Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже...

На перший погляд, результати соціологічних досліджень про ставлення українців до незалежності дивують. Громадська думка втратила те піднесення, яке спостерігалося 20 років тому. Якщо в 1991 році за незалежність України проголосувало 90% учасників референдуму, то в 2011–му так учинило б лише 46,6% українців. Принаймні про це свідчать результати дослідження, презентованого вчора Інститутом соціології НАНУ та фондом «Демократичні ініціативи».

«Розчарування — як радіація»

Якби референдум про незалежність відбувся зараз, проти утворення самостійної держави висловилося б 27,8% громадян. Для 12,5% важко відповісти на це питання. Ще 11,5% сказали, що їм байдуже. При цьому 47,4% шкодують про розпад СРСР. Не шкодують 29,7% — тут переважають голоси Західної України.

Десять років тому, напередодні 10–річного ювілею незалежності, суверенітет підтримувало 56%. Проти було 28%, а 14,1% вагалися з відповіддю — ці показники залишилися майже такими самими і сьогодні. Водночас у анкеті зразка 2001 року не було графи «Мені байдуже». Тож соціологи стверджують, що голоси прибічників незалежності перетекли до «пасивного» сектору. «Вони не пішли у «проти» — вони перейшли до «байдужих», — зазначає директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна в коментарі «УМ».

Заступник директора Інституту соціології Євген Головаха вважає, що падіння незалежницьких настроїв пов’язане не з розчаруванням у суверенітеті, а зі зневірою загалом. «Розчарування — як радіація. Існує такий феномен: якщо люди розчаровуються в одному матеріальному аспекті — це радіює на всі інші, — зазначив пан Головаха в коментарі «УМ». — Насправді ті, хто обирає варіанти «важко відповісти» або «мені байдуже», — це реальний ресурс для тих, хто голосує «за».

Головаха звернув увагу на цікаве явище: виявляється, обираючи негативну відповідь, люди висловлюють протест у тому числі й соціологам. «Деякі люди вважають, що через нас вони можуть висловити своє невдоволення справами в державі. Вони сприймають нас уособленням якогось вищого прошарку, який приходить і цікавиться, тому можуть таким чином проявити свій протест», — розповів заступник директора Інституту соціології.

Серед ціннісних пріоритетів українця державна незалежність займає посереднє місце: 3,63 бали за 5–бальною шкалою. Для порівняння, у 1991 році було 3,83. А пік настроїв припав на 2003 рік — 4,07 бала (очевидно, спрацював «ефект Тузли»).

Веселі, брате, часи настали. Злодійські

Розчарування у владі дедалі більше змушує українців покладатися на власні сили. Євген Головаха вважає, що це позитивна тенденція. «Так звана модальна особистість — це найбільш поширений тип людини, який характеризує стан справ у суспільстві — в 90–х роках була екстернальною, тобто покладала відповідальність за своє життя на інших. А тепер зросла питома вага інтерналів, які покладаються на себе. У західних країнах переважають саме інтернали», — відзначив пан Головаха.

А ще українець вельми оригінально оцінює поточну епоху. Відповідаючи на питання, як можна охарактеризувати наш час, майже половина опитаних — 47,8% — відповіли, що це ера злодіїв і шахраїв. Для порівняння: в 2006 році, після Помаранчевої революції, злодійський час вбачався 37 відсоткам. А в 2003–му шахраїв було на 51,7%... Окрім того, 44% вважає, що час належить політиканам (у 2003–му — 33,3%) та бюрократам (33,4%). А ще 40% опитаних вважає, що ми живемо в епоху жебраків... Для порівняння, лише 7% дотримуються думки, що сьогодні ера професіоналів, а 11% — що епоха для моральних авторитетів.

Загалом, живемо непогано, а точніше — терпимо. Якщо в 1998 році аж 59,9% опитаних сказали, що «терпіти наше важке становище вже неможливо», то в 2010–му — лише 29,8%. При цьому 53,4% кажуть, що «жити важко, але можна терпіти». Хоча тринадцять років тому відсоток «терплячих» був значно меншим — 30,6.

Головним ціннісним пріоритетом українців є міцне здоров’я (4,85 за 5–бальною шкалою), міцна сім’я (4,82), матеріальний добробут і благополуччя дітей (обидва показники — по 4,73).

Окрім того, соціологи зафіксували, що протягом останніх років українці стали менше читати художньої літератури, слухати музику й займатися із дітьми. Зате — зросло число тих, хто сидить біля комп’ютера.

ВІКОВИЙ ЗРІЗ

Євген Головаха,
соціолог:

— Більшість прихильників незалежності — молодого віку. Цінності та потреби молоді завжди відрізняються від старшого покоління. Вони більш демократичні, орієнтовані на ринкову економіку, схильні приймати європейську перспективу, а не відновлення Союзу і так далі... Але якщо подивимося на них через 10 років — сьогодні їм 20–30, а потім буде 30—40, — то вони стануть такими ж, як батьки і діди. Реалії нашого життя перетворюють демократів і лібералів на людей, які ностальгують за соціалістичним минулим і вважають, що ситуація погіршується.