Недоспіваний «Славське–рок»

Через трагедії на шахтах Східної України V Міжнародний фестиваль «Славське–рок», який проходив 29—31 липня в Карпатах на Львівщині, довелося скоротити. У неділю, на третій день забави, передчасно зібрали денну і вечірню сцену... Ситуацію врятувало те, що, крім музичної програми, організатори запланували екологічну, мистецьку і спортивну. Тому обурених не було, ніхто не просив повернути гроші за квитки. Тим паче що ціна за вхід і так була лояльною у порівнянні з іншими фестивалями. Квиток на три дні коштував 100 гривень, на один день — 50 гривень.

Як пояснив директор «Славське–рок» Сергій Харчук, він не міг кардинально підняти ціну з поваги до відвідувачів фестивалю. «Нас би не врятувало, якби ми поставили 200 гривень, а багато хто не зміг би приїхати. Основна наша аудиторія — студенти. Ми не хочемо їх втратити. Якщо зареєструється дві тисячі, тоді «Славське–рок» пройде без збитків. Поки що не вдається досягти цієї планки».

Багнюка як головний антураж

Основна з причин, чому на «Славське–рок» не доїжджають меломани, — погода. Синоптики прогнозували, що на вихідні сонце заховається за хмари, буде холодно і мокро. Тому в наплічниках відважних шанувальників фестивалю своє місце займали гумові чоботи, дощові плащі і теплі светри. Згодилося все. Саме такі фестивалі, коли на глядачах немає сухої нитки і чистого місця, запам’ятовуються надовго. Чим гірша погода, чим брудніший одяг, чим більше вар’ятів, які «слемляться» у розкислій багнюці і так щиро–прещиро просять залишити на твоєму обличчі сліди їхніх «шоколадних» пальців або ще краще — зі всією ніжністю притуляються до твоїх чистих грудей, а потім ти, розмальований, ідеш до сусідньої калюжі відмиватися від бруду, — тим яскравіші враження, які з роками стають усе приємнішими. Забудуться теплі моря і ранкові роси, забудуться концерти світових зірок, а «Славське–рок» у багнюці запам’ятається, як одна з найкращих пригод твого життя.

Від порядних місцевих жителів не раз доводилося чути, що у дні фестивалю селище перетворюється на небезпечну зону. Дорогами ходить багато «неадекватної» молоді, «точно накуреної», «на машини не реагують». Та в серцях «молодняка» не погасло світло, просто де ще так можна відірватися, як не на рок–фестивалі! Назустріч іде зграя «обкурених». Перша думка — перейти на інший бік, не перетинатися з ними. А вони, як карпатські чортяки, усміхаються тобі у відповідь і пропонують «білий налив». І як їх після цього не любити? А ще ці малолітні панки жодної пляшки від пива не кинули під сцену, донесли до смітника. Здається, молодь прогресує і дедалі більше любить Карпати.

Свіжа кров підтягується

Рок–фестиваль несе за собою певні стереотипи агресивності й повної розкутості. «Славське–рок» дещо відійшов від кліше. Тут чільне місце займали діти. Рок–музикантки приїхали у Славське зі своїми маленькими дітками. Дівчатка солісток гуртів «Ніагара» та «Горгішелі» своїми танцями привертали увагу папараці більше, ніж їхні зіркові мамусі. Під час деяких виступів діти виходили на сцену і були головними танцюристами вечора. Ось так і формується свіжа рокерська кров.

Якщо оцінювати виступи груп через об’єктиви фотоапаратів, відразу видно, хто як працює. Молоді колективи часто засвоюють два–три сценічні образи і почергово їх повторюють. Зробив три світлини — і більше немає що фотографувати. Емоції закінчилися. Проте коли виходять метри, кожен їхній жест, міміку хочеться фіксувати. У їхніх виступах — ураган настроїв, перфектна акторська гра. І не завжди має значення, яка в тебе освіта, яка гітара. «Славське–року» вистачало і одних, й інших. На денній сцені виступали гурти, для яких музика — не основне заняття. Грають, бо не можуть не грати, але все життя на вівтар сцени покласти не погоджуються. Якби їх трішки підправити в акторській грі, додати піару, гастролей, кліпів, були б готові зірки, а так — групи денної сцени. Візьмемо за приклад ватагу з Ірпіня «Ренесанс». У хлопців є все — голос, харизма, хіти. Під їхню музику на місці не встояти. Але як мало їх у шоу–бізнесі! Таких не запросять на вечірню сцену.

Перед фестивалем скептики критикували вибір хедлайнерів. Мовляв, «Гайдамаки» втомили, запрошують їх скрізь і всюди. Але коли Сашко Ярмола вийшов на сцену в червоних шароварах і заспівав «Гей, Іване», то кожен готовий був підірватися та йти з «Гайдамаками» Україну будувати. На знак подяки його носили на руках, тягнулися руками до сцени і довго–довго не хотіли «Гайдамаків» відпускати.

Організатори до певної міри ризикували, поставивши поряд із «грізною» «Ніагарою», заводними поляками Sztywny Pal Azji, «агресивними» німцями Dritte Wahl мелодійну «Піккардійську терцію». «Коли заграли німці, я подумав: усе пропало! Як же тепер прозвучить «Старенький трамвай», — зізнається організатор Сергій Харчук. — На щастя, «піккардійці» з перших акордів підкорили аудиторію. Якщо після виступу Dritte Wahl у багатьох від танців боліла шия, то після «Піккардійської терції» обличчя втомлювалися від усмішок.

Сумно, що фестиваль через національний траур довелося передчасно згорнути і не вдалося почути «Гапочки», «Тартака», Ot Vinta та ще десятка молодих гуртів. Останній музичний ковток фестивальники допивали на джем–сейшені в місцевому клубі «Максим». Але келих «Славське–року» так і залишився недопим.

ПРЯМА МОВА

Сергій Харчук,
організатор фестивалю:

— Сумно, що третій день фестивалю довелося відмінити. Згідно з указом Президента, у неділю Україна була в жалобі через трагедію на сході України. Нам телефонували у суботу зранку і радили відмінити фестиваль. Я зв’язувався з адміністрацією Президента і домовився, щоб у суботу все–таки музиканти виступили. Пам’ять загиблих вшанували хвилиною мовчання. А в неділю фестиваль пройшов за скороченою програмою. Відбулися екологічні акції, футбол, майстер–класи з гончарства, лялькарства і стрільби з луків. Денну і вечірню сцени довелося розібрати. Відвідувачі з розумінням поставилися до відміни виступів. Претензій ніхто не висував.

Юрій Товстогран,
композитор, продюсер, відповідальний за денну сцену «Славське–рок»:

— Я прослухав усі 185 гуртів, які подали заявки на денну сцену. Достойних вибрати було важко. Не тому, що талантів мало. Навпаки, багато гуртів заслуговувало заграти на «Славське–рок». Сьогодні музиканти мають добру школу, краще технічно забезпечені. Коли моє покоління починало, 20—30 років тому, нам було набагато складніше. Ми не мали такої школи, не мали технічних можливостей. Якщо молоді гурти будуть працювати над собою, скоро стануть гостями вечірньої сцени. Все залежить від того, наскільки вони захочуть відійти від аматорства, працювати з продюсером, іти на компроміси».

Росава,
співачка, частий гість «Славське–рок»:

— У майбутньому я б хотіла підготувати проект, з яким би виступила на «Славське–рок». У багатьох склалося враження, що я джаз–співачка і на рок–сцені не можу виступати. Прийде час, і цей імідж розвіється.

Мирослава Которович,
скрипалька:

— Я вперше приїхала на «Славське–рок». Удома такої музики не слухаю. Була дуже здивована, що моя донечка, яку вчу грати на фортепіано, не переставала танцювати під рок–музику. Я вже казала Сергію Харчуку, що втратила свою доньку. Нехай тепер за власний кошт купує їй бас–гітару.

Сергій Іванов,
будівельник:

— Три роки тому нас, групу будівельників, уночі привезли у Славське. Поселили у фургончику біля готелю «Ведмежа вежа». Зранку я вийшов на вулицю, побачив задимлені гори — мені просто перехопило подих. Коли на підйомнику піднявся на гору Захар Беркут, де ми мали будувати комплекс, я ледь не розплакався. Такої краси до того ніколи не бачив. Саме тоді у Славському проходив фестиваль. Він мені так сподобався, що з того часу я щороку відкладаю всі справи та їду через пів–України на «Славське–рок». Зараз ми будуємо «висотку» в Києві. Щоб узяти вихідні і приїхати на фестиваль, я зі своїм племінником три місяці без вихідних працював. Першого року мене «порвали» поляки Farben Lehrе, на другий рік закохався в «Мертвого півня». Вдома я слухаю важку музику, але після цьогорічного виступу «Піккардійської терції» я зрозумів, що сила — в ніжності чоловічого голосу».

Данило Каськів,
студент:

— «Я був на всіх п’ятьох фестивалях «Славське–рок». Цьогорічний сподобався тим, що сцену зі стадіону в долині села перенесли на затишну галявину між смереками, звідки відкривалися чудові гірські краєвиди. Але людей було набагато менше. Бракувало яскравих персонажів. Може, дощу злякалися, а може, часу забракло. Що стосується музики, то тут усе чітко. По телевізору таких гуртів не показують, а вони реально круті музиканти і привітні хлопці. Де ще, як не в Славському, я б цілу ніч пив пиво з німецькими панк–рокерами?».