Олександр Шлапак: Підмінити важкі рішення підняттям ціни на газ — тупиковий шлях

Сьогоднішній вівторок мав би бути другим робочим днем дуже важливого для України діалогу — перемовин вітчизняної влади з місією Міжнародного валютного фонду. Планувалося, що до 9 вересня банкіри погодяться з аргументами нашого Кабміну і нададуть–таки черговий транш кредиту «стенд–бай». Відтак Україна отримала б кошти на підтримку свого платіжного балансу, зовсім не зайві напередодні необхідності погашення кредитів, які ми взяли раніше, а іноземні інвестори — своєрідний сигнал, що нашій державі можна довіряти. Адже якщо на такий крок — давати гроші «недореформованій» українській економіці — йде МВФ, то ризик у подібних інвестиціях цілком допустимий. На жаль, не склалося... Ще напередодні зi штаб–квартири фонду у Вашингтоні заявили, що квитків на літак до Києва вони не купували. А отже, перемовини переносяться. З усіма відповідними наслідками.

Перша реакція експертів була тривожною: деякі з них навіть прогнозували послаблення гривні — від 8,20 — 8,30 за один долар до повного валютного колапсу. Суспільство прагнуло почути, що ж скаже Прем’єр–міністр. Микола Азаров здивував: за його словами, гроші нашій країні зараз не дуже й потрібні! «Якщо вони раптом знадобляться, ми поїдемо до Вашингтона, поставимо відповідні умови... — і отримаємо транш. Жодних перепон не існує», — намагався переконати чи то себе, чи то українців очільник вітчизняного Кабміну. Економічний аналітик Олександр Шлапак, утім, оптимізму Миколи Яновича не поділяє. Як і передбачень у стилі «все пропало»...

Місія МВФ: «Несила вже більше терпіть!»

— Буквально щойно прочитав коментар представника Партії регіонів із поясненням зриву візиту — нібито делегація не приїхала через... неготовність самого керівництва фонду. Це типово для української влади: спробувати шукати проблеми не всередині країни, а назовні. Насправді ж місія не приїде через те, що Україна, як і раніше, не виконує взяті на себе зобов’язання з проведення структурних реформ. Подібну ситуацію ми мали в 2009 році, торік, нині. Назвати словом «реформи» те, що сьогодні робиться у нашій країні, надзвичайно складно: зробивши крок уперед, ми робимо кілька назад.

— У керівництва МВФ вичерпався ліміт терпіння?

— Як на мене, надалі слід очікувати жорсткішої позиції Фонду: не тільки до України, а й до всіх інших партнерів, яким він позичає гроші. Дуже важливим є й те, що нове керівництво фонду не обтяжене зобов’язаннями своїх поперед­ників і жорсткіше наполягатиме на необхідності дотримуватися взятих Україною зобов’язань. Отже, допоки Мінфін не пояснить, як він збалансує 2011 рік, не запропонує реальні показники бюджету 2012 року, допоки Мінпаливо не надасть пропозицій щодо зменшення дефіциту НАК «Нафтогаз України», допоки не буде запущено пенсійну реформу, грошей МВФ ми не побачимо.

— Які наслідки це матиме?

— Для нашої держави, я думаю, дуже негативні — особливо з огляду на ситуацію на фінансових ринках. Йдеться про колосальну недовіру інвесторів не тільки до приватних, а й до державних фінансових інструментів. А сигнал про те, що Фонд не продовжує своєї роботи з Україною, а відтак не підтверджує готовність України проводити сильну економічну політику, робить їх iще обережнішими. Тим часом ситуація у країні суттєво погіршується: урядові необхідно буде запозичити достатньо великі суми грошей як в іноземній валюті, так і в національній для того, щоб профінансувати видатки бюджету. «Неспівпраця» з Фондом спричинить для нас великі труднощі. Нагадаю, на грудень перенесено великі доларові платежі, які треба здійснити. За рахунок чого будемо платити? Уряд повинен знайти можливість запозичити. Вилучити ці гроші з резервів не є виходом. Або як ми будемо виконувати соціальні зобов’язання до кінця року? Досить значні, до речі.

Тому, я вважаю, влада допустила стратегічну помилку. Якщо ми вже взялися співпрацювати з МВФ, знаємо правила, то їх треба виконувати. Нагадаю, що, перебуваючи в опозиції, Віктор Янукович, Микола Азаров критикували Фонд за співпрацю з урядом Юлії Тимошенко, а той не виконує свої зобов’язання. Як на мене, нинішня влада понадіялася, що те саме відбуватиметься і зараз. Вони зараз не виконують зобов’язань або виконують їх наполовину, роблячи напівкроки в напрямi реформ — і при цьому сподіваються на продовження роботи з Фондом. Я переконаний, що далі такого не буде.

«Якщо на зовнішніх ринках з’являться проблеми, наших резервів буде замало...»

— Резервів НБУ — якщо допустити, що кредиту ми не отримаємо, — буде достатньо, аби у разі чого втримати гривню?

— Сьогодні ці резерви становлять 38 мільярдів доларів: назагал достатньо, щоб дотримати платіжний баланс до кінця нинішнього року. Але це за умови стабільної зовнішньої ситуації. Не дай Бог, на зовнішніх ринках трапляться серйозні проблеми, — цих резервів буде замало!

— Натомість ми маємо позитивну динаміку зростання ВВП.

— Так, iз початку року цей показник становить 5%. Це назагал непоганий результат, особливо якщо врахувати, що Єврозона, Японія, США працюють практично «вхолосту», якщо зважити на різке падіння економічного зростання навіть у таких потужних країнах, як Німеччина. Мусимо вкотре подякувати нашим хімікам, металургам, будівельникам (iдеться, в першу чергу, про інфраструктурне будівництво, пов’язане з Євро–2012), селянам. Щоправда, останні тенденції свідчать про певне уповільнення економічного зростання у світі, зменшення світового попиту на металургійну, хімічну продукцію. За моїми прогнозами, рік ми закінчимо із 4,5% зростання ВВП. Наголошую: це трапиться за тих економічних умов, які ми маємо сьогодні в світі.

«Друга хвиля» — це симптоми хронічної хвороби

— Друга хвиля економічної кризи, на вашу думку, вже стартувала?

— Останні події у світі — мається на увазі нестабільність світових валют, фондових ринків — це вже перші дзвіночки «другої хвилі». Те, що вона буде, у мене немає жодних сумнівів. Адже коли в 2008 році грянула фінансова криза, більшість серйозних експертів попереджали про те, що йдеться про глибинну кризу світової економіки. Сам спосіб побудови економіки як економіки споживання, фінансова практика, запроваджена в більшості держав цивілізованого світу — з їхнiми колосальними зовнішніми заборгованостями, дефіцитами бюджету, це незапереч­не свідчення того, що світова економіка серйозно хвора і терапевтичні методи не допоможуть. Світові економічні активи суттєво переоцінені, світ переповнений грошима і так званими похідними фінансовими інструментами.

Уряди і центральні банки провідних держав протягом 2008—2011 років перепробували все: від нульових процентних ставок до прямої емісійної підтримки приватного сектору. Як дотепно пише відомий аналітик, що спрогнозував кризу 2008 року, Нуріель Рубіні: світові уряди щоразу, борючись із кризою, витягували з цилiндра чергового кролика. А от тепер кролики скінчилися.

Так, рік тому ситуація насправді трошки заспокоїлася, але сьогоднішні можливості світових економік, починаючи з МВФ і закінчуючи багатьма державами, які активно втручалися в гасіння світових пожеж, є дуже обмеженими.

— Як ви оцінюєте терміни протікання «другої хвилі»?

— Терміни залежатимуть від того, які шляхи оберуть для порятунку економіки лідери світових держав. Україна — це надзвичайно відкрита держава в сенсі капіталу, економіки. Жодних внутрішніх ресурсів України не вистачить, щоби боротися з такою стихією, як світова криза. На превеликий жаль, за несприятливих умов ситуація буде майже некерованою.

— Деякі експерти стверджують, що світ погрузне в кризу вже нинішньої осені?

— Усе залежить від того, яку тактику обере для себе керівництво передових зарубіжних держав. Європейський резервний фонд нараховує сьогодні близько 450 мільярдів євро. Всіх цих коштів не вистачить навіть для того, щоб підтримати Іспанію та Італію. А щоб надати підтримку тим, хто сьогодні потрапив у складну ситуацію, грошей треба утричі більше. Із потенційних «рятівників євро» залишаються німецька та французька економіки, але невідомо, чи готові вони сьогодні заплатити таку ціну за те, щоб врятувати економіку Європи.

«Банкіри знову наступають на старі граблі»

— Деякi економісти закликають НБУ почати повільно девальвувати гривню. Мовляв, цим ми врятуємо нашу нацвалюту від різкого обвалу, як це було в 2009 році.

— Не можу погодитися з такими пропозиціями. У 2008—2009 роках падіння вартості нашої валюти на 60% не означало, що вона є переоціненою. Я переконаний, що обвал гривні 2008—2009 років — це реакція на світову кризу. Якщо ще раз трапиться так, що світовий капітал почне тікати з усіх ризикованих ринків, а відтак i з України, то нам не втримати ринок, навіть якщо ми зараз почнемо девальвацію.

— Влада допустила стратегічні помилки?

— Свого часу ми практично нічого не робили для того, щоби стримати політику споживання. Хто міг повернути позику, хто не міг, усе одно бігли в банк по кредит на квартири, машини, побутову техніку. Одних автомобілів у 2008 році накупили на 9 млрд. доларів. Упродовж 2005—2008 років позитивний зовнішньоторговельний баланс товарів і послуг змінився на глибоко від’ємний (18 млрд. доларів у 2008 році). До пори до часу гривня трималася за допомогою позитивного фінансового рахунку (кредити, інвестиції, спекулятивний капітал, тощо). Але коли почалася криза і капітал почав тікати з ризикових зон — гривня обвалилася. Після кризи банкіри дули на холодне — кредити майже не видавали. Але не пройшло й трьох рокiв, а ми знов наступаємо на ті ж граблі. Нещодавно ми майже вирівняли торговельний баланс, зараз ми маємо мінус 2 млрд. доларів боргу, невдовзі ця цифра зросте до мінус 5—6 млрд. Нині знову пішли в хід споживчі позики, банкіри знову ризикують, щоб отримати прибуток. Як результат: неенергетичний імпорт упродовж першого півріччя зростав темпами близько100% до попереднього року. До речі, НБУ не прислухався до порад, які давали йому під час останньої кризи: досі немає прозорості у наданні рефінансування, у питаннях купівлі валюти, не вжито заходів для запобігання оплаті так званих лжеконтрактів, для оплати авторських прав тощо.

— Уряд декларує, що він розуміє проблему торговельного балансу. Кілька тижнів тому Прем’єр–міністр наголосив, що він негайно чекає підготовки програми з імпортозаміщення.

— Декларувати завжди легше, аніж зробити. Як «замістити» «Мерседес» або IPhon? А от обмежити купівлю валюти під споживчі позики можна і треба. Законодавчо допомогти банкірам побороти суддівський «бєспрєдєл», коли «іменем України» недобросовісним боржникам дозволяється не повертати до банку валютні позики, просто необхідно.

«Дорогий газ — елемент недовіри до переоцінених фондових паперів»

— Сьогодні триває черговий раунд перемовин, які, здається, ніколи не припинялися — між Україною та Росією з питання ціни на газ. Ви очікуєте позитивного для нас результату? І якою може бути ціна цих домовленостей?

— Я не вірю в те, що нам вдасться домовитися з росіянами про знижку на газ. Звичайно, якщо винести за дужки Митний союз. Але я б не радив іти таким шляхом, оскільки переконаний, що нічого не виграємо. Хорошим прикладом тут буде Білорусь. Спочатку ми вступимо в Митний союз, а потім усе одно повернемося до того, що Росія претендуватиме на нашу ГТС. У Харкові треба було домовлятися не про знижку, а про повну зміну контрактів. Однак хочу застерегти нас від того, щоб газову тематику ми зводили лише до проблеми домовленостей із «Газпромом». Є щонайменше два аспекти, на які потрібно звернути пильну увагу.

Перший iз них — це ціна на газ як така.

Ось у 2005 році газ для України коштував 50 доларів, в 1970 — 12 доларів. Звідки зараз ціна 450 доларів? Це один iз прикладів нездорової економіки, про яку я говорив вище. Інвестори не вірять у фондові активи (і правильно роблять) і бажають вкладати гроші в більш надійні активи — енергоносії, золото, продукти харчування, тощо. Ціни на ці товари різко піднімаються, злітають. Особливо там, де ми маємо монополізовані ринки — газ, нафта. Візьму на себе сміливість стверджувати — не коштує сьогодні газ 450 доларів, при собівартості його видобутку в Росії 40—50 доларів за 1000 кубів. Правий Карл Маркс — глобалізація і фінансове посередництво вийшли з–під контролю. Коли мірилом вартості стає не праця, а капітал (нагадую — «надутий» капітал) — це початок кінця капіталізму. Необхідно повертатися до здорового глузду. Під час так званої «газової війни» у січнi 2009 року Україна волала до Європи — ми маємо унікальний шанс разом протистояти наглому, агресивному монополістовi «Газпрому». Переконаний, не поспішили би ми з підписанням угод, зайняв би рішучiшу позицію Євросоюз — ми зробили б серйозний крок до реальних цін на газ, до здорового глузду. Тепер усі поодинці скиглимо (Україна, Німеччина, Італія, інші) — ціна на газ завелика, і кожен самотужки, у тому числі за рахунок неприпустимих поступок (Чорноморський флот, не дай Бог Митний союз) торгуємось із росіянами. Отже, питання ціни на енергоносії — це не лише питання України. Відповісти на нього мусить світова економічна спільнота. Інакше під світовою економікою надалi залишається бомба, запал від якої в руках окремих держав.

Другий аспект — наведення порядку в нашій внутрішній газовій ситуації. Ну не можна стільки років лише говорити про енергозберігаючі технології і при цьо­му допускати втрати «в трубі» до 30%. Не можна стільки споживати газу для комунальних потреб. Не можна не платити за газ і не нести жодної відповідальності. Не можна продовжувати непрозору систему перехресного субсидування в газовій сфері, тощо. Підмінити важкі, але необхідні рішення у газовому питанні банальним підняттям ціни на газ — тупиковий шлях.

— Як має виглядати цей діалог? І де та точка неповернення, яка може призвести до чергової «газової війни»?

— У сьогоднішніх умовах «газова війна» неможлива. «Газова війна» — це коли одна зі сторін зупиняє поставку газу. В 2009 році протистояння почалося тому, що Україна та Росія не домовилися про підписання контрактів щодо отримання російського газу та його транзиту до Європи. Нині ж контракти існують, і їх треба виконувати. Односторонній вихід iз домовленостей неможливий. У цьому випадку Україна залишається наодинці, а з Росією об’єднуються всі споживачі газу. Питання навіть не у штрафних санкціях, а в тому, що Україні буде висунуто найсуворіші звинувачення — безчесний і ненадійний партнер. Нас через суд примусять виконувати нинішні контракти, відшкодовувати збитки та втрачену вигоду. А обхідні газогони будуватимуть утричі швидше. Отже, не «газова війна» — наша перспектива, а вирішення питань, про які я говорив вище.

— Чи впливає судовий процес над ініціатором підписання газових контрактів, екс–Прем’єром Юлією Тимошенко, на економічні процеси в Україні?

— Наскільки я відчуваю, поки що цей процес підігріває політичну температуру в суспільстві. І сторона звинувачення, і сторона захисту зробили все, щоб цей процес із пошуку правової і економічної істини перетворився на політичне шоу. Якщо влада (і судова, і позасудова) продовжуватиме у тому ж дусі (неправомірні арешти, процесуальні порушення, тощо), то слід очікувати на більш жорсткі оцінки як усередині держави, так і ззовні. А за негативними зовнішніми оцінками недалеко до зниження рейтингів, переляку інвесторів, утiкання капіталу...

КОМПЕТЕНТНО

Про реформи вголос

— Україна надзвичайно вразлива до зовнішніх шоків. І, в першу чергу, тому, що наша економіка залишається нереформованою. Розумію, наскільки ми затягали це слово — «реформи», але без них нам не вижити в цьому складному світі.

Президент України і уряд задекларували масштабні реформи. Під це отримали певний кредит довіри і західних урядів, і інвесторів. Однак час спливає, а назвати реформами те, що відбувається, не можна.

Візьму на себе сміливість сказати, що пробуксовують або взагалі не йдуть головні — структурні — реформи.

Скільки було обіцяно по дерегуляції бізнесу! Це добре, що законодавчо зменшили кількість видів робіт, на які потрібно мати ліцензії та дозволи. Але бізнес–клімат не змінився — те ж свавілля чиновників і побори. Пригадую, як у 2008 році зустрічався зi «спрощенцями», які виступали проти внесків до Пенсійного фонду. Ми готові платити і до Пенсійного фонду, і більшу суму єдиного податку — говорили вони. Але заберіть iз наших голів і кишень усіх упирів — власників ринків, податківців, міліцію, санстанцію, пожежників, Держ­стандарт, тощо. За розрахунками «спрощенців», вони вимушені були сплачувати цій публіці в кишеню суми, що в 6—10 разів перевищують офіційні платежі. Нічого не змінилось і сьогодні.

Податкова реформа звелася в основному до упорядкування недосконалого законодавства. Пенсійна — замість того, щоб повернутися до первинного здорового глузду, солідарної системи, звелася фактично до підняття пенсійного віку.

Реформи власності немає. Пам’ятаєте, як Партія регіонів у парламенті блокувала приватизацію стратегічних об’єктів через відсутнiсть Державної програми приватизації. Програми немає і донині, а стратегічні об’єкти пішли з молотка. «Укртелеком» продали в одні руки. Чує моє серце, що і на енергогенерацію є вже конкретний покупець.

Галузевих реформ також немає. Про газовий сектор я вже говорив. Енергетичний сектор продовжує жити за принципом «англійського пулу», від якого давно відмовились інші держави. Замість реформ, які мають привести до реальної конкуренції енергетиків — банальне підняття цін на електроенергію. Про село взагалі мовчу.

Розумію, як непросто такі реформи впроваджувати. Але ми з кожним роком (а наступний рік — рік виборів, а значить, знову не до реформ) відстаємо від поїзда економічної цивілізації.

І наостанок. Мене турбує самозаспокоєння уряду. Все, виявляється, добре: ВВП росте, бюджет наповнюється, криза нас не зачепить. Почитайте реляції уряду середини 2008 року і знайдіть відмінності. Я не бачу.

ДОСЬЄ «УМ»

Олександр Шлапак

Народився 1 січня 1960 року в Іркутську, вищу освіту здобував у Львові. У 2001 році очолив Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України. Невдовзі став заступником голови НБУ. А з 2005 року очолював казначейство України. Через рік зайняв посаду заступника глави секретаріату Президента України і водночас представляв Віктора Ющенка в Кабінеті Міністрів.