Відкритий урок з української мови в харківській школі №78. (Фото з сайту school78edu.kh.ua.)
Торік на Мiжнародному кiнофорумi в Українi вперше побував видатний iталiйський кiноактор, вiдомий українськiй публiцi за кiнофiльмом «Спрут», Мiкеле Плачiдо. Ми добре пам’ятаємо цього по–чоловiчому вродливого, мужнього, благородної душi артиста, виконавця ролi борця з мафiєю. Зовсiм уже сивий та з вусами, вiн не втратив своєї елегантностi та мужньої стриманостi. Тим значнiше сприймається одне з його вражень про Україну. «У вас незвичайно красива мова. Вона дуже мелодiйна i суттєво вiдрiзняється вiд росiйської. Я вiд неї у захватi!» («Блiк», 6.11.2010). Для України, чиїй державній мові нинi загрожують плани нинiшньої влади щодо введення другої державної — росiйської, це визнання, так би мовити, збоку, не лише приємне, а й дуже вчасне. Бо, як бачимо, до голосу самих українцiв у цiй ситуацiї прислухаються не дуже.
Я завжди дотримувався думки, що рiдна мова для кожного народу — наймилiша. Поганих мов немає. Є поганi люди, якi дозволяють собi гудити iншу мову. Але треба рахуватися з тим, що в кожної держави є своя державна мова, яка об’єднує й тримає державний органiзм. Це окрема i нинi гостра тема.
Я ж дещо продовжу тему, означену видатним iталiйцем–актором. Один iз батькiв кiбернетики Вiнер, вивчаючи можливостi людського мозку, дiйшов висновку, що iнтуїцiя найбiльше розвинена в акторiв. І навiть це дозволяє оцiнку Мiкеле Плачiдо сприймати не просто як комплiмент. Людинi, яка користується однiєю мовою й переважно її слухає, важко та й просто неможливо визначити якiсь особливi достоїнства своєї мови: вона найкраща, найлiпша, бо рiдна, як найкраща i наймилiша своя матуся. Однак як у кожної жiнки–матерi є свої особливостi та риси характеру, так є вони i в кожної мови. І люди, якi стикаються з рiзними мовами та змушенi ними користуватися, вловлюють душею цi характернi особливостi. Тут i особливостi вимови голосних i приголосних, i домiнування тих чи iнших звукiв у словах, i ритмiка мови, i багато чогось iншого, часто невловимого, що можна осягнути тiльки iнтуїцiєю...
Я дозволяю собi мiркувати на цю тему, бо я також актор, зокрема оперної сцени, та й просто спiвак, який принаймнi до мелодiйностi як такої причетний бiльше за багатьох iнших. Та й спiвав не лише своєю українською, а й, окрiм росiйської, iталiйською, нiмецькою, польською, iспанською, естонською, бiлоруською, а також чув i розмовну мову, i спiв дуже багатьох народiв свiту.
Прикметно, що українську мову, український спiв, українськi пiснi не стiльки хвалимо ми самi, скiльки iншi народи, якi в бiльшостi i знають нас на всiх континентах через нашi пiснi. Стосується це i Росiї, де дуже люблять українську пiсню. Я й сам багато спiвав у Росiї i знаю щире захоплення українськими пiснями росiйських шанувальникiв. А моя колега по Нацiональнiй оперi, народна артистка СРСР Галина Туфтiна, родом iз Новосибiрська, розповiдала менi, як спiвали українських народних пiсень у її росiйськiй родинi та й серед сусiдiв. Пам’ятаю, як українськi пiснi спiвав популярний колись азербайджанець Рашид Бейбутов — спiваки з iнших колишнiх республiк. Недавно чув, як спiвав тут, у Києвi, українськi пiснi симпатичний багатьом росiйський спiвак Олександр Малiнiн. Я не згадую вже про успiх української пiснi, а значить, i мови, у виконаннi кращих українських спiвакiв у зарубiжжi — сам це вiдчув сповна.
Мiкеле Плачiдо захоплено говорить про українську мову. Звісно, ми, спiваки, вважаємо надзвичайно мелодiйною iталiйську. І залюбки спiваємо iталiйською в оперi, цю мову вивчають як обов’язковий предмет усi вокалiсти i нашої Нацiональної музичної академiї. Бо вона надзвичайно спiвуча, а iталiйський вокальний репертуар надзвичайно великий i корисний для виховання вокалiстiв, а опера як така народилася в середньовiчнiй Італiї. Як правило, нашi спiваки добре знають iталiйських кращих спiвакiв i завжди орiєнтуються на їхнi творчi здобутки. Звичайно, я маю на увазi оперних спiвакiв, справжнi «золотi голоси» природи та вишколу, а не зiрок шоу–бiзнесу, якi часто псують i здоровi смаки, i мораль молодi.
Повертаючись до питання мелодiйностi мови, додам, що ця якiсть тiєї чи iншої мови визначалася й визначається не лише iнтуїтивними враженнями видатних чи невидатних людей, i тут можна б навести багато оцiнок щодо української мови як однiєї з наймелодiйнiших. Є й iншi, серйознiшi, аргументи, близькi до наукових висновкiв. Так, мало хто знає, що 1939 року в Парижi працювала поважна комiсiя фахiвцiв–експертiв, яка саме й мала визначити такий собi рейтинг придатностi мов свiту до вокальної творчостi, тобто саме мелодiйностi мови. Першi три мiсця зайняли, вiдповiдно, iталiйська, українська та грузинська мови.
Щодо «суттєвої рiзницi» мiж українською та росiйською, зазначеної у своєму враженнi Мiкеле Плачiдо, то я маю й iншi цiкавi свiдчення на цей рахунок. Це, наприклад, опублiкованi свого часу в нашiй пресi iнтерв’ю видатних спiвакiв знаменитої iталiйської «ЛаСкала», якi гастролювали на початку 60–х рокiв минулого столiття у Большому театрi Москви. Спiвали там Марiо дель Монако, Роландо Панераї, Іво Вiнко, П’єтро Капучiллi та iншi вiдомi спiваки. На запитання, як вони сприймають на слух у спiвi росiйську мову, вони всi вiдповiли, що для спiву вона «вузька». І це при тому, що росiйська професiйна вокальна справа — одна з найрозвиненiших у свiтi. То вже питання росiйської iсторiї, сприятливих умов для розвитку мистецтва, чого не можна сказати про професiйне вокальне мистецтво (зокрема оперне) України, вiками гнобленої Росiйською iмперiєю з вiдомими безкiнечними заборонами української мови, починаючи з «великого реформатора» Петра I.
Коли ми вже для прикладу порiвняння спiвочостi торкнулися мови росiйської, то на завершення цих моїх роздумiв я б хотiв навести, хай це й несподiвано, думку нашого другого Президента Леонiда Кучми, якому важко дорiкнути в упередженостi щодо росiйської мови. Як написав він у своїй книжці «Україна — не Росiя», «Росiяни та українцi — двi окремi й багато в чому не схожi нацiї, кожна зi своєю культурою, якi говорять хоча й на спорiднених, але виразно рiзних мовах».
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
