«Про це страшно згадувати дотепер»

Круїз теплохода «Адмірал Нахімов» за маршрутом «Одеса — Батумі — Одеса» на перетині літа і осені 1986–го мав стати останнім у багатій історії справді легендарного судна, на якому, до речі, знімався і відомий фільм «Дами запрошують кавалерів». Після цього корабель, збудований у Німеччині в 1925 році, збиралися порізати на металобрухт. За іншими даними, на «Мосфільмі» планували використати корабель «Адмірал Нахімов» для зйомок фільму–катастрофи. Проте катастрофа сталася не в кіно, а в реальному житті...

Ще в 1996 році я був першим журналістом, який поцікавився долями всіх пасажирів «Адмірала Нахімова», що купували путівку в Дніпропетровську. Містика, але у кожного з них, навіть у тих, хто врятувався, життя склалося трагічно...

Круїз смерті

Дніпропетровчанка Наталя Терехова спілкуватися на тему загибелі «Адмірала Нахімова» зі мною категорично не забажала. «Про це страшно згадувати дотепер», — тільки й пояснила по телефону. Хоча через десять років після трагедії ми з нею спілкувалися. У 1986–му дівчина саме закінчила школу. Путівку на круїз на теплоході «Адмірал Нахімов» придбала за день до відправлення. Наталі дісталася нижня каюта, з якої за лічені хвилини паніки вибратися було вкрай складно, однак її життя значною мірою врятувало те, що з подругою Валентиною Жердєвою того фатального вечора вони засиділися на верхній палубі у барі. І хоч Наталя плавати не вміла взагалі, опинившись у воді, якимось дивом змогла вхопитися за один iз плотиків, що спливали з гинучого судна. Найстрашніше ж, за її зізнанням, було бачити те, як чоловіки зривали рятувальні жилети з жінок і дітей...

Саме «випивка», як це не трагікомічно, врятувала життя ще однієї дніпропетровчанки Алли Буксової, на час трагедії 42–річної. Вони з подругою Катериною Уманською розмістилися у каюті на другій палубі. Хтось iз супутників запропонував випити разом «по 100 грамів». Ледь піднялися нагору, як відчули страшний удар, погасло світло, після чого хлинула вода. «Люди страшно кричали, — пригадує Алла Марківна. — Ми намагалися втриматися на верхній палубі, доки всіх не змило в море. І хоч iз Катею міцно трималися за руки, потужний людський напір нас розірвав. Катя кричала: «Алло! Алло!»... А потім перестала. І я зрозуміла, що вона втопилася, бо плавати Катя не вміла. Дивлюся — якийсь чоловік пливе, і я за нього стала триматися. Потім щось ударило по голові. Виявилося — пліт. І я встигла за нього вхопитися. Скільки часу на ньому протрималася — не знаю. Потім рятувальники підняли мене на борт і доставили до готелю «Новоросійськ». У мене температура тіла підскочила до 40 градусів. Із горла полилася кров. Відтоді маю зі здоров’ям величезні проблеми.

Для чоловіка Катерини Уманської її загибель стала непоправним ударом — через дев’ять місяців після трагедії помер і вiн сам. Він дуже не хотів відпускати дружину в ту поїздку, як пригадала Алла Буксова, Катя через це весь час плакала, але все ж поїхала...

Дістати путівки на круїз було вельми непросто. Як пригадав тодішній директор Дніпропетровського бюро подорожей та екскурсій Петро Кармазін, у нього цю поїздку один із заступників голови Жовтневого райвиконкому в обласному центрі буквально вимолював для молодят — доньки та зятя, які щойно одружилися. Так разом вони й загинули...

Подружжя — пенсіонери Світлана та Абрам Левіни — у цю поїздку, навпаки, вирушати не хотіли. Однак донька, яка працювала у «Дніпротуристі», на «Адмірал Нахімов» їх буквально виштовхала. Потім загибель батьків стала для неї настільки страшним ударом, що всього за рік померла й вона внаслідок несподіваної хвороби.

Загинула на «Адміралі Нахімові» і співробітниця «Дніпротуриста» Людмила Ільїна. Її п’ятирічна донька залишилася круглою сиротою, оскільки батька дівчинка втратила раніше.

У цій трагедії є щось містичне

Навіть iз плином часу трагедія «Адмірала Нахімова», яка стала однією з наймасштабніших за всі роки існування радянського водного транспорту, сприймається як щось незбагненне і навіть містичне. Адже історики засвідчили доволі промовисту статистику. З семи кораблів, які носили ім’я легендарного адмірала, щонайменше чотири зазнали катастроф. Зокрема, у 1897 році пішов на морське дно біля берегів Туреччини вантажний пароплав «Нахімов». У 1941–му така ж доля спіткала легкий радянський крейсер «Червона Україна» (його перша назва — «Адмірал Нахімов»). І навіть суховантажний корабель «Таврія–7» у 1992 році перекинувся біля берегів Болгарії — після загибелі «Адмірала Нахімова» його позивні перейшли саме до цього судна...Через це відомий письменник–мариніст М. Черкашин навіть знаходить підстави вважати винним самого... адмірала Нахімова, який затопив Чорноморський флот під час Кримської війни. От доля й карає все, що пов’язане з його ім’ям!

Оскільки теплохід, як ми вже вказували, мали відправити на «пенсію», були й проблеми з формуванням екіпажу корабля, з яким ніхто не хотів пов’язувати своє майбутнє. І очевидці трагедії, які вже стикалися з водним транспортом, стверджують, наскільки кидалася у вічі непрофесійність команди «Адмірала Нахімова». Але ж капітан — 56–річний Вадим Марков — бувалий морський вовк. І вже це мало стати заспокійливим фактором. Хоча тоді ніхто з пасажирів про щось погане навіть не міг подумати. Тим паче передбачити, що не зможуть розійтися геть крихітні на тлі неосяжних морських просторів кораблі.

І справді, коли «Адмірал Нахімов» о 22–й годині 31 серпня 1986 року віддав кінці з 34–го причалу морського порту Новоросійськ, на запит капітана Маркова з поста регулювання суден відповіли, що на рейді ніяких перешкод не існує, окрім суховантажного корабля «Петро Васьов» iз канадським ячменем на борту, який рухається з боку Босфору. Капітан останнього Віктор Ткаченко повідомив про готовність поступитися дорогою пасажирському лайнеру. Близько 23–ї години Марков зі спокійною душею залишив капітанський місток і відбув до своєї каюти.

Віктор Ткаченко тим часом цілком довірився інформації системи автоматизованого радіолокаційного прокладання курсу, хоча пеленг з «Адмірала Нахімова» говорив про загрозу зіткнення. Коли ж гребний гвинт «Петра Васьова» запрацював на задній хід, зменшити швидкість удалося тільки на 5 вузлів, і під кутом 110 градусів суховантажний корабель о 23–й годині 12 хвилин врізався в середину правого борту пасажирського лайнера, утворивши пробоїну площею близько 80 (!) квадратних метрів.

«Адмірал Нахімов» миттєво став зникати під водою. Приголомшених пасажирів судна охопила неймовірна паніка, підсилена тим, що погасло основне освітлення. На щастя, хвилини на дві вдалося ввімкнути аварійне освітлення, що врятувало багато життів.

За сім хвилин легендарний «Адмірал Нахімов» зник під водою повністю, а близько тисячі людей в жаху бовталися в суцільній темряві у воді в умовах сильного шторму, що збурював хвилі на висоту до двох метрів.

Уже о 23.35 перших потерпілих став підбирати катер ЛК–90, який сам опинився на межі катастрофи, спричиненої непомірним перевантаженням — водночас на судні опинилися не дозволені для нього 118 осіб. На щастя, підоспіли інші кораблі, куди пересадили жертв аварії.

36 осіб підібрав «Петро Васьов». Загалом же у порятунку потерпілих брали участь 64 плавзасоби, які звезли всіх потерпілих до скляної стіни новоросійського морського вокзалу, що справді перетворилася на стіну плачу. Адже звідусіль до міста почали з’їздитися приголомшені трагедією родичі загиблих.

Після цього за роботу взялися водолази, які намагалися знайти всі тіла. Але зробити це у величезному лайнері виявилося непросто. Після загибелі двох водолазів пошукові роботи припинили. 64 людини назавжди залишилися під водою, як і колись могутній лайнер «Адмірал Нахімов»...

Розбір польотів

Капітани «Адмірала Нахімова» та «Петра Васьова» постали перед судом в Одесі вже наступного, 1987–го, року. Вадим Марков дістав чотири роки позбавлення волі, Віктор Ткаченко — десять. За іншими даними, засудили на 15 років кожного. Як би там не було, обидва капітани були помилувані у 1992 році указами Президентів України та Росії. Віктор Ткаченко після цього виїхав до Ізраїлю, де змінив своє прізвище на Тальор. Там продовжив працювати на невеликих кораблях. У вересні 2003 року яхта під командуванням Тальора зазнала катастрофи поблизу Ньюфаундленда. Похований Віктор Ткаченко (Тальор) в Тель–Авіві. Вадим Марков після звільнення з місць позбавлення волі продовжив працювати в Одесі капітан–наставником на пасажирських кораблях. Помер 31 травня 2007 року.

Сьогодні до Новоросійська традиційно з’їдуться рідні та близькі тих, кому катастрофа «Адмірала Нахімова» зламала життя, а поверхня моря на місці трагедії традиційно покриється вінками і квітами. Пережите не відпускає...

УКРАЇНСЬКИЙ РАХУНОК

Усього ж iз Дніпропетровська на «Адміралі Нахімові» вирушили 30 туристів, 16 з яких загинули. Цю трагедію, що сталася на території Росії, за кількістю загиблих наших співвітчизників можна назвати українською. Адже з 423 загиблих 267 були українцями (216 пасажирів та 51 член екіпажу).