Після шкільного випускного перед ним стелилися три дороги з непростим вибором — стати професійним шахістом, правоохоронцем або вчителем історії. Перший шлях міг бути всіяний лаврами. На той час Андрій уже володів титулом шахового чемпіона Прикарпаття серед юнаків і мав у найінтелектуальнішій грі надійні родинні тили — тітка Раїса,татова рідна сестра, була майстром спорту міжнародного класу й неодноразовою призеркою чемпіонатів СРСР та Європи. Проте корона шахового короля її племінника не привабила. «Аби досягнути там максимальних результатів, — стверджує він, — треба щодня просиджувати над шахівницею щонайменше по три–чотири години і вести майже аскетичний спосіб життя. Для мене це було обтяжливо, хотілося чогось жвавішого».