Колотнеча в Колочаві

Дерев’яна Святодухівська церква XVII століття в Колочаві є відомою візиткою Закарпаття. В енциклопедії «Церкви України. Закарпаття» відомий мистецтвознавець Михайло Сирохман твердить, що вона «належить до найвищих архітектурних досягнень Закарпаття»: «Церква струнка і досконала в пропорціях. Головні елементи дивовижно збалансовані... Висока вежа завершена чудовим бароковим ансамблем», — пише він. Тепер величавість цієї пам’ятки архітектури можна побачити під дуже вузьким кутом зору — будівлю закривають несанкціоновані новобудови.

Пам’ятка для українця і чеха

Святодухівський дерев’яний храм, що пережив закриття з ідеологічних причин ще за часів Чехословаччини та був перетворений у музей атеїзму за комуністичної доби, фігурує на неофіційному гербі села. Саме ця пам’ятка архітектури приваблювала до Колочави туристів ще задовго до створення цілої низки музеїв, які нині успішно працюють у цьому селі. Особлива вона не лише для українців, а й для чехів: на подвір’ї церкви знаходяться поховання чотирьох чеських жандармів, які загинули під час служби в Колочаві (двох iз них застрелив опришок Микола Шугай), тому ці могили часто відвідують громадяни Чехії. А торік на церковному подвір’ї відкрили і єдиний на Закарпатті пам’ятник книжці — місцевому рукописному требнику «Перлу драгоцінному».

І яким же було моє здивування, коли, днями відвідавши Колочаву, побачив, що поруч із церквою–пам’яткою стоїть недобудована двоповерхова цегляна споруда, що повністю перекриває вид на церкву з головної дороги. А з іншого боку — загороджений металевою сіткою придорожній клаптик землі, що чекає на будівництво. Таким чином, не те що турист, а й колочавець скоро не знайде в рідному селі шедевр дерев’яного зодчества. Церква буде звідусіль закрита будинками. Через ці недолугі будівництва її вже навіть важко сфотографувати з віддалі. Нечуване варварство! Те, що має стояти напоказ і є гордістю цілого краю, забудовують примітивними спорудами, порушуючи всі писані і неписані закони, зокрема і про охоронну зону довкола пам’ятки культури загальноукраїнського значення. Це тим дивніше, що Колочава останнім часом прагне здобути статус туристичної столиці Верховини. Також обурення туристів викликає той факт, що подвір’я церкви більшість часу замкнене на колодку й оглянути шедевр народного зодчества доводиться крізь шпари огорожі. Вельми своєрідне трактування туризму в туристичному центрі!

Хто крайній?

За коментарем про ситуацію довкола колочавської дерев’яної церкви я звернувся до головного архітектора області Андрія Жиги. Він показав лист, який ще 19 жовтня 2010 року відділ архітектури Міжгірської райдержадміністрації направив до начальника інспекції ДАБК. У документі, зокрема, йдеться: «Перевіркою забудови в с. Колочава виявлено самовільне будівництво в охоронній зоні пам’ятки архітектури ХVII століття Святодухівської церкви та дзвіниці. За наявними у відділі регіонального розвитку, містобудування та архітектури даними, будівництво проводиться мешканцем с. Колочава–Горб Віктором Шандором. На усні попередження керівництва місцевої ради та відділу про припинення будівництва не реагує і продовжує його здійснення. Враховуючи вищенаведене, просимо інспекцію вжити невідкладних заходів впливу для припинення самочинних дій В. В. Шандором і приведення ділянки у відповідний попередній стан».

Головний архітектор області не розуміє, чому за ці 10 місяців інспекція державного архітектурно–будівельного контролю не вжила заходів щодо знесення самовільного будівництва. Адже охоронна зона Святодухівської церкви і дзвіниці чітко окреслена і зафіксована у паспорті пам’ятки, який створений у 1980–му і підтверджений у 2004 році. Тобто виділення обох ділянок є незаконним, бо розташовані вони в охоронній зоні, на яку повноваження сільради не поширюються.

Андрій Жига пояснює, як має реагувати місцева влада в даній ситуації: «Після знесення самовільного будівництва прокуратура має подати протест до Колочавської сільської ради, котра зобов’язана відмінити незаконне рішення про виділення ділянок в охоронній зоні».

Обласний архітектор нарікає, що ситуація з колочавською церквою, на жаль, не поодинока. Так, самовільні будівництва здійснюються в охоронній зоні Середнянського замку (фортеця ордену тамплієрів, збудована у ХІІІ столітті, яка, на думку, деяких дослідників, була най­східнішим форпостом «храмовиків») і навіть Горянської ротонди (це одна з найстаріших архітектурних пам’яток України, розташована на околиці Ужгорода). Нещодавно архітектурно–художня рада при обласному архітворові відхилила проект спорудження пам’ятника виноробу у Виноградові якраз через те, що його хотіли звести в охоронній зоні францисканського костелу і монастиря. «УМ» і надалі відслідковуватиме цю тему.