДАТ «Чорноморнафтогаз», що володіла кораблем, втішних звісток чекали родичі моряків і спецкор «УМ» Олег Снігур...
А вже 28 квітня на буровій платформі «Таврида» тієї ж компанії «Чорноморнафтогаз» за 70 км від мису Тарханкут розбився гелікоптер Мі–8 — молодий пілот зачепив ґвинтом огородження. Загинули 20 осіб: геологи, механіки, інші фахівці.
* * *
За місяць до того, 27 березня, сталася схожа катастрофа: неподалік Вилкового на Одещині упав у море Мі–8 із прикордонниками, що летіли на острів Зміїний; 12 осіб загинули.
* * *
Закінчився рік лихом у Євпаторії: 24 грудня у підвалі п’ятиповерхівки вибухнули балони з киснем; під руїнами будинку загинули 27 людей.
На тлі нарощування військової присутності росіян у Південній Осетії офіційний Тбілісі 8 серпня почав військову операцію задля повернення бунтівної автономії під свій контроль. Однак Росія перейшла в наступ і вперше за 20 років ввела танки на територію іншої держави, окупувавши більшу частину Грузії і назвавши це «прінуждєнієм к міру». Уже після оголошення про припинення вогню росіяни знищили решту грузинського флоту та його базу в Поті. В боях були задіяні й сили Чорноморського флоту РФ, дислоковані в Криму, зокрема ракетний катер «Міраж». Згодом у Севастополі проросійські мешканці зустріли моряків «Міража» як героїв.
Українська ППО «настовбурчилася ракетами», посилила охорону неба над Києвом. У День незалежності — 24 серпня — в центрі Києва, а також в Одесі, відбулися військові паради, що продемонстрували готовність України дати відсіч агресорам. (Вибухи в Україні в ці дні таки пролунали. Але — внаслідок пожежі на складах боєприпасів під Лозовою у Харківській області.)
Воювати проти окупантів грузини намагалися зброєю, придбаною, зокрема, і в дружній Україні, — згодом «регіонали» в Києві влаштують розслідування з приводу незаконних, на їхню думку, поставок озброєнь для Саакашвілі.
Серпнева війна Росії проти Грузії справді показала, хто є хто в Україні. Віктор Ющенко разом із польським колегою Лехом Качинським та президентами трьох балтійських держав прибули у прифронтове Тбілісі. «Ми приїхали підтвердити вашу суверенність, вашу незалежність, вашу територіальну цілісність. Це є нашими цінностями», — сказав Президент України на мітингу 12 серпня, звертаючись до грузинів.
Натомість Юлія Тимошенко ухилилася від оцінок російської агресії — вона втекла від проблем на Сардинію (відпочинок їй, за даними різних джерел, нібито оплатив мільярдер Віталій Гайдук).
Відтак у Верховній Раді України не знайшлося більшості, щоб засудити агресію Кремля проти Грузії. «Холодний розум» Тимошенко схвально оцінила «Єдина Росія».
Наприкінці липня на святкування 1020–річчя Хрещення України прибув Вселенський патріарх Варфоломій І. Це був перший візит константинопольського першоієрарха до нашої країни після перерви тривалістю три з половиною століття. Варфоломія зустрічали з удвічі більшою охороною, ніж була під час візиту президента США Джорджа Буша. У Києві Його Всясвятість висловився за єдину українську помісну церкву. Однак вона й досі лишається нездійсненною мрією українців.
Поза офіційними урочистостями залишилася УПЦ Київського патріархату. У 2008 році пророкували визнання її канонічності Константинополем, але марно.
Паралельним курсом із Варфоломієм до Києва прибув патріарх РПЦ Алексій ІІ. Українські патріоти зустріли його гаслами «Геть московського попа!»
Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк: «Я ніколи не кажу «ні». Я кажу: «так, але...» У новорічному інтерв’ю Лесі Шовкун наймолодший зі спікерів ВР розповів про наміри об’єднати парламент, розібравшись із «цим божевіллям» у сесійній залі, спростував амбіції щодо президентської посади («Та ну, це дурня... Який із мене Президент?») та показав робочий кабінет з іконами й «жучками».
Голова секретаріату Президента Віктор Балога: «Президент ніколи нікому нічого не обіцяє. Він вимагає». «Антикризовий менеджер» Ющенка розповів «УМ» про «відсутність» конфлікту з урядом Тимошенко, співпрацю з великим бізнесом та свою прийомну доньку, прокоментувавши плітки з цього приводу.
Нардеп від Партії регіонів Володимир Ландік: «Чому так погано з нашим партійним рейтингом? Тому що чиновник на будь–якій посаді працює не на партію, а на себе. Визискуюють із підприємців, отримують «відкати» в сумі 10%... То хіба можна з такими людьми підвищити авторитет партії?!»
Любомир Гузар: «Я був щасливим...» Глава УГКЦ напередодні 75–річчя розповів «УМ» про своє довге, непросте і таке нетривіальне життя.
Міністр закордонних справ Володимир Огризко: «Звинувачення в надмірній українськості сприймаю як комплімент».
Нардеп від ПР Тарас Чорновіл (перед з’їздом): «Регіони» визначилися з ідеологією — ми будемо лівоцентристами».
Михайло Дорошенко: «Лобістів, які хочуть потрапити до Ющенка, «відшиваю» відразу» (з нагоди 17–річчя «УМ» інтерв’ю своїй же газеті дав головний редактор, позаштатний радник Президента)
Олена Ісінбаєва: «Обійдемося без святкувань. Світовий рекорд — це і є те, чого ми чекали. Сподіваюся дістатися висот 5,15—5,20». На чемпіонаті світу в Римі російська стрибунка з жердиною одне з перших інтерв’ю після встановлення нового світового рекорду (5,03 м) дала спецкору «УМ» Людмилі Якушевій.
Константинопольський патріарх Варфоломій І: «Я не маю амбіцій стати Папою християнського Сходу». Перед візитом до Києва Його Всесвятість зустрівся у Стамбулі з групою журналістів з України, серед яких були і двоє представників «УМ».
Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко: «Перед тим як віддати команди, я кілька разів спокійно видихаю». «Я негативно ставлюся до рейдерських дій депутатів від БЮТ у судах [під час розбирань з приводу проведення дострокових виборів]. Як і до авантюрних дій секретаріату Президента щодо звільнення суддів та ліквідації судів».
Посол ФРН Ганс–Юрген Гаймзьот: «Треба скористатися шансами, які дає криза».
Передплатна вартість «УМ»: на початку року — 11,45 грн./міс., наприкінці — 13,43 грн./міс.
Курс долара: 5,05 грн. у січні; 7,70 грн. — наприкінці грудня.
* * *
Із січня почала виходити вкладка «Культурний бульйон».
«Конституційний суп», «Війна теКСтів» («У різних політичних сил — своє бачення змін до Конституції»)
«Крила зрад» (через співпрацю БЮТ і ПР «нашоукраїнці» заявили про вихід із коаліції)
«Парламентське «коаліцтво»
«Спікер здав скіпетр»
«Безпорядок денний»
«Леоніде, до вас дама! З косою» (Тимошенко оголосила війну Черновецькому)
«УКОЛотнеча» («Смерті і захворювання від щеплень продовжуються»)
«Філіп з конопель» (про нагородження Кіркорова званням народного артиста України)
«Професор Плейшнер «випав» би лише від захвату (кореспондент «УМ» перевірив, як Швейцарія підготувалася до футбольного Євро–2008)
«Три ложки крові в борщ — смак незмінний» (про ставлення українців до війни в Грузії)
«ПоТРЕНДимо про моду»
Аби підтримати градус народної любові, Юлія Тимошенко в січні почала прем’єрську каденцію з роздачі компенсацій вкладникам радянського Ощадбанку. На кожну ощадкнижку, залежно від суми «згорілого» внеску, можна було отримати до 1000 грн., відтак компенсацію прозвали «Юлиною тисячею».
Народ ще з ночі шикувався в довжелезні черги до віконець відділень Ощадбанку України. Реєстр вкладників складали зі скандалами й валідолом. То тут, то там ошалілі натовпи влаштовували побиття «неповоротких» завідуючих відділеннями. Кілька людей загинули в тисняві. Згодом «Юлині тисячі» почали доставляти листоноші, а сума компенсації подекуди знизилася до 920 грн. — бо впав курс долара.
Тимошенко обіцяла, що гроші зможуть отримати всі, кому належить, — мовляв, у бюджеті закладено 20 млрд. грн. Однак пощастило лише половині зареєстрованих. Реалізацію відверто популістського проекту заморозили з огляду на фінансову кризу.
Регіонально–комуністична меншість кинула основні сили на блокування роботи парламенту. Саботаж оголошували із різних приводів. У січні довготривала блокада почалася через лист Президента, Прем’єра і Голови ВР до генсека НАТО з приводу приєднання України до Плану дій щодо членства в Альянсі. «Синьо–червоні» вважали, що спікер Арсеній Яценюк не мав права підписувати таке послання й вимагали від Голови відкликати «автограф». У лютому «регіонали» перетворили блокування на карнавал, розвішавши в сесійній залі великі повітряні кульки з написами «НАТО — нет», надуті гелієм.
В умовах такого масованого опору мінімальна «помаранчева» більшість рідко коли спромагалася приймати закони й постанови, потрібні Кабміну й Президенту.
* * *
1 квітня в Києві перебував президент США Джордж Буш, який підтримав Україну на шляху євроатлантичної інтеграції.
Очікувалося, що на початку квітня на Бухарестському саміті Україна приєднається до Плану дій щодо членства в НАТО. Але на заваді цьому стала активна протидія «Регіонів» та лівих.
Словесна сварка мера Києва Черновецького й міністра внутрішніх справ Луценка на засіданні Ради нацбезпеки 18 січня переросла у бійку. Після того як «польовий командир» Майдану назвав Черновецького «брехуном і падлюкою», той ударив Луценка ногою по хворому коліну. Міністр у відповідь дав «чоловічого ляпаса долонею». Це — за версією Луценка. А за словами мера, глава МВС «двічі вдарив його в місце, яким чоловіки зазвичай гордяться». Інцидент на Банковій викликав значний суспільний резонанс, став приводом для карикатур, анекдотів та розмов про нахили держслужбовців. Справу було спущено на гальмах.
5 лютого в Женеві нарешті підписали протокол про вступ України до Світової організації торгівлі. Сподівання на збільшення експорту та зниження цін, пов’язані зі вступом до СОТ, було поховано під уламками економічної й фінансової кризи–2008.
У лютому Печерський суд розпорядився взяти під варту екс–міністра транспорту Миколу Рудьковського. Судовому процесу над соціалістом, який літав у Париж і Токіо розважатися за казенні гроші, заважала «страшна хвороба» Рудьковського — йому нібито конче треба було робити операцію на хребті. Підсудний ховався в клініці «Борис», звідки його намагалися дістати «спецназівці». Їм на заваді стали депутати–»регіонали», влаштувавши справжній «Сталінград». Під час сутичок джип нардепа Лук’янова підняли й кинули на ногу нардепу Шуфричу... Зрештою Рудьковського випустили з СІЗО на підписку про невиїзд.
Сильні дощі, що тривали з 23 липня, спричинили на заході країни повені, підтоплення, суттєві руйнування. Постраждали Прикарпаття, Буковина, Львівщина, Тернопільщина Вінниччина. Внаслідок розгулу стихії загинули 24 людини, з яких шестеро — діти. Найбільше жертв було на Івано–Франківщині — 15.
Один підприємець із Калинівського ринку Чернівців намагався вкоротити собі віку, коли велика вода знищила його товар, придбаний у кредит під реалізацію.
31 липня Верховна Рада зібралася на позачергову сесію і серед будівельних риштувань у сесійній залі оголосила надзвичайний стан у потерпілих регіонах та проголосувала за виділення 5 млн. грн. на ліквідацію наслідків повені.
Унікальний випадок в історії українського парламентаризму: у вересні депутат Святослав Вакарчук добровільно здав мандат. Знаменитий музикант розчарувався у вітчизняній політиці, у даремності роботи в Раді в умовах постійних блокад і зрад та вирішив надалі «робити своє».
28 березня Віктор Ющенко здійснив політ на винищувачі Су–27. Президент у повному льотчицькому екіпіруванні сидів на місці інструктора — позаду пілота, заступника командувача Повітряних сил ЗСУ генерала–майора Василя Никифорова. Повернувшись на базу у Васильків після дебютного вильоту, Ющенко пригостив льотчиків цигарками, як вимагає традиція.
12 годин вистачило, щоб підбити підсумки президентських виборів у Росії 2 березня: формальним главою РФ став молодий Дмитро Медведєв, якого обрав «наступником» Володимир Путін. Наступного ж ранку Росія продемонструвала силу, обмеживши на 35% добове постачання газу в Україну — через несплату.
У серпнi 1929 року Київська єдина трудова школа №79 готувалася до нового навчального року. Викладачi юрмилися бiля учительської, весело розглядаючи один одного. То була щаслива серпнева пора, коли тривала вiдпустка налила тiло мiцнiстю та здоров’ям, коли буденна рiч, до якої в серединi року поставишся цiлком серйозно, тепер здатна викликати веселий, нiчим, до речi, не обумовлений смiх. >>
Трагедія на Чорнобильській станції сталась у ніч iз 25 на 26 квітня 1986 року. У результаті радіоактивними елементами було забруднено 150 тисяч квадратних кілометрів територій, постраждало близько п’яти мільйонів людей... >>
Великий поет Тарас Григорович Шевченко завжди був на боці знедолених. Співчуття до них, нетерпимість до насильства, жорстокості, несправедливості, приниження людської гідності було властивістю його душі. У цьому плані показовим є і ставлення Кобзаря до «братів наших менших». >>
Із перших днів Революції гідності жінки поводилися не менш активно, аніж чоловіки: готували на польовій кухні; допомагали пораненим; носили дрова, шини та бруківку; патрулювали райони Києва. Під час протестів жінки ставали на лінію вогню і пліч-о-опліч iз чоловіками виборювали свободу та можливість жити в європейській демократичній країні. >>
«Майдан по-звірячому зачистили. Десятки поранених. Десятки затриманих. Такого Україна ще не бачила», — так о п’ятій ранку депутат Андрій Шевченко повідомив про незаконну акцію силовиків проти учасників Євромайдану. >>
«Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів», — із цього повідомлення журналіста Мустафи Найєма у «Фейсбуці» два роки тому розпочався Євромайдан. Тієї ночі у центрі української столиці зібралося близько тисячі людей, а вже наступного дня подібні акції пройшли чи не в кожному обласному центрі країни. >>
