Із якого металу нам пістолети клепали?

Українські стрільці вирушали на континентальну першість до Белграда, маючи в доробку сім перепусток в олімпійський Лондон–2012: Іван Бідняк та Наталка Кальниш пройшли ліцензування на минулорічному чемпіонаті світу, на етапах Кубку планети кваліфікувалися до Лондона Артур Айвазян, Олег Омельчук, Дарина Тихова, Олена Костевич та Дарина Шаріпова. По завершенню ж чемпіонату Європи в активі української збірної стало вісім заповітних «квитків». Володар останньої перепустки — стрілець зі швидкісного пістолета Роман Бондарук. Він доклався до трьох із шести нагород, здобутих нашими співвітчизниками на першості Старого світу.

Усьому голова — ліцензія

«Для мене це вже не перший чемпіонат Європи, однак змагання в Сербії мали особливий підтекст. Оскільки це була остання нагода виграти ліцензію на Олімпіаду, я перебував у постійному психологічному напруженні», — каже «УМ» Роман Бондарук. — Тепер планую зробити невеличкий тайм–аут: підлікую руку, відновлю душевну рівновагу і розпочну підготовку до Ігор».

Бондарук у боротьбі за лондонську перепустку випередив свого більш досвідченого й титулованого товариша — олімпійського чемпіона Пекіна–2008 Олександра Петріва. «Справді, Сашко втратив чи не останній шанс здобути ліцензію. Але робити з цього трагедію не слід. Якщо навесні наступного року ми демонструватимемо високі результати на Кубку світу, то не виключено, що ми обоє поїдемо до Лондона», — розмірковує Бондарук–молодший (він — син відомого тренера з біатлону Романа Бондарука).

Погоджується зі своїм підопічним і головний тренер з кульової стрільби Анатолій Кукса. «Наразі ми здобули для країни вісім ліцензій. Але склад збірної, який поїде на Олімпіаду, визначатиметься лише в липні наступного року. Везти на Ігри статистів ми не плануємо — поїдуть ті, хто перебуватиме на піку форми», — ділиться своїми думками з «УМ» пан Кукса.

Молодь на п’яти наступає

Вочевидь ідеться про двох гвинтівочників, олімпійських призерів Пекіна — золотого медаліста Артура Айвазяна та срібного — Юрія Сухорукова, які не порадували тренера своїми результатами в Сербії. «Якщо посередній виступ Айвазяна можна пояснити проблемами з гвинтівкою, то Сухорукова я не розумію, — розводить руками Анатолій Кукса. — Але замінити їх наразі нікому: молоді ще не тягнуть, не вистачає їм досвіду».

«На результат стрільців впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори, — розповідає «УМ» про свої проблеми Артур Айвазян. — На жаль, у найвідповідальніший момент перестала стріляти моя гвинтівка». Водночас олімпійський чемпіон каже, що ще зарано списувати його з рахунків. Артур вирушає на завод фірми «Вальтер», де сподівається підібрати найкращий зразок зброї, який допоможе йому повторити пекінський успіх.

На запитання кореспондента «УМ», чому саме йому має дістатися чемпіонська гвинтівка, Артур відповів: «Фірма «Вальтер» зацікавлена в цьому. Там розуміють, що Айвазян — обличчя їхньої фірми, тоді як у нас, в Україні, стрільці нікому не потрібні. Складається враження, що, крім футболу, більше нічого немає».

Проте пан Кукса іншої думки. «Мені здається, що Артур просто забув ті часи, коли уваги з боку держави взагалі не було. На початку ери незалежності ми їздили на Олімпіаду за власний кошт. Тепер же з’явилася хоч якась моральна, а головне, матеріальна підтримка. Хоча, як то кажуть, все пізнається в порівнянні — німці, й справді, більше уваги приділяють своїм спортсменам. Цікаво, що й нам вони допомагають також».

Світовий рекорд в обмін на перепустку

Якщо олімпійська делегація українських стрільців–кульовиків уже налічує вісім осіб, то у стендовиків немає ще жодної перепустки до Лондона. Однак головний тренер зі стендової стрільби Микола Мільчев сподівається на краще. «Будемо робити все можливе, щоб на світовій першості, яка проходитиме в вересні у Белграді, здобути хоча б одну ліцензію», — каже олімпійський чемпіон Сіднея–2000. Мільчев визнає, що зробити це буде не легко. «Я іншого такого виду не знаю, де за одну–дві ліцензії змагаються 200 людей. Більше того, у боротьбі за перепустки стрілки примудряються перекривати світові досягнення, або показувати результати, близькі до рекордних. Слід розуміти, що світові рекорди кожен день не встановлюються», — резюмує «граючий тренер» наших стендовиків.