Тетяна Яблонська.
Вона досконало знала математику й навіть давала приватні уроки. А ще — захоплювалася літературою. І малювала — до останнього подиху свого довгого й складного життя. У 1997 році Тетяна Яблонська отримала Державну премію ім. Шевченка за живописну серію робіт, створених упродовж 1993—1997 років. Свіжа фарба, останні мазки, щоправда, за мольбертом — дочка Тетяни Яблонської — Гаяне Атаян. За народженням нової картини видатна художниця спостерігає з портрета. Своїй донці вона поставила умову — будеш або художником, або двірником. Старші сестри Гаяне теж малювали. Ольгу в сім’ї називали найталановитішою. Вона почала малювати ще змалечку. Найстарша — Олена — захопилася пензлем трохи пізніше. Улюблені роботи дочок мати повісила в майстерні. А ще на стінах — твори її учнів та відомих художників. Картини відбирала за енергетикою. Адже сама була вулканом емоцій. Яблонська любила малювати своїх дітей. Ольга позувала для картини «Льон». За неї художниця отримала третю державну премію.
Малювала Яблонська не лише своїх дочок, а й колег. На картині «Свєтка» подруга Тетяни Нилівни — Світлана Шаповалова. «Я оптимістично сприймаю життя, особливо зараз, коли відкрилася якась щаслива смуга творчості. Я побачила, що писати можна все навколо, буквально подивившись у вікно. Відтворювати світ — щасливий світ, який дивиться на мене», — скаже народна художниця в одному з численних інтерв’ю.
У національному художньому музеї — понад сто робіт Тетяни Яблонської. У залі можна побачити лише чотири. У фондах навіть є авторська копія картини «Хліб», оригінал якої в Третьяковській галереї. Вона ніколи не тішилася нагородам, а підписувалася просто «Яблонська». Свої твори писала швидко, на одному подиху. В усіх картинах — те, що сама пережила. «Ворог наближається» — перша велика робота. Тетяна Нилівна щойно повернулася в Київ з евакуації й відтворила свої переживання 1941–го року. Війна зробила з Яблонської жінку мужню, навіть сувору. Рідні й друзі зізнаються: інколи побоювалися її.
М’яким та усміхненим Тетянине обличчя ставало, коли вона бралася за пензель. Не припиняла творити Яблонська і в інвалідному візку. Писала картину навіть в останній день свого життя.
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
