Славкова земля

Біля цього двору по центральній вулиці села Вільховець Звенигородського району Черкаської області часто зупиняються проїжджі автомобілі: люди йдуть до батьківської хати В’ячеслава Чорновола. «Дід Харитон, батько Килини Харитонівни, матері В’ячеслава, віддав їм цю хату, бо вони жили у маленькій кімнаті при нашій школі, у якій вчителювали», — пояснює «УМ» Василь Стрижиус, завідувач садибою–музеєм В’ячеслава Чорновола.

На подвір’ї Чорноволів, каже Василь Васильович, нині все так, як було в ті роки, коли Килина Харитонівна та Максим Йосипович перебралися сюди з дітьми. Малий В’ячеслав був тоді п’ятикласником (у школі й досі є журнал, в якому у десятикласника Чорновола за рік — одні відмінні оцінки) і з тих самих літ дуже полюбив свою домівку.

На подвір’ї збереглися цегляна хата, повітка, погріб та криниця. Садибу було реставровано, коли відкривали музей В’ячеслава Чорновола, і нині вона в гарному стані. Тільки вулики на пасіці бутафорські. Але справжні, котрі мала родина Чорноволів, вільховецькі старожили пам’ятають дотепер. Розповідають: мало не все село йшло до Килини Харитонівни (вона в родині завідувала пасікою), аби взяти келишок меду. А ще, пригадують, мама В’ячеслава Максимовича дуже любила квіти. Усе подвір’я було засаджене «півниками» та чорнобривцями. А біля колодязя буяла калина.

«Наші бабусі приходять і пригадують, як біля хвіртки шипшина росла, на льоху — звіробій, а біля погреба — любисток. І ми садимо квіти на тих же місцях, на яких саджала їх Килина Харитонівна», — зазначає завідувач садибою–музеєм.

А от розлога ялина, розповідає він, котра росте майже біля самого хатнього порога, — це дерево Максима Йосиповича. Він посадив його, коли ще діти в цій сім’ї були підлітками. І кожного нового року вони ту ялину наряджали іграшками. Уже в дорослому своєму житті В’ячеслав Чорновіл, коли приїздив до батьківської хати, обов’язково ставав біля цієї ялини і клав долоні на її стовбур, ніби набирався сили на боротьбу за Україну.

І на подвір’ї Чорноволів, і в хаті — все до ладу, здається, що господарів просто немає вдома. Поринути ж в історію сім’ї, де виріс майбутній політик і патріот України, можна в оселі Чорноволів. Тут облаштована цікава родинна фотогалерея, на світлинах якої є і дід Харитон, і Килина Харитонівна з Максимом Йосиповичем, і восьмирічний В’ячеслав у великих батьківських чоботях — це фото датоване 1945 роком, є його випускні фото, знімки брата та сестри. Тут можна почитати автобіографію В’ячеслава Чорновола, написану його рукою. І зайти до його кімнати, де збереглися меблі, книги і газети, а на стіні під рушником — портрет Тараса Шевченка.

«В’ячеслав Максимович любив цю кімнату. Як приїжджав до батьків, то писав ось за цим столом і дивився на сад», — торкається рукою невеликого письмового стола Василь Стрижиус.

Уже в іншій кімнаті завідувач садибою–музеєм розповідає про сімейну реліквію Чорноволів. Це вішалка з трьома гачками, виготовлена з волячих рогів, на якій свій одяг вішали діти Чорноволів. Тепер на ній — простенька куртка В’ячеслава Максимовича, у якій він ходив на засідання Верховної Ради, коли був народним депутатом. Директор музею пригадує, як один високопосадовець, який приїжджав до садиби Чорноволів, побачив ту депутатську куртку Чорновола i зізнався: «Тепер народні депутати в таких і на рибалку не їздять».

Завідувач садибою–музеєм говорить, що до хати Чорноволів часто навідується з Києва сестра В’ячеслава Максимовича — Валентина Максимівна, приїжджає його син Тарас Чорновіл, вони багато для цієї садиби зробили, нерідко заходять однокласники В’ячеслава Максимовича, розповідають про минуле, приходять і старенькі бабусі–односельчанки, котрі знали ще батьків політика, і приносять горіхи, цукерки, печиво та запитують: «Можна, це ми Славкові покладемо?». Ті гостинці лежать тепер біля портрета В’ячеслава Максимовича в хаті.

Окрім киян та черкащан, приїздять люди з інших областей, не так давно були українці з Канади та країн Прибалтики. І дуже багато відвідувачів прибувають із Західної України. Із тамтешніх країв приїздять цілими класами. І вчителі та діти вклоняються пам’ятнику В’ячеславу Чорноволу, співають у дворі Гімн України, і така шана українського патріота розчулює його земляків iз Вільховця до сліз. А недавно були люди з Рівненщини. Вони набрали землі із садиби Чорновола й пояснили: «Розсіємо на своїй землі, щоб родилися нові Чорноволи».