Олексій Гарань: Влада шукає кримінал там, де була політична помилка

В українській політиці — затишшя перед бурею. Активний рух почнеться восени, коли політики з’їдуться з канікул і поринуть у сезон нових баталій. Фактично, з осені стартує передвиборча кампанія. Хтось займеться переговорами щодо створення електоральних коаліцій, інші почнуть «підгодовувати» мажоритарні округи для голосування у жовтні 2012 року.

Головним «ньюзмейкером» літа на тлі цього затишшя стала Юлія Тимошенко, яка веде боротьбу в Печерському суді, обвинувачена у зловживаннях під час укладення газових угод із Росією 2009 року.

«УМ» звернулася до політолога Олексія Гараня — професора політології Києво–Могилянської академії, наукового директора Школи політичної аналітики НаУКМА — із пропозицією прокоментувати судовий процес над Тимошенко та проаналізувати перспективи різних сил на майбутніх виборах.

«У Тимошенко намагаються знайти кримінал там, де відбулася політична помилка»

— Пане Олексію, як ви гадаєте, чи наважиться влада посадити Юлію Тимошенко?

— Я вважаю, що влада хотіла б це зробити, виходячи з почуття помсти, прагнення реваншу. Представники нинішньої влади досі психологічно прагнуть «відігратися» за страх, який вони пережили після подій 2004 року. Цей фактор багато прояснює в їхній діяльності.

Якщо ж відкинути емоції, то ув’язнити Тимошенко — не в їхніх інтересах. Влада не виграла від самого процесу. Він уже приніс офіційному Києву значні іміджеві втрати. Тому я сумніваюся, що ініціатори справи підуть на реалізацію радикального сценарію. Можливо, йтиметься про засудження умовно...

Мені важко передбачити поведінку влади. Те, що робилося після перемоги Віктора Януковича на виборах, суперечило прогнозам аналітиків, які стверджували, що Президент зацікавлений у підтримці свого іміджу, тому не піде на порушення Конституції. Але відбулося інакше.

— На що сподівалася влада, ініціюючи процес проти Тимошенко?

— Мета — вивести її з гри напередодні парламентських виборів. Пов’язане з цим — спроба «вбити» рейтинг Тимошенко, дискредитувати її.

— Чи можна сказати, що справа грає на руку лідерці БЮТ?

— У Тимошенко є багато критиків не лише у владі, а й серед «помаранчевих» сил. Але те, що відбувається зараз, змушує людей, які не погоджуються з нею чи з її прагненням бути лідером опозиції, виступити на захист самих принципів. Ми ж бачимо, що наше правосуддя вибіркове, і взагалі воно дедалі більше віддаляється від правосуддя. Влада не гребує брудними методами.

Зараз ідеться не про кримінальну справу, а про політичну. У діях Тимошенко намагаються знайти кримінал там, де відбулася політична помилка, — я маю на увазі газові угоди з Росією. Тимошенко вже постраждала за це — її не обрали Президентом.

Знову ж таки, проблема газових контрактів: чому це відбулося? Причину треба шукати зокрема й у розбраті, який був усередині влади. Позиція української сторони була об’єктивно ослаблена.

Ініціюючи політичну справу, нині влада отримала протилежний результат до того, на який сподівалася. І звичайні люди, і політики опозиційного спрямування бачать, як діє ця влада.

Думаю, опозиція усвідомлює рівень небезпек. Але чи здатна вона на об’єднання або бодай на координацію дій — тут є великі питання...

«Психологічно Тимошенко, мабуть, готова до арешту»

— А сама Тимошенко готова до радикального сценарію — до ув’язнення? На одному із засідань, коли розглядалося клопотання про арешт лідерки БЮТ, вона картинно передала мобільний телефон та комп’ютерний планшет у руки своїх соратників...

— Мені здається, що ув’язнення могло б додати їй популярності. Тому це й працюватиме проти влади. Психологічно, маючи подібний «досвід» за часів Кучми, Тимошенко, мабуть, готова до цього..

— А як щодо Луценка?

— Як я казав, є бажання помсти. Ми пам’ятаємо, що Колесников має зуб на Луценка. Можливо, тут влада діятиме за принципом «око за око» і спробує домогтися ув’язнення. Знову ж таки, це спрацює проти влади.

— Як ви оцінюєте тактику, обрану Тимошенко на суді? Вона різко вступає у конфронтацію із суддею Кірєєвим, не підводиться, висловлює образливі зауваження...

— Мені здається, що зараз емоційності вже менше порівняно з першим етапом суду. Сторона Тимошенко стала більше дотримуватись формальних процедур. На початку ж було багато скандалізму, емоційності. З одного боку, це дозволило показати некомпетентність судді й узагалі фарс цього процесу. Водночас влада змогла використати ситуацію й представити Тимошенко у ракурсі скандалістки. А електорату, я думаю, була потрібна спокійна, аргументована позиція.

Небезпека для Тимошенко полягає в тому, щоб її полеміка з владою не зводилася до дискусії рівня «сам дурень». Одна з причин розчарування людей у політиках (найбільшою мірою в «помаранчевих») полягала в тому, що політика перетворилася на суцільну сутичку. Багатьом людям узагалі обридла політика, різкі заяви. Є певна втома. І це якраз дуже небезпечно. Люди не вийшли на вулиці тоді, коли влада допустила перше порушення — формування коаліції в обхід Конституції. І влада відчула безкарність.

Політичні сили, які конкурують за владу, мають зробити з цього висновки. Адже основна причина програшу «помаранчевих» полягала в протистоянні Ющенко–Тимошенко. І вже не можна було розібратися, хто правий, хто винен — били по своїх.

«Свобода» й «Регіони» підживлюють одне одного»

— Яким чином розчарування людей у політиках позначиться на майбутніх парламентських виборах?

— Якщо люди розчарувалися — вони шукають нові обличчя та фігури. Знову ж таки, є ризики, що насправді в новій упаковці сидітимуть старі постаті. Коли говорять про нові політичні сили — мають на увазі Арсенія Яценюка, Сергія Тігіпка, Олега Тягнибока... Але ж це не новачки.

На парламентських виборах подолають бар’єр Яценюк і Тігіпко. На подолання виборчого бар’єру претендує і «Свобода» як ультрарадикальна сила, що грається в таку собі «єдність протилежностей» із Партією регіонів. Вони підживлюють одне одного своїми діями. Події 9 травня у Львові це дуже добре показали.

Є попит на нові сили — але має бути втілення гасел у життя. Бо люди зневірені. Люди ставлять питання. Сподіваюся, що нинішнє розчарування і в «помаранчевих», і в «синіх» політиках вплине на те, що виборці будуть критичніше ставитися в тому числі й до упаковок «нових» політиків.

— Здається, одна з ключових проблем «новачків» — це брак кадрів, слабкі команди...

— Якщо взяти Тягнибока, то бачимо, що деякі люди зі «Свободи» вже достатньо розкручені на телевізійних каналах. Мені здається, що в певних моментах Тягнибокові доводиться йти у фарватері Михальчишина чи Фаріон, які виступають радикальніше, ніж він. Інше питання — чому їх так крутять?

Що ж до Яценюка й Тігіпка, то їхні кадрові проблеми відзначили ще на президентських виборах. Із того часу нічого не змінилося. Проблема не лише в команді. Можна закинути їм відсутність програмних засад — є лише набір гасел, немає прозорості у фінансуванні.

«Допускаю, що деякі «регіонали» підтримуватимуть Тігіпка або Яценюка»

— Ви вже згадували про те, що опозиційним силам важко домовитися про співпрацю... Чому?

— По–перше, боротьба амбіцій. По–друге, взаємна недовіра.

— Найімовірніше, опозиційні сили підуть на вибори кількома фронтами. З одного боку буде «Батьківщина» із союзниками, а на іншому боці йтиме конкуренція між партіями, що виросли з блоку «Наша Україна». Націонал–демократи зможуть домовитися?

— Я абсолютно переконаний: якщо не буде координації, результат вийде катастрофічним для всіх. Якщо на вибори підуть окремо УНП, Рух, «Наша Україна», «За Україну!», «Громадянська позиція» — вони не подолають виборчий бар’єр, принаймні так показує сьогоднішня соціологія. І всі ці голоси будуть втрачені.

Не все так просто. Очевидно, виборчі блоки буде заборонено. Таким чином, постає питання: як формувати партійні списки? Представникам деяких партій доведеться йти наперекір собі й балотуватися за списками інших політичних сил. Трагізм і драматизм має підштовхнути політиків до об’єднання. У 2002 році опозиційні сили могли дозволити собі похід на вибори кількома колонами — «Наша Україна», БЮТ, Соцпартія... Тепер ми розуміємо, що вибір звузився і тактика кількох колон може не спрацювати.

Потреба в координації тим більше необхідна в мажоритарних округах. Опозиція може показати хороший результат, якщо домовиться про узгодження кандидатів. Треба виносити уроки з місцевих виборів.

— А в Партії регіонів будуть конкуренти у власній електоральній ніші? Чого чекати від «Сильної України», комуністів, Народної партії?

— За останніми соціологічними опитуваннями, рейтинг ПР падає. Як це буде на парламентських виборах, чи трансформується рейтинг у втрату голосів — стоять знаки питання.

Думаю, рейтинг Компартії може дещо зрости, здебільшого за рахунок крайніх елементів, які голосували за ПР. У Народної партії Литвина, мені здається, примарні шанси. Якщо Володимир Литвин і поведе команду на вибори, то йтиме через мажоритарні округи, намагатиметься домовитися із владою. «Сильна Україна», судячи зі всього, подолає виборчий бар’єр, але результати місцевих виборів показали падіння її рейтингів (порівняно з результатом Тігіпка на президентських виборах. — Авт.). А зараз на Тігіпкові лежатиме ще й відповідальність за співпрацю з Банковою.

Усе–таки в Партії регіонів, порівняно з демократичним табором, мало конкурентів у своїй ніші. «Регіонали», попри внутрішні суперечності, намагаються не виносити сміття назовні. Водночас я не виключаю, що різні бізнес–середовища в партії намагатимуться обережно інвестувати гроші в інші політичні проекти: хтось може підтримати Тігіпка чи того самого Яценюка.

— Судячи з усього, парламентські вибори відбудуться на змішаній основі. Водночас влада ще не внесла до ВР проект закону про вибори. Хоча планувала зробити це ще до початку літніх канікул...

— Є переконання, що цей закон писаний під одну політичну силу. Отож влада вирішила діяти не кавалерійським наскоком, а більш гнучко. Хоча мені здається, що вони, на жаль, намагатимуться провести те, що запланували. А тому й необхідна бодай координація дій опозиційних сил на парламентських виборах. Інакше — програш.

ДОВІДКА «УМ»

Гарань Олексій Васильович

Політолог, історик

Народився 17 червня 1959 р. в Києві.

У 1981. р. закінчив Київський університет за спеціальністю «міжнародні відносини».

У 1985—1991 рр. — науковий співробітник відділу зарубіжної історіографії в Інституті історії НАНУ. Із 1991 р. працює в Києво–Могилянській академії. Спершу — декан–організатор факультету суспільних наук, пізніше — перший завідувач кафедри політології. Заснував Школу політичної аналітики при НаУКМА.

Доктор історичних наук.