Сергій Ребров: Попиту на динамівців у Європі зараз немає

Сьогоднішнє київське «Динамо» не критикує хіба що лінивий. Але ж і справді є за що. Найтитулованіший вітчизняний клуб другий сезон поспіль «пролетів» повз елітний раунд Ліги чемпіонів. Ті самі два роки флагман українського футболу не може виграти чемпіонський титул на внутрішній арені. Водночас слід визнати, що «біло–синій» корабель отримав велику пробоїну ще раніше, коли 2002 року помер творець останніх динамівських тріумфів Валерій Лобановський. Відтоді у «Динамо» десять разів змінювався стерновий. «Немає результату», — пояснює причини частих ротацій тренерів легендарний динамівець Сергій Ребров, який останні два роки працює в тренерському штабі столичного клубу.

У розмові з кореспондентом «УМ» найкращий бомбардир українських першостей розповів про сучасні проблеми «Динамо», для розв’язання яких попросив терпіння у вболівальників, та пригадав найкращі роки своєї футбольної молодості.

«Після завершення кар’єри гравця життя не завершується»

— Сергію, для деяких футболістів завершення кар’єри схоже на кінець світу. Коли ви два роки тому вішали бутси на цвях — чи бачили перед собою нові перспективи, чи відчували безвихідь?

— Слово «безвихідь» якось непривабливо звучить. У мене ж життя не закінчилося, коли я перестав грати у великий футбол. Будь–який гравець знає, що його футбольна молодість не вічна, тому він повинен бути готовим до такого розвитку подій. Мені пощастило, коли на своєму життєвому шляху я зустрів президента «Динамо» [Ігоря Суркіса], який допоміг мені знайти роботу і залишитися в клубі після завершення кар’єри. Навіть якби цієї роботи і не було, я не думаю, що опинився б на вулиці і нічого не робив після завершення кар’єри.

— Чому ви вирішили зайнятися саме тренерською роботою?

— Я багато років грав у футбол, отримав величезний досвід. Думаю, я маю знання, які можна передати молодим футболістам, щоб допомогти їхньому професіональному зростанню.

— Ви говорили, що добре почуваєтеся на асистентській посаді у штабі «Динамо». А як щодо переходу на вищий рівень — керманичем якогось клубу?

— Наразі в мене таких думок не було. Навіщо думати про зміну роботи, яка приносить задоволення? Зараз я займаюся тим, що мені подобається. І я радий, що приношу користь команді, якій віддав багато років. А що буде далі — подивимося.

— Вочевидь гравцем екстракласу вас зробив Валерій Лобановський. Цікаво, кого ви вважаєте своїм учителем на тренерській ниві?

— Я працював з багатьма тренерами і брав щось від кожного з них. Крім того, я пройшов тренерські курси. Зрештою, в мене є досвід футболіста, і сподіваюся він мені допоможе в моїй тренерській кар’єрі. Хоча історія каже: щоб стати хорошим тренером, необов’язково бути професійним футболістом.

«Має бути хороший баланс іноземців та українців»

— Сергію, в одному з інтерв’ю ви сказали, що зараз за принципами Лобановського у світі мало хто працює. На ваш погляд, як можна повернути «Динамо» до рівня успішності кінця 1990–х років, якщо не за допомогою «конспектів Лобановського»?

— Я не говорив, що по Лобановському зараз ніхто не працює. Просто ті навантаження, які давав Валерій Васильович, зараз не дуже актуальні. Проте психологом він був чудовим. Та й працювати йому в «Динамо» було легше, оскільки тоді в команді грали українці й росіяни, які його розуміли, дослухалися до кожного його слова, безапеляційно виконували його настанови. Зараз же це зробити досить складно. У команді грає багато футболістів різних національностей, і тренерові доводиться насамперед шукати підхід до кожного гравця.

— Коли в 2008 році Юрій Сьомін уперше очолив «Динамо», здалося, що знайдено ключ до успіху. Ви тоді сказали, що Сьомін — це та людина, якої не вистачало «Динамо». Але зараз команду Юрія Павловича критикують не менше, ніж за часів Газзаєва. У чому справа?

— У першу чергу це пов’язано з результатом. Коли Сьомін перший раз став біля керма команди, вона дійшла до півфіналу Ліги Європи. Тоді всі захоплювалися грою і результатом. Зараз, на жаль, ми вибули з Ліги чемпіонів, і звідусіль лунає критика. Хотілося б попросити вболівальників набратися терпіння, адже київське «Динамо» — не настільки гумовий клуб, щоб кожні півроку змінювати тренера. Людині слід дати час попрацювати. Якщо станеться щось екстраординарне, тоді вже варто бити в дзвони. А зараз, якщо ми всі довірили команду Сьоміну, то необхідно потерпіти. До того ж мені здається, що на даний момент команда показує непоганий футбол.

— Можливо, для кращого результату в «Динамо» слід запросити більше українців? Чи їх важко знайти?

— Вони є, але головне питання в тому, чи хочуть наші футболісти далі прогресувати. Більше того, в нас сьогодні, на жаль, немає того ресурсу, який був у Лобановського. Тоді він міг покликати в команду будь–якого футболіста з будь–якого міста України, навіть Росії, Білорусі, і гравець із задоволенням їхав до столиці України.

До речі, в мою епоху за «Динамо» грало не так багато доморощених вихованців. Так, були представники клубної школи: Шевченко, Шовковський, Ващук, але їх було не так багато. Я — з Донецька, Белькевич, Хацкевич — із Білорусі, з Росії було багато футболістів. Просто вони всі були російськомовними, і тому без проблем розуміли один одного.

Зараз спостерігається інша картина. Легіонери — це добре, але має бути хороший баланс іноземців та українців.

«Ми тоді зарано розслабилися, тож не потрапили до фіналу Суперліги»

— Зараз у Києві працюють практично всі гравці команди–зірки, як називали «Динамо» 1998/1999 років. Ви не замислювалися про організацію прощального матчу для цього колективу?

— Уже 10 вересня такий матч відбудеться на клубному стадіоні (щоправда, він носитиме статус благодійного, а не прощального. – Авт.).

— А щодо вас особисто — який відрізок кар’єри можна назвати найкращим?

— Звісно, незабутній слід у пам’яті залишили чвертьфінальні та півфінальні матчі Ліги чемпіонів саме сезону 1998/1999.

— Перший півфінальний матч із «Баварією» часто згадуєте?

— Відверто, з тих пір не дуже приємні емоції залишилися. На той момент ми мали реальні шанси пройти «Баварію» й зіграти у фіналі Суперліги. Але тим і цікавий футбол: маючи велику перевагу в Києві, в результаті ми зіграли вдома внічию. А в Мюнхені — мінімально програли.

— А що завадило утримати переможний рахунок у поєдинку з чемпіоном Німеччини на Республіканському стадіоні?

— Певно, повівши 3:1, ми занадто рано розслабилися. Реалізували б ми тоді ще пару голевих моментів, всі крапки над «і» розставили вже в Києві.

А от перемогти баварців у Мюнхені було дуже складно.

«Немає Ліги чемпіонів — немає й інтересу до команди»

— У 2000 році ви перебралися до Англії, але там ваша кар’єра вочевидь не склалася. Якби вам сьогодні знову довелося обирати чемпіонат, чи поїхали б ви знову до Англії?

— Звичайно, поїхав би. Я радий, що грав у прем’єр–лізі. Англія — футбольна країна, яка живе цим видом спорту. Певно, немає у світі ще однієї такої держави, де люди так сильно вболівають і переживають за футбол.

— Наприкінці 1990–х років київський тандем Ребров —Шевченко наводив жах на всіх суперників вашого клубу в Лізі чемпіонів. Цікаво, чи не розглядали в «Динамо» можливість переходу вашого тандему в якийсь європейський клуб?

— Здається, такої пропозиції не було. Хоча достеменно я цього не знаю, адже трансферними питаннями займалося керівництво клубу. Мені про переговори нічого не говорили. Та й узагалі, не міг же я сказати: Шевченко їде до Мілана, то візьміть і мене. Це було б несерйозно.

— На ваш погляд, чому нинішнє покоління динамівців не поспішають купувати відомі європейські клуби?

— Практично всю команду «Динамо», яка грала в півфіналі Ліги чемпіонів–1999, запрошували переїхати до Європи. Тоді кожним футболістом цікавилися з–за кордону, й інтерес до нас був непідробний. І всі це знали, про це постійно писалося в пресі. А зараз, коли динамівці не грають у головному клубному турнірі континенту, який може бути попит на наших виконавців?

— Сергію, нещодавно ви офіційно стали «другом Євро–2012». Чого ви очікуєте від нашої збірної на домашньому чемпіонаті Європи?

— Ми граємо вдома, і я впевнений, що цей факт допоможе футболістам показати більш видовищну гру. Переконаний, що в Україні буде велике свято. Приїзд багатьох іменитих збірних викличе справжній ажіотаж, який, до речі, відчувається вже зараз. Усі чекають цього дійства, і я впевнений, що наша держава проведе його як належить.

ДОСЬЄ «УМ»

Сергій Ребров

Заслужений майстер спорту з футболу, зараз — асистент головного тренера київського «Динамо».

Народився 3 червня 1974 р. у м. Горлівка Донецької області.

Виступав за команди: «Шахтар» (Донецьк), «Динамо» (Київ), «Тоттенхем», «Вест Хем» (Англія), «Фенербахче» (Туреччина), «Рубін» (Росія).

Чемпіон України (дев’ятиразовий), Росії та Туреччини.

Учасник чвертьфіналу чемпіонату світу з футболу 2006 р., півфіналу Ліги чемпіонів 1998/1999 рр. у складі «Динамо».

Найкращий бомбардир «Динамо» в історії українських чемпіонатів — забив 112 м’ячів у 233 матчах. За національну збірну України провів 75 матчів, забив 15 м’ячів.

Кар’єру гравця завершив у 2009 р. На тренерських посадах працював помічником в. о. головного тренера національної збірної України, старших тренерів «Динамо–2» та молодіжного складу «Динамо».

Зріст — 173 см, вага — 71 кг.

Одружений, виховує сина.

АНОНС

Назад у минуле: «Динамо»–99 проти Вієрі і Ко

Шанувальники київського «Динамо», які другий рік поспіль залишаються без головного клубного турніру Старого світу, за кілька днів до старту Ліги чемпіонів — 10 вересня — зможуть поринути в ностальгічні спогади, завітавши на стадіон імені Валерія Лобановського. За сприяння бізнесмена й мецената Олександра Онищенка на клубній арені «біло–синіх» відбудеться благодійний матч за участю легендарного складу «Динамо», який у сезоні 1998/1999 дістався півфіналу Ліги чемпіонів, та іменитих опонентів. До Києва планується приїзд Рууда Гулліта, Христо Стоїчкова, Крістіана Карамбе, Марселя Десайї, Крістіана Вієрі, Стіва Макманамана, Робера Піреса та інших зіркових «пенсіонерів».