Танець на колесах дає крила

Перемогти себе

Відчути землю під ногами — найбільше бажання рівнянки Наталії Колесової. І танці, на її думку, це ще один подоланий щабель на цьому шляху. П’ятнадцять років тому, коли вона у автокатастрофі травмувала хребет, про це і мріяти не могла, але спробувала, і їй вдалося. Адже зуміла перемогти себе, зуміла зробити те, що, здавалося, зробити було неможливо. І вже у вересні минулого року на Кубку континентів у Санкт–Петербурзі Наталя разом зi своїм партнером Андрієм Товстих посіли друге місце у своїй категорії. Тепер же — нова перемога: на Кубку світу зі спортивних танців на візках серед спортсменів iз порушеннями опорно–рухового апарату, який відбувся нещодавно у Нідерландах. Причому Україну на цих змаганнях представляли дві рівненські пари і обидві стали чемпіонами. У категорії «Дует 2» — програмі латиноамериканських танців — володарями Кубка світу стала досвідчена пара Іван та Надія Сіваки. А от в категорії «Комбі» з програмою європейських танців першість уперше вибороли Наталія Колесова та Андрій Товстих. Наталя танцювала на візку, а її партнер по танцю був ведучим.

«Коли півтора року тому дійсні чемпіони світу Іван та Надія Сіваки, — розповідає пані Наталя, — запросили мене до рівненського «Інваспорту» і запропонували займатися танцями, я поставилася до цього дуже скептично й відмовлялася, мовляв, маю багато домашньої роботи. Я боялася і не уявляла, як–то танцювати на візку. Із чоловіком в оточенні друзів ми пробували танцювати. Та це було просто так, для душі, й зовсім непрофесійно. Але коли я потрапила до танцювальної зали, то захопилася з першого разу. Із кожним днем мені ставало все цікавіше, а коли зрозуміла, що це підтримує мою фізичну форму, то вирішила, а чому б не займатися? Остання участь у змаганнях окрилила мене і вселила віру. Спортсмени були сильні, тож і конкуренція висока. Загалом за медалі змагалося 400 учасників з 22 країн світу. Усі учасники — це люди з величезною силою волі. Тому викликають повагу. Тепер можу сказати, що набагато серйозніше ставлюся до цього виду спорту і хочу дійсно стати переможцем».

Наталя Колесова завдячує своїми успіхами тренеру Владиславі Костак, начальнику обласного центру «Інваспорт» Віктору Кучеру та своєму партнеру Андрію, адже їхня підтримка, настанови та допомога їй дуже важливі та необхідні. А нещодавно Наталії Колесовій Рівненська обласна державна адміністрація подарувала новий легкий візок для тренувань. Цей подарунок досить вагомий, адже спортсмени навряд чи змогли б придбати його самостійно.

Педагог на візку

Наполегливості та сили волі Наталі вистачає не лише на танці. Вона працює репетитором з англійської мови, проводить семінари–тренінги у міському та районних центрах зайнятості, очолює громадську організацію «Ліга інвалідів Рівненщини», а ще здобуває нову професію — менеджер підприємницької діяльності у Міжнародному економіко–гуманітарному університеті. Це нині вона така сильна й справляється з безліччю справ, але тоді, коли з нею сталася трагедія, були і розпач, і сльози.

«Узагалі 15 років тому, коли сталася трагедія, у мене була тривала депресія, — продовжує пані Наталя. — Але я зрозуміла, що залишатися лежачою не хочу. Основним із бажань було — цікаво жити. Вирішила, якщо і не буду ходити, варто життя зробити максимально насиченим. І коли загадала це бажання, воно пішло десь у всесвіт, і космос мені скоро відповів. Він почав подавати мені знаки–сигнали. З’явилися перші учні, адже до травми я працювала вчителем англійської мови у 27–й школі міста Рівного. Стали дзвонити мої колишні підопічні. Рекомендували мене своїм друзям та знайомим як педагога з англійської. Спочатку з острахом взялася за цю справу, думала, як поставляться до мене діти, коли побачать, що я на візку. Але, коли працюю з дітьми, так як і в танцях, забуваю, що на візку, а відчуваю задоволення. Я бачу результати дітей, коли вони мають хороші оцінки. Окрім того, це приносить мені матеріальну підтримку, і я можу допомогти своїй родині».

Не вживайте слово «обмежений»!

Сім’я для Наталі Колесової — це та тиха гавань, де вона завжди знаходить любов, щиру підтримку та розуміння. Без їхньої надійної допомоги їй було б важко виховувати доньку, якій на момент біди було трохи більше року, перенести дві складні операції, заново пристосовуватися до навколишнього світу. Впродовж 16 років завжди поруч iз нею чоловік Олег, який підтримує її в усіх починаннях. Разом із чоловіком вони заснували громадську організацію, яка опікується інвалідами, адже як ніхто інший знають, у чому полягають проблеми інвалідів, і хочуть посприяти їх вирішенню.

«Питання інвалідності для мене дуже актуальне, — наголошує Наталя Колесова. — 15 років на візку говорять самі за себе. Але я більше хотіла проявити себе як громадський діяч, щоб відстоювати права інвалідів. Хочу, щоб стосовно інвалідів не вживали слова «обмежений». Тому що інваліди — не обмежені люди, вони можуть не ходити, не чути, але вони є повноцінними членами суспільства і можуть реалізуватися як особистості».

Те, що успіхів можна досягти в усьому, пані Наталя демонструє і на власному досвіді, адже має різнобічні захоплення. Жінка колекціонує предмети старовини — глечики, гребені, прялки, тарелі вже стали невід’ємною частиною інтер’єру дому. Вирощує різноманітні кімнатні квіти, а на грядці біля будинку в неї росте полуниця, яка плодоносить із ранньої весни до пізньої осені. А ще вона освоїла техніку шиття. Разом iз мамою, професійною кравчинею, пошили плаття для виступу на конкурсі, а ще самостійно оздобила його стразами Сваровські.

Вона багато читає, відшукує новинки в iнтернеті. Адже пізнавати нове, щоб приносити користь суспільству, родині, вже стало її життєвою необхідністю. І дивуєшся, як вистачає сил у цієї маленької, тендітної жінки, щоб усе це зробити. А ще вона твердо вірить, що все–таки наука піде вперед й вона зможе здолати свою хворобу, як долає усі перешкоди, що виникають на її шляху.

ДОВІДКА «УМ»

Танці на візках з’явились у Великобританії наприкінці 1960–х років як засіб реабілітації інвалідів опорно–рухового апарату. До середини 70–х вони поширилися всією Європою. Перші офіційні міжнародні змагання — чемпіонат Європи — відбулись у Швеції в 1997 році. Перший чемпіонат світу було організовано в Японії у 1998 році. Того ж року танці на візках як вид спорту було внесено до списку Міжнародних паралімпійських ігор. Розрізняють два стилі: «комбі», коли в парі танцюють танцюрист–інвалід і танцюрист–неінвалід, та «дует» за участю двох танцюристів–інвалідів.

Програма виконання включає класичні танці: вальс, танго, віденський вальс, повільний фокстрот, квікстеп і латиноамериканські — це самба, ча–ча–ча, румба, пасодобль і джайв.

У 1999 році спортивні танці на візках прийшли в Україну.