Слова з вірша Ірини Сеник «все життя у шитті, і шиття як життя» — саме про Тетяну Протчеву. Любов до «живопису голкою» вона змалку перейняла від мами. З часом вишивання стало другою професією. Вишивка оточує Тетяну Іванівну повсякчас: в одязі, удома, у її музеях і навіть в офісі, де працює. «Коли почала вишивати, зрозуміла, що змінилася, — каже пані Тетяна. — Вишивання мене внутрішньо гармонізувало. Дуже комфортно почуваюся у вишитих сорочках. За кордоном ходжу лише в них. А ще ті, хто носить мої краватки та «метелики», розповідали, що ці елементи одягу надають спокою і впевненості у собі. Удома маю галерею вишивок, які час від часу презентую на виставках. Коли їх знімаю, то в приміщенні стає енергетично холодно». Тетяна надає перевагу техніці вишивання хрестиком, гладдю, вишивку бісером використовує лише під час декорування, коли роботи потребують об’єму. Ще одне уподобання вишивальниці — кольори центрального регіону, червоний і чорний.
Ескізи для своїх робіт майстриня розробляє самостійно. Щоправда, вишиваючи картини, інколи послуговується творіннями художників. Майже кожна нова ідея Тетяни Протчевої — результат збігу обставин. Як каже майстриня, «життя саме диктує плани». Коли робіт у неї назбиралося чимало — влаштувала першу виставку в кінотеатрі «Флоренція». «Тоді я побачила, що мої роботи потрібні людям. А далі все відбувалося саме собою, наче вітер у спину дув», — згадує вишивальниця. «Вітер» спрямував майстриню на правильний і цікавий шлях. 2005 року вона представляла вишиті твори у Японії. Після поїздки до Країни Схiдного Сонця народився цикл «Пори року» — вишивки, які презентують уже японську культуру.
Наймасштабніші проекти майстрині — вишивані мапи. «Перебуваючи в Японії, Шотландії, дізналася, що там поняття не мають, де Україна розташована на мапі. Так виникла ідея — створити карту, з якою можна подорожувати і розповідати про нашу країну», — говорить співрозмовниця. Майбутнє творіння пані Тетяна спершу узгодила в Інституті картографії. Згодом подорожувала країною, й у кожній області майстри робили пару стібків на новій карті. Так було створено карту, на якій відображено орнамент різних регіонів країни. У паспорті карти записано 136 осіб, а її саму зареєстровано в Національному реєстрі рекордів України.
Що можна очікувати після вишиваної мапи країни? Звісно, вишиту карту світу. Цей проект Тетяна Протчева презентувала на виставці «Експо–2010» у Шанхаї: «Коли подорожую, завжди беру з собою приладдя для вишивки. Коли летіла на виставку, почала вишивати мапу світу. На «Експо» пропонувала відвідувачам зробити кілька стібків... Своєї руки до цього полотна доклали представники 192 країн, які брали участь у виставці. Мапу передала до музею Шанхая», — розповідає майстриня.
А до створення наступної мапи світу художниця мріє залучити українців, яких доля розкидала по світах. Для цього вона планує відвідати країни, де є потужні українські діаспори — Канаду, Америку, Бразилію, Австралію, Мексику. Іноземці українського походження вишиватимуть мапу світу — це новий проект, що стартував за день до нашої зустрічі з майстринею. «Перші стібки зробив мій гість, австралієць українського походження Алекс Прядко», — розповідає майстриня. (До речі, на візитівці Тетяни Протчевої зображена голка з ниткою в образі птаха, що стрімко злітає угору. Символічно, адже тепер ця голка з тонкою ниткою об’єднає українців у спільній справі).
Минулого року Тетяна Протчева відкрила Міжнародний музей вишивки. Столичну квартиру майстриня перетворила на сільську хатину. На відвідувачів тут чекають «господарі» — два манекени, вбрані у вишитий одяг. Стіни майорять вишитими картинами, іконами та рушниками, тут висить мапа України, на кріслі «вмостились» орнаментовані перини. Колись одна японка подарувала майстрині нитки, серед яких були і білі волокна, що світилися в темряві. З того часу Протчева вишиває ікони, німби на яких світяться при вимкненому світлі. Різнобарвним вишитим полотнам контрастує велика монохромна картина «Таємна вечеря», яку майстриня вишивала три роки. Здалеку здається, що зображення виконане олівцем. Стіл прикрашають вироби з домотканого полотна, дизайн для яких розробляла Тетяна: мішечки для хліба, етнічний «чохол» для пляшки, «упаковка» для серветок. Тут і ляльки–мотанки, і декоративні лялечки з серветок — ще одне захоплення майстрині...
У музеї є лише Тетянині роботи, тому викликає подив перше слово його назви — «міжнародний». Річ у тім, що майстриня знайомить відвідувачів музею не лише з українською, а й з іноземною вишивкою. Тут бачимо, приміром, зразки давньої китайської вишивки хрестиком. «Хрестик — техніка з глибоким корінням, популярна не тільки в Україні. А ще дерево життя, берегиня — не тільки українські символи. Їх можна побачити й у вишивці інших народів», — розповідає Протчева. У музеї художниця проводить майстер–класи: «Учу і техніки, і символіки вишивки. Уже одній з учениць робимо колекцію. Приємно, що вчитися приходять і чоловіки. Думаю, якщо людина творить і не передає знання, тоді втрачає розвиток. Завдяки вишивці моя валіза знань поповнюється. Ось вишивала Молитву про мир святого Франциска Асизького. Потім дізналася, що є асизька техніка вишивки...»
Далі Тетяна Іванівна запросила «УМ» до ще одного Музею вишивки, що відчинить двері 19 серпня. «УМ» була другою, після вже згадуваного Тетяниного гостя австралійця, хто побував у ньому ще до відкриття. «Новий Музей розташований за адресою вулиця Курчатова, 23–А, поряд із моїм місцем роботи, — розповідає пані Тетяна. — Колись тут було приміщення в аварійному стані. Якось побачила, що слюсарі втирали руки старим вишитим рушником. А на підлозі лежала пакля, яку я позичила для волосся ляльки–мотанки. Тоді зрозуміла, що це потрібне для Музею місце. Коли це приміщення звільнилось, я його орендувала». Зображення на чорній тканині — у золотих відтінках, з ефектом відблисків. Поглянувши на одну з ікон, ловлю себе на думці — невже мозаїка? Виявилося, що ні. Це нова техніка вишивки, опанована Тетяною Протчевою, — фотостіжок — накладання кількох стібків у різних напрямках. Тут і ціла низка «вишивок–загадок», а також робіт, що «активують» властивості людського зору... «Зараз буде друга серія», — говорить майстриня. Вимикає світло — і картини на стінах починають світитися...
Майстер художньої вишивки
Народилася в Києві. Має вищу технічну освіту.
Працює завідуючою бюро приватизації житла Деснянського району м. Києва. Автор «візитівок» українця — краваток, «метеликів» та хустинкок для фраків, «помережаних» національним орнаментом. Вишиває ікони, картини, листівки, обкладинки до паспортів і навіть мапи. Представляла свої роботи в США, Шотландії, Японії, Китаї, Великій Британії, Ізраїлі. Учасниця всесвітніх виставок «Експо». Її метод вишивки нитками німба ікон та картин на біблейську тематику, що світяться в темряві, а також новий вид декору — вишивка на шкаралупі, зареєстровані у Книзі рекордів України.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
