Об’єднавшись з учителями музичної школи, у Маріуполі також голодують священики УПЦ КП. (Фото автора.)
Історія боротьби за один із провідних дитячих музично–педагогічних закладів 6–мільйонної Донеччини триває вже чотири роки. Проте лише тепер «рідні дони» так стиснули мистецтво у своїх обіймах, що ось–ось задушать. Щоб розібратися у ситуації, що виникла навколо ліквідації Маріупольської спеціалізованої музичної школи, кореспондент «УМ» виїхав на місце події. У самому серці Маріуполя, у сквері біля Маріупольської міської ради, розбите наметове містечко. Тут уже майже місяць педагоги місцевої музичної школи для обдарованих дітей відстоюють конституційні права: своє — на трудову діяльність, дітей — на якісну музичну освіту. Як уже повідомляла «УМ», в акції протесту постійно беруть участь понад 30 викладачів школи, кілька з них голодують. Щодня о 4–й годині біля наметового містечка страйкарі влаштовують мітинг, куди приходить близько сотні небайдужих до долі дітей та міста городян. Проте ще жодного разу на заходах не було представника місцевої влади.
«Відкрити — щоб закрити», — так у кількох словах можна описати історію існування Маріупольської спеціалізованої музичної школи. «Вона була створена у 1998 році при Маріупольському музичному училищі (ММУ) як базова для підготовки й вступу її вихованців в училище, — розповідає директор школи Лариса Гак. — Однак протягом усього часу існування навчального закладу доводилося більше боротися з бюрократами, аніж займатися справді улюбленою справою».
Зусиллями педагогів–ентузіастів вдалося не лише вижити, а й підготувати десятки талановитих молодих музикантів, лауреатів багатьох міжнародних і всеукраїнських конкурсів. Більше того, педагогічний колектив з 2001 року щорічно проводить міжнародний фестиваль–конкурс «Співзвуччя» — один із найпопулярніших професійних форумів для юних музикантів у нашій країні.
«Початком кінця став прихід до керівництва ММУ у 2004 році Валентини Андронової, яка взяла курс на знищення музичного училища. Комусь «запали в око» його приміщення та гуртожиток, що розташованi в самому центрі міста. Але щоб знищити училище, потрібно спочатку знищити й школу, — продовжує розповідь Лариса Миколаївна. — Перша спроба ліквідації школи була в 2007 році. Господарський суд ухвалив рішення про виселення школи із приміщення ММУ, а через три місяці всупереч закону було проведено рішення міськради про реорганізацію закладу. Якщо тоді місцеві чиновники намагалися нас знищити у рамках правового поля (очевидно, боялися реакції з Києва), то зараз це роблять за допомогою економічного й морального тиску та за мовчазної згоди владних структур. Чотири місяці не видають зарплатню — 28 педагогам держава заборгувала 224 тисячі гривень 47 копійок, а казначейству наказано не показувати цю заборгованість». Через брак навчальних класів педагоги школи займаються з дітьми хто де може: у школі мистецв, при концертній залі Приазовського технічного університету тощо.
Пропозиції педагогічного колективу, а також батьків учнів щодо збереження школи для маленьких обдарованих городян місцева влада ігнорує на всіх рівнях. Тож і довелося захисникам школи піти на радикальний крок — голодування. «Терпіти таке знущання над людьми — вже несила. Заступник міського голови Маріуполя Тетяна Ломакіна просто по телефону оголошує про звільнення мене та моїх колег. На людей тиснуть через родичів, примушуючи писати заяви про звільнення. Нема людей — нема проблем. «Нехай там хоч «повиздихують» — а ми будемо робити своє», — так реагує пані Ломакіна на нашу акцію. Ось вам наша українська влада», — не стримує емоцій пані Лариса.
Численні звернення до міської ради та прокуратури нічого не принесли. Місцеві чиновники вважають, що як вони захочуть — так і буде, а прокуратура не бачить підстав для задоволення вимог педагогічного колективу, кажуть учасники акції.
Зберегти професійний педколектив школи та юних маріупольських талантів закликають знані в Україні люди — народний артист України Анатолій Авдієвський, педагогічний колектив Харківського національного університету мистецтв ім. І. Котляревського. «Зараз важливо для духовного розвитку країни забезпечити умови для професійної музичної освіти талановитої молоді, дати можливість реалізації здібностей молодих музикантів з раннього дитинства, зберегти навчальні заклади культури, одним із яскравих представників яких на Донбасі є Маріупольська спеціалізована музична школа — заради майбутнього України, її духовного й культурного потенціалу. І це питання державної ваги», — йдеться у листі ректора ХНУМ ім. І. Котляревського, народної артистки України Тетяни Вєркіної до мера Маріуполя Юрія Хотлубея.
«Боляче спостерігати, як на очах гине результат багаторічної роботи, розпадається колектив, що створювався протягом багатьох років. Але найприкріше те, що можновладцям байдуже до дітей із Маріуполя й околиць, у яких не буде можливості займатися музикою, — розповідає Лариса Гак. — Я уболіваю не за себе. Як викладач вищої категорії, методист, педагог із 20–річним стажем я маю багато пропозицій. Зокрема, кличуть викладати до Дніпропетровська, Харкова, Донецька. Але Маріуполь — моє місто, я тут народилася, виросла і все свідоме життя працювала — чому я маю кудись їхати?»
«Я також приєдналася до акції протесту, бо вважаю, що корінь зла — у стінах ММУ, — долучається до розмови голова первинної організації Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості ММУ», концертмейстер училища Тетяна Малаєва. — Терпіти знущання вже немає сили. Починаючи з 2004 року, директор училища Валентина Андронова цілеспрямовано веде навчальний заклад до краху з метою його передачі із комунальної власності до приватної.
Її діяльність супроводжувалася грубими порушеннями закону. На незгідних чинили і надалі чинять тиск. Були виявлені факти незаконного звільнення з роботи, дивних доган, замовчування й прикриття виробничих травм тощо. У 2006 році на Андронову було заведено карну справу за статтею шахрайство. Тоді їй зійшло з рук...
І сьогодні у закладі порушують права профспілки — єдиної організації, яка покликана захищати інтереси людей. З боку адміністрації до нас застосовують репресивні методи з метою довести педагогів до відчаю, а потім — до звільнення. У стінах ММУ заохочуються й організовуються колективні листи зразка 1937 року, у яких принижують честь і гідність членів профспілки. Вимагають хабарі, зокрема, за внесення запису до трудової книжки. У стінах закладу йде відкрита війна, спрямована на моральне знищення працівників культури. Нещодавно мене, працівника з 20–річним педагогічним стажем, викладача вищого навчального закладу мистецтв і концертного виконавця, випускницю аспірантрури Донецької консерваторії, атестаційна комісія атестувала аж на... спеціаліста — кваліфікацію, яку присвоюють випускникам вищих музичних закладів! Чи це не приклад особистої неприязні та перевищення службових повноважень керівництвом? І поскаржитися нікуди. Місцева влада не реагує, а в прокуратурі порекомендували «навчитися домовлятися з керівництвом». Численні звернення до голови Управління культури Донецької облдержадміністрації Миколи Пташки також не дали ніяких результатів. Очевидно, що й там зацікавлені у знищенні музичного училища, власниками якого, до речі, є саме вони (будинок училища і гуртожиток ще у 2002 році Маріупольською міськрадою були передані у власність Донецької облдержадміністрації)».
Варто зазначити, що у зв’язку із густонаселеністю на Донеччині функціонує чотири музичних училища. У 2009 році була аналогічна спроба закрити музичну школу в місті Дзержинськ. Але тоді весь педагогічний колектив дружно став на захист навчального закладу і відстояв свої права. У маріупольців картина інша. За словами пікетувальників, проти них у змові діють адміністрація закладу та місцеві органи влади.
«Через тиск вони хочуть позбавити школу права юридичної особи; дають усні розпорядження, щоб випускників школи не приймали до музучилища; найбільш професійним кадрам, які працювали за сумісництвом, ставлять ультиматум: або залишаєтеся в училищі, або йдете зі школи. Відбувається штучний недобір учнів (замість 64 учнів приймають 40–50). Стан будівлі доведено до стану аварійного. 90% педагогічного складу училища становлять пенсіонери, для яких у разі ліквідації закладу не виникне проблеми з роботою — тому вони й підтримують дії адміністрації. У нас є такі пенсіонери, які мають по два оклади, при пенсії 2,5 тисячі гривень, натомість у молодих фахівцях немає необхідності. Лише останнім часом, доведені до відчаю, змушені були звільнитися багато фахівців.
Усі наші вимоги зводяться до того, щоб надали можливість спокійно працювати і припинили моральне знищення людей і фактичну ліквідацію єдиного в 500–тисячному місті спеціалізованого музичного закладу», — пояснює Тетяна Малаєва.
Маріупольські педагоги з проханням про цивілізоване вирішення питання зверталися до всіх інстанцій, в тому числі через ЗМІ. Носили до прокуратури звернення, але віз і нині там. Тому безстрокове голодування — це протест проти антилюдської системи. І найприкріше те, що влада з цим не бажає боротися. «Ми не здивуємося, якщо нинішній директор Маріупольського музичного училища Валентина Андронова невдовзі отримає звання «Заслужений діяч мистецтв України» — «за особистий внесок у ліквідацію навчального закладу та нищення культури в Маріуполі», — кажуть, не без частки сарказму, її підлеглі, які голодують проти чиновницького свавілля вже майже місяць.
«Нарештi нас почули в Донецькiй облдержадміністрації. У понедiлок було проведено тригодинну робочу зустрiч мiж представниками педколективу школи та державними чиновниками — начальником управлiння культури Донецької ОДА Миколою Пташкою, заступником мiського голови Марiуполя Тетяною Ломакiною та директором ММУ Валентиною Андроновою. Чиновники надалi вважають свої дiї правомiрними. Але оскiльки ми прийшли на зустрiч iз добре пiдготовленою законодавчою базою, то вдалося досягти позитиву. Зокрема, було прийнято рiшення про створення робочої групи щодо незаконності рiшень Марiупольської мiськради 2007 i 2011 рокiв про лiквiдацiю спецiалiзованої музичної школи. Однак поступки вiдчуваються лише з боку Донецької ОДА. Мiська влада й надалi залишається глухою i нiмою до наших проблем. Тому продовжуватимемо нашу акцiю до здiйснення мети — вiдстояти музичну школу для громадян i домогтися справедливого покарання винуватцiв «бєспрєдєлу» мiсцевої влади», — прокоментувала ситуацiю панi Лариса.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
