2000. «Касетний скандал», переворот у Раді й зупинка ЧАЕС

02.08.2011
ПЕРЕВОРОТ РОКУ

«Парламентаризм вручну»

Після перемоги Леоніда Кучми над лівими на президентських виборах–99 було логічно продовжити наступ і в парламенті. Адже червоні та їхні союзники (КПУ, СПУ–СелПУ, ПСПУ) все ще контролювали Верховну Раду — КПУ була найбільшою фракцією, Головою ВР був селянин Олександр Ткаченко, першим віце–спікером — комуніст Адам Мартинюк.

Уже на Старий Новий рік — 13 січня — у Раді було створено пропрезидентську більшість, першу неліву за часів незалежності. 237 депутатів представляли фракції НРУ й УНР, «Батьківщина», «Реформи–Конгрес», СДПУ(о), «Відродження регіонів», НДП, «Незалежні», Партії зелених і Трудової партії, навіть донедавна опозиційну лазаренківську «Громаду».

21 січня парламент став де–факто «двопалатним». Нова більшість пішла засідати в Українському домі, де приймала потрібні рішення під керівництвом віце–спікера Віктора Медведчука та «директора парламенту» Олександра Волкова. Голосували майже одностайним підніманням рук. Зокрема й за відставку Ткаченка. Тим часом меншість залишалася «під куполом» — як писала «УМ», не в змозі приймати хоч щось, крім заспокійливого.

Попри те, що Мін’юст визнав легітимними рішення про відставку Ткаченка та Мартинюка, комуністи не бажали віддавати парламент, зайнявши кругову оборону керівних кабінетів. Ситуація дещо нагадувала 1993 рік у Росії, і «УМ» відзначила це заголовком «Олександр Миколайович Хасбулатов очолює барикаду».

«Зимовий» проти «Смольного» — під таким заголовком в «УМ» вийшов репортаж про колізії 1 лютого, коли у двох Радах відкрилися дві паралельні сесії: одна — лівих «меншовиків» у будинку ВР, друга — правих в Українському домі. Саме там обрали нового Голову парламенту — Івана Плюща — та його заступників. Аксакал Плющ отримав 255 голосів — суттєво більше, ніж Олександр Ткаченко, коли його обирали спікером у 1998 році.

Велику амбіцію стати Головою парламенту мав есдек Віктор Медведчук, однак він програв Плющеві за підсумками рейтингового голосування всередині більшості (110 проти 125) і задовольнився кріслом першого заступника. Другим віце–спікером став Степан Гавриш із «Відро­дження регіонів».

Після цього ліві утримували будинок ВР ще понад тиждень. «Ночували в сесійній залі на підлозі, вкривалися куртками й пальто, лише жінки — у спальних мішках», — розповідав журналістам нардеп із ПСПУ Володимир Марченко. Частина «меншовиків» оголосила голодування, вдягнувши на голови білі пов’язки. У перших рядах голодуючих була лідерка прогресивних соціалістів Наталія Вітренко.

Однак невдовзі праві повернулися до сесійної зали і засвідчили свою перевагу голосуваннями вже на системі «Рада». «Це перші кроки для виходу з кількарічного стану млявоплинної шизофренії», — сказав в інтерв’ю «УМ» голова фракції народних демократів Олександр Карпов.

Одним із перших рішень нова більшість постановила ліквідувати комуністичну символіку на будинку ВР. Новий герб — тризуб із 180 кг мідної бляхи — виготовили на Львівській експериментальній кераміко–скульптурній фабриці, давши гарантію на сто років.

 

РІК УРЯДУ

Розплата з боргами, розплата за реформи

21 січня Віктор Ющенко зі своїм першим зарубіжним візитом у ранзі Прем’єр–міністра України відвідав Москву, де мав зустріч з в. о. президента РФ Володимиром Путіним та обговорив постачання російських енергоносіїв в Україну.

На Міжнародному форумі з питань Голокосту у Стокгольмі наприкінці січня Ющенко вперше в іпостасі глави уряду порушив питання про визнання світом Голодомору 1932–33 рр. в Україні, заявивши з трибуни, що внаслідок цього геноциду, організованого сталінським режимом, померло близько 7 мільйонів українців.

2 березня четверо депутатів–сумісників позбулися мандатів — секретар РНБО Марчук, голова Дежкомінформу Драч, міністр екобезпеки Заєць та віце–прем’єр Тимошенко. Для Юлії Володимирівни менш ніж через рік це рішення обернеться кримінальною справою та нарами СІЗО.

6 квітня більшість у парламенті довела, що вона існує, і 261 голосом затвердила програму дій уряду «Реформи для добробуту». Відтак упродовж року Віктор Ющенко отримав імунітет од відставки, яку могла б ініціювати Верховна Рада.

Протягом цього року віце–прем’єр Юлія Тимошенко веде боротьбу з корупційними схемами в галузі паливно–енергетичного комплексу. У квітні, підтримуючи дії заступниці, Прем’єр Ющенко дав доручення скасувати кредитну угоду «Енергоатому» та взаємозалік між приватизованими обленерго і генеруючими компаніями. Урядовці висловили впевненість, що за кілька місяців в Україні буде цілковито винищено подібні обманні схеми розрахунків на ринку електроенергії.

Заступник голови про­ющенківської партії «Реформи і порядок» Сергій Соболєв в інтерв’ю «УМ» у травні визнав: «З’явилися політичні сили, які паразитують на протиставленні Президента і Прем’єра». (Всередині парламентської більшості опозицію Ющенку й Тимошенко представляли насамперед есдеки Медведчука).

Тим часом у Ющенка невпинно зростав рейтинг. На Хортиці його посвятили в козаки, збивши із голови батогом смушеву шапку (із зав’язаними очима) та давши випити із шаблі чарку вина. А на честь ухвалення Декларації про державний суверенітет Віктор Ющенко вперше зійшов на Говерлу у статусі Прем’єр–міністра. Масовому сходженню майже тисячі осіб не завадили шквальний вітер та зниження температури майже до 0 градусів.

«Олігархи подавилися» — так у червні писала «УМ» у головному матеріалі на першій шпальті, коментуючи невдалу спробу опонентів Ющенка та Тимошенко усунути пані Юлію з посади енергетичного віце–прем’єра.

Натомість із посади голови правління ДАК «Нафтогаз України» усунули Ігоря Діденка — ставленика олігархів, «праву руку» свого попередника на цій посаді Ігоря Бакая. (У 2009 році Діденко вже буде союзником Прем’єрки Тимошенко в тому ж таки «Нафтогазі», а ще через два роки сидітиме в СІЗО, покараний за спільні з Тимошенко дії на газовому ринку. — Ред.).

Уже з червня Юлія Володимирівна почала проявляти свій дипломатичний хист у стосунках з ідеологічними супротивниками в парламенті. Так, зміни до закону про електроенергетику пройшли «на ура» після того, як розмова Тимошенко з лідером КПУ Петром Симоненком напередодні затягнулася до 11–ї години вечора. Фракція комуністів голосувала «за».

Восени Генпрокуратура таки взяла Юлію Тимошенко під ковпак, порушивши кримінальну справу проти її чоловіка Олександра Тимошенка, члена правління корпорації «ЄЕСУ», який нібито платив хабарі Прем’єру Лазаренку під час його перебування на чолі уряду за сприяння діяльності корпорації. Чоловік пані Юлії опинився в СІЗО.

8 вересня — на тиждень раніше наміченого терміну — уряд Ющенка вирішив болючу проблему — розрахувався з боргами перед пенсіонерами. Останнім із регіонів, перед яким покрили заборгованість із пенсій, була Вінницька область.

У листопаді постало народно–патріотичне об’єднання «За Україну». Йо­го очолив нардеп–центрист Михайло Сирота. Організація поставила за мету підтримку Кабміну і Ющенка, адже він «перший в історії України ліквідував заборгованість із пенсій і майже ліквідував заборгованість із зарплати у бюджетній сфері».

А захисником лідерки ВО «Батьківщина» стала нова організація радикала Дмитра Корчинського — «Щит Батьківщини».

 

ЩО ТО БУЛО?!

Захоплення КПУ: штурм Смольного чи підпал Рейхстагу?

Опівдні 10 березня резиденцію ЦК Компартії на вулиці Борисоглібській у Києві захопили молоді люди націоналістичної спрямованості з гурту «Самостійна Україна». Молодики в чорних масках розлили у приміщенні кілька каністр «рідини з характерним запахом бензину», облили нею працівників офісу та відвідувачів. Через деякий час заручників відпустили, а до вхідних дверей підкотили автомобіль ВАЗ із написом «заміновано», погрожуючи підірвати офіс у разі штурму. Надвечір викликали на переговори народних депутатів. Через голову НРУ Геннадія Удовенка молоді люди передали вимогу оприлюднити свою позицію в прямому ефірі, провести переговори з Прем’єр–міністром Ющенком. Свої мотиви «терористи» переказали по телефону в редакцію «УМ»: «Підштовхнути антикомуністичний процес у масштабах усього українського суспільства».

Після 1–ї години ночі всі «загарбники» — 11 осіб, серед них одна дівчина, студентка Наталя Нємчинова — залишили будинок ЦК і здалися міліції. Рухівцям вдалося переконати їх не доводити ситуацію до крайнощів.

Ліві назвали акцію «політичним бандитизмом». Натомість віце–спікер ВР Степан Гавриш говорив про напад на компартійний офіс як про «знакову подію»: «Це питання назріло, і його потрібно вирішувати. У комітети ВР уже надходив проект постанови про заборону Компартії».

Аналітика «УМ»: «Чи пішла б найсвідоміша молодь на таке «діло», знаючи, що не буде амністована (про можливий гонорар не згадуватимемо)? Хто спроможний забезпечити амністію хуліганам при нашій надто вже незалежній судовій системі?.. Вочевидь, відповіді на ці питання доплюсуються в політичні капітали окремих «ляльководів».

За ґратами Нємчинова оголосила тривале голодування. На захист «терористів» став громадський комітет, до якого увійшли численні народні депутати, відомі артисти, громадські діячі — В’ячеслав Кириленко, Михайло Ратушний, Дмитро Гнатюк, Олег Тягнибок, Ніна Матвієнко, Богдан Бенюк, Степан Бандера–онук та ін. У Тернополі студенти навіть оголошували голодування з вимогою звільнити «самостійників».

Організатор акції Олександр Башук — чоловік із вельми неоднозначною політичною репутацією, який спочатку називався «адвокатом» «СУ», — у березні уникнув арешту і тривалий час переховувався. Знайшли й арештували його лише в серпні.

Вийшовши з–під варти, учасники захоплення ЦК відвідали редакцію «УМ». В.о. голови гурту «Самостійна Україна» Наталка Нємчинова заявила: «Ми й надалі будемо домагатися виконання наших вимог. Нашою акцією ми лише привернули увагу до потреби заборонити Компартію».

 

ПОДІЯ РОКУ

Убивство Гонгадзе — диктофон під диваном — «Україна без Кучми»

«Замах на правду? Зник редактор «Української правди»

У наступному номері після зникнення опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе «УМ» разом з «УП» почала бити на сполох, вимагаючи знайти колегу, який не повернувся додому 16 вересня. Вказувалося на те, що «Українська правда» постійно займає «чітку антиолігархічну лінію». Зокрема, за кілька днів до НП «Україна молода» оприлюднила результати опитування, проведеного сайтом Гонгадзе. Відповідно до нього «критика уряду Ющенка базується винятково на ставленні до нього та членів його команди з боку олігархічних груп».

У перші ж дні партія «Реформи і порядок» пообіцяла 25 тисяч гривень тому, хто надасть інформацію про Гію Гонгадзе. (Мине більше п’яти років, доки з’ясується, що редактора «Української правди» — вочевидь на замовлення керівництва — викрали і вбили того самого дня 16 вересня генерал Олексій Пукач, глава департаменту зовнішнього спостереження МВС, та його підлеглі Микола Протасов, Валерій Костенко й Олександр Попович.)

Журналісти «УМ» брали участь в акціях колег із вимогами розслідувати зникнення Гонгадзе. 21 вересня парламентські кореспонденти вдалися до рішучого заходу: скинули з ложі преси в сесійну залу листівки з написом «Знайдіть зниклого журналіста». Лише після цього депутати проголосували за створення тимчасової слідчої комісії щодо розслідування справ зі зникнення Гонгадзе, рухівця Бойчишина, вбивств депутатів Щербаня й Гетьмана та замахів на вбивства Бортника і Єльяшкевича. Головою ТСК обрали рухівця Олександра Лавриновича. Він повідомив, що в пошуку зниклого журналіста «задіяна така велика кількість людей, яка ще ніколи, мабуть, у подібних справах не задіювалася».

У листопаді в лісі під Таращею за дивних обставин виявили обезголовлене тіло, яке згодом ідентифікують як труп Гонгадзе

«Касетна бомба від Мороза»

— заголовок матеріалу «УМ» про прес–конференцію лідера Соціалістичної партії, яка відбулася 28 листопада.

Із трибуни Верховної Ради Олександр Мороз прямо заявив, що замовниками у справі зниклого журналіста є Президент Кучма та глава його адміністрації Володимир Литвин, а виконавцем — міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. Як доказ голова СПУ прокрутив для журналістів касету з аудіозаписом розмови Кучми й Кравченка з цього приводу, зазначивши, що «автором запису є неназваний офіцер СБУ». Невдовзі з’ясувалося, що йдеться про «роботу» Миколи Мельниченка — майора держбезпеки, одного з охоронців Леоніда Кучми. Він нібито «писав» Президента диктофоном, прилаштованим під диван. Хоча з інших записів, зроблених в інших приміщеннях, можна було зробити висновок, що в АП шпигував або не лише Микола, або взагалі не він.

Першу кримінальну справу було порушено за заявою Литвина проти Мороза за статтею про наклеп.

Мельниченко сховався у Празі, куди до нього виїжджали на інтерв’ю депутати Шишкін, Головатий і Жир. Відтак 12 грудня в Раді «крутили кіно» зі свідченнями колишнього охоронця проти Президента Кучми.

«Справа Гонгадзе», яка навряд чи обійшлася без вмілої режисури досі нез’ясованих зовнішніх сил, змінила історію України, перекроївши карту влади й опозиції. Уперше з початку 1990–х років сотні тисяч людей почали виходити на демонстрації з політичними вимогами.

«Немає в революції кінця»

— таким був заголовок інформації «УМ» про початок акції «Україна без Кучми» на майдані Незалежності в Києві.

Разом із передовою частиною суспільства «Україна молода» наприкінці року перейшла в чітку опозицію до Президента Кучми.

«Мітинг–пікет, задуманий як акція учасників студентського голодування 1990 року», швидко перетворився на потужний опозиційний виступ, співголовами якого стали колишній голова Союзу українського студентства Володимир Чемерис та соціаліст Юрій Луценко. Майдан вкрили намети. Це був осередок довготривалої маніфестації, що вимагала відповідей на запитання про долю Гонгадзе та відставки Президента Кучми.

Акція взяла перерву на новорічні свята. Над наметовим містечком височіла ялинка заввишки 40 метрів — казали, що найвища в Європі, претендентка до Книги Гіннесса...

«СамWWWдав кінця століття»

Так називався аналітичний матеріал «УМ» про те, що «справа Гонгадзе» спричинила справжній вибух у ставленні до інтернету в Україні та долученні громадян до всесвітньої мережі.

Тисячі людей заходили в інтернет для того, щоб прослухати записи розмов про Гонгадзе у кабінеті Кучми. Файли було викладено на далекому голландському сайті www.volkskrant.com/real/buitenlandt/koetsjma.html. «Та будем вирішувати, шо з ним робити. Він просто абарзєл же ж, — промовляв крізь шипіння голос, дуже схожий на Кучмин. — Подонок, бл... Грузін, грузін... Ну, кто же его фінансіруєт?.. Просто, бл... єсть какая–то, сука, бл... Дєпортіровать його, бл..., в Грузію і викінуть там на х... Чєчєнцев надо, чтоби укралі єго і викінулі». Кучмі підтакували голоси Литвина й міністра Кравченка.

Уже через два тижні після зникнення Гонгадзе посол США Стівен Пайфер оголосив, що амбасада надає «Українській правді» грант у розмірі 24 тисячі доларів.

На той час «УП» була слабеньким сайтом. Зникнення редактора спричинило стрибок популярності «Української правди». А доти маси користувачів інтернету заходили полемізувати на форумі сайту «Майдан» та спостерігати за картинкою протестної акції на майдані Незалежності за допомогою веб–камер сайту «Укроп».

Відповідаючи на запитання «УМ» про перспективи розвитку інтернет–ЗМІ в Україні, Олена Притула — головний редактор сайту «Українська правда» (після Георгія Гонгадзе) — зокрема казала: «Оскільки вся економіка затиснута, я поки не бачу особливих підстав для того, щоб гроші в український інтернет полилися рікою. Тому, як і інші видання в Укрнеті, ми, швидше за все, будемо задовольнятися малим, тим більше що зараз інтернет–ЗМІ не дуже сприймають в офіційних органах. Але це тимчасове явище. Платної реклами в нас поки немає, зате є свобода. Незабаром, я впевнена, ситуація кардинально зміниться, коли в інтернет прийдуть олігархи. Вони вже йдуть! Тоді й в Укрнеті буде щось схоже на ситуацію в традиційних мас–медіа, тільки з трохи більшим ступенем вільності».

 

«УМні» ОБЛИЧЧЯ РОКУ

Віктор Ющенко: «Треба вміти говорити «ні», щоб допомогти бідній людині».

В інтерв’ю на «подіУМі» редакторського кабінету новий Прем’єр–міністр заявив, що робота його уряду буде чистою і прозорою.

Цитата: «Минулого року Ющенко буквально врятував життя коню на ім’я Кельвін, якого вже везли на ковбасу — викупив тварину у «м’ясників» за сприяння організації захисту тварин «СОС». «Тепер Кельвін у два рази більший, ніж рік тому — ситий, вгодований, — доповів Віктор Андрійович. — Він у гарній конячій компанії: у кінній школі. А кожні вихідні має спеціальне завдання — катати дітей».

* * *

Катерина Чумаченко (згодом — Ющенко), дружина Прем’єр–міністра: «Дітей треба навчати незалежності».

На той час пані Катерина і Віктор Андрійович мали доньку Софію і чекали другу дитину: «Ми не зовсім упевнені, хто це буде — хлопчик чи дівчинка. Хотіли б сестричку, але будемо раді дитині, яку дасть нам Бог».

* * *

Постійний представник Президента у Верховній Раді Роман Безсмертний: «Я не знаю, чи буде ще в історії України таке гармонійне поєднання керівників: Президент Кучма — спікер Плющ — Прем’єр Ющенко».

* * *

Дружина президента Польщі Йоланта Кваснєвська (ексклюзивне інтерв’ю «УМ»): «Я успішно працювала у власній фірмі з продажу нерухомості, але припинила роботу в ній після того, як чоловік обійняв посаду президента. Це було одне з найскладніших рішень у моєму житті, проте я усвідомлювала, що ці функції поєднувати неможливо. Тепер я шукаю у спонсорів гроші для доброчинної діяльності і жартома називаю себе «першою жебрачкою Польщі».

* * *

Володимир Литвин, голова адміністрації Президента, на подіУМі редакторського кабінету «УМ»: «Я кричу на футболі. На роботі кричати — остання справа».

Литвин заявив, що не любить боротьби «під килимом», що він «не монстр» і «хотів би вибудувати структуру, яка б дійсно ефективно забезпечувала діяльність Президента. Бо нонсенсом є те, що АП не має законодавчо закріплених функцій» (так залишається й досі. — Ред.).

«В адміністрації Президента, за великим рахунком, бракує «мізків» — людей, які могли б зробити якісний аналіз, прогноз. Багато хто в АП працює на самовідтворення, пише довідки й доручення сам для себе».

* * *

Степан Гавриш: «Я не пам’ятаю, щоб Волков давав мені якісь команди». Віце–спікер з «Відродження регіонів» вважає, що Президент виявив велику мужність, почавши боротьбу з кланами.

* * *

Президент НТКУ Вадим Долганов: «На базі Першого національного має постати суспільне телебачення».

* * *

Тарас Чорновіл, уперше обраний народним депутатом до Ради, яка втратила його батька: «Мене на окрузі у Львові підтримали не тому, що, як казали деякі, я син Чорновола і просто прізвище спрацювало. А тому, що вважали: я йду від великих політичних партій, тобто несу певну відповідальність — буде з кого спитати на наступних виборах».

* * *

Міністр фінансів Ігор Мітюков: «Бюджет цього року за доходами виконується набагато краще, ніж торік. Надходження приблизно на 37% більші».

* * *

Голова партії «Трудова Україна», народний депутат, екс–віце–прем’єр Сергій Тигіпко: «Головне для мене — ідея, адже посади вже були».

* * *

Святослав Вакарчук і Павло Гудімов (поки гурт «Океан Ельзи» «ще не засмоктала гординя», хлопці прийшли до нас у редакцію): «Зараз ще рано говорити про якесь особливе наше становище. Це ще несерйозно. От коли в нас буде сольний концерт у Палаці спорту, і всі квитки на нього будуть розпродані, тоді буде становище».

* * *

Лідер гурту «Плач Єремії» Тарас Чубай: «Коли починаються якісь вибори, тоді ти розумієш, що сильні цього світу визнають, що ти відомий і на тебе прийдуть люди. І тебе починають викуповувати на передвиборчі концерти. Тобто тільки тоді торжествує короткий момент істини: вони нас визнають!»

* * *

Співак Юрко Юрченко: «Фани мене не розлюбили. Вони просто виросли».

* * *

Стрибун із жердиною Сергій Бубка: «Дуже не хотілося завершувати свою кар’єру на такій ноті (трьома невдалими стрибками на Олімпіаді в Сіднеї). Зате я виграв вибори до виконкому МОК, що для мене дуже почесно й відповідально».

 

«ОБЛИЧЧЯ УКРАЇНИ»: 11 РОКІВ ПО ТОМУ

Наталка–Полісянка знайшла чоловіка в університеті і стала дружиною та мамою

Перший конкурс «Обличчя України», організований «УМ», тривав із грудня 1999 року по червень 2000–го. За прикладом Франції, яка обирає свій символ — Маріанну, наша газета шукала дівоче втілення України.

Упродовж півроку пошта принесла в редакцію понад 600 знімків. У редакції відбулося загальне голосування за 87 кращих дівчат. 23 працівники «УМ» виставляли претенденткам бали від 1 до 10.

Перше місце, набравши 171 очко, посіла Наталя Станіславська — десятикласниця із села Вітковичі Березнівського району Рівненської області. У листі до «УМ» Наталка–полісянка написала: «Захоплююся хімією та біологією, люблю співати й танцювати, проводити вільний час із друзями. У майбутньому мрію стати лікарем–хірургом. Думаю, що уособлення України має бути водночас і особливим, і звичайним, не загримованим імпортною косметикою, відображати красу української природи, щось близьке, чисте».

Наступні призові місця на нашому п’єдесталі посіли Ольга Девбілова та Ольга Цируль із Полтавщини, Юлія Добродій із Донецька та Лариса Донченко з Нікополя.

П’ятеро лауреаток конкурсу взяли участь у святкуванні 9–річчя «України молодої» в Києві — із численними конкурсами, цінними призами, естрадними номерами та величезним тортом. 16–річна Наталя Станіславська замість корони отримала розкішний вінок із квітів, а також відеомагнітофон.

Зараз їй — 27. «Пройшло багато часу, і моє життя круто змінилося, — повідомила Наталка «УМ» майже через десять років після конкурсу. — Я закінчила Рівненський державний гуманітарний університет, вийшла заміж, народила донечку Домініку. Мій чоловік Павло — дуже хороша людина, ми познайомилися в університеті. Живемо в Рівному, наймаємо житло. Сповнена надій на світле майбутнє».

А стала Наталка не хірургом, як мріяла у школі. «Я вчилася на психолого–природничому факультеті, спеціальність — практична психологія та юриспруденція, — розповіла наша героїня. — Але, на жаль, до народження Нікусі за фахом не працювала жодного дня — не було вакансій. Працювала в банку в кредитному відділі».

 

ІНШІ ТЕМИ РОКУ

«Міленіум святу не завада»

Світ зустрів 2000 рік із вигадкою, без вибриків «проблеми 2000» (хоча напередодні настання круглої дати очікувалося, що комп’ютерні системи дадуть збій, бо не зможуть відрізнити 2000 рік від 1900–го).

У репортажі про святкування міленіуму в Києві «УМ» писала: «Вочевидь, відзначення міленіуму започаткує для киян та гостей столиці приємну новорічну традицію: іти увечері 31 грудня не «в баню», а на майдан Незалежності. Дуже вже припала до смаку тисячам присутніх на центральній площі зустріч 2000 року. Мінусів було безліч, але ж був і справжній бенкет емоцій, єднання мас, якщо хочете — нації». У Росії натомість був особливий міленіум: президент Борис Єльцин у новорічному зверненні оголосив, що подає у відставку. Відтак главою держави став прем’єр–міністр Володимир Путін.

В Україні також 31 грудня Прем’єр Ющенко «роздав» під ялинку призначення в уряд. Першим віце–прем’єром став Юрій Єхануров, віце–прем’єром з енергетичних питань — Юлія Тимошенко (доти — голова Бюджетного комітету ВР).

«Чорний день Краснодона»

11 березня на шахті ім. Баракова сталася «найжахливіша шахтарська трагедія останнього десятиліття»: підземний вибух забрав життя 80 гірників.

«Нари для «птаха»

Першою державою, яка в судовому порядку вполювала українського екс–Прем’єра Павла Лазаренка, стала Швейцарія. 29 червня суд Женеви визнав Павла Івановича винним у корупції, розкраданні громадського майна та відмиванні грошей, і засудив до 6,5 млн. доларів штрафу та 18 місяців позбавлення волі умовно. Рік і два місяці з нього списали за перебування в американській в’язниці, де Лазаренко на той час залишався.

«Агафонов буде третім. Нардепом без імунітету»

На відміну від Звягільського й Лазаренка, Микола Агафонов — колишній керівник радгоспу «Науковий» із Дніпропетровщини, компаньйон Павла Івановича — не втік за кордон, а заявив, що оскаржуватиме рішення Верховної Ради про позбавлення його недоторканності в суді.

Наприкінці грудня Генпрокуратура звільнила Агафонова з–під арешту під заставу, а справу було припинено у зв’язку з його хворобою. У 2002 році екс–нардеп помер унаслідок інсульту.

«Кров за кров? Львівські праві хочуть помститися «москалям» за смерть українського композитора».

У Львові від травм, отриманих у бійці в кафе «Віденська кава», помер відомий композитор Ігор Білозір. Він із друзями почав голосно співати українських пісень, намагаючись перекричати російську попсу, що лунала з динаміка, і наразився на конфлікт із російськомовними відвідувачами кав’ярні — Дмитром Вороновим та ін.

Смерть Білозора спричинила масові виступи проти російської мови у Львові, тимчасову заборону російських пісень у місцевих закладах громадського харчування тощо. Суд над винуватцями смерті композитора відбувся 2001 року.

«Лежить човен, води повен...»

Зі 118 моряків, які 12 серпня загинули на атомному підводному човні «Курськ», 27 були вихідцями з України.

Запорожець Сергій Логінов став батьком посмертно: у листопаді в нього народилася донька.

«І 666–ті стали першими»

Початок нової космічної ери не обійшовся без українців. 31 жовтня з «Байконура» стартував 666–й російський (включно з радянськими) космічний апарат — «Союз», який доставив першу трійцю землян на Міжнародну космічну станцію. МКС є новим словом у освоєнні космосу, адже висітиме над Землею постійно. Один із першої трійки — хоч і власник російського паспорта, але українець: військовий льотчик Юрій Гідзенко з села Єланець, що на Миколаївщині.

«Останній парад наступає»

30 березня після перельоту з Прилук на військовому аеродромі в Полтаві приземлився останній український стратегічний бомбардувальник–ракетоносець Ту–160. Саме йому судилося стати музейним експонатом, єдиним залишеним в Україні після завершення в лютому передачі наших «Тушок» Росії в оплату газових боргів.

«Ракетний біль Болеславчика»

Більше 400 жителів Первомайського району Миколаївської області (з них 45 дітей) потерпають від невстановленого захворювання... Мешканці села Болеславчик упевнені, що причиною їхніх бід стала законсервована шахтно–пускова установка.

Гірчиця зі «стадіону»

Перший великий супермаркет європейського зразка відкрився в Києві. Це була «Білла», дочірнє підприємство компанії «EuroBilla–Австрія» у складі концерну RЕWE–Germany. Відкривав новий «супермагазин» на Позняках Прем’єр–міністр Віктор Ющенко, який для почину прикупив банку гірчиці та набір спецій. Загалом у магазині було представлено 7 тисяч різновидів товару. Розповідаючи в інтерв’ю «УМ» про свої враження, глава уряду не шкодував захоплених епітетів, тішився великому асортименту вітчизняної продукції і порівнював цей заклад торгівлі за розмірами зі «стадіоном».

Тепер, на тлі всіх супер— і гіпермаркетів, що відкрилися в наступні роки, перша «Білла» — дуже скромна за площею.

«Ех, прокочу «Вогнем і мечем»

10 лютого київською прем’єрою неоднозначного фільму поляка Єжи Гофмана почався перший після розпаду СРСР глобальний всеукраїнський кінопрокат. Українці згадали, що таке кінотеатри, через показ їхньої війни з поляками.

За виконання ролі Хмельницького в цьому фільмі актор Богдан Ступка отримав у Варшаві Офіцерський хрест ордена Відродження Польщі.

«Одружились два міністри»

Міністр юстиції України Сюзанна Станік вийшла заміж за президента Національної телекомпанії Вадима Долганова.

«Дівчинка дозріла. Українській Алсу ще немає й п’яти років»

На небосхилі українського шоу–бізнесу спалахнула нова зірочка — Аліна Гросу з Буковини, в яку вкладає гроші батько, а розкручує на повному серйозі найпередовіша структура в українському шоу–бізі «Нова–менеджмент», яка опікується й Іриною Білик.

 

РЕФЕРЕНДУМ БЕЗ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ

Так. Так. Так. Так. Але загалом ні...

Утім навіть після такого перевороту Президент Кучма не облишив думки про розпуск Верховної Ради та дострокові вибори. Це питання було першим у списку, який глава держави запропонував для всеукраїнського референдуму, призначивши дату плебісциту на 16 квітня.

Наприкінці березня Конституційний Суд — тоді ще помітно незалежний! — визнав неконституційними перше та шосте питання бюлетеню, як їх пропонував Кучма: щодо недовіри діючій Верховній Раді та можливості прийняття нового Основного закону всеукраїнським референдумом.

Відтак питань лишилося чотири: про змогу Президента розпускати ВР, якщо та впродовж місяця не змогла сформувати більшість або протягом трьох місяців не затвердила поданий Кабміном Держбюджет; про скасування депутатської недоторканності; про зменшення кількості нардепів із 450 до 300; про формування двопалатного парламенту, в якому верхня палата представляла б інтереси регіонів України.

За офіційними даними, всі пункти отримали від 81% до 89% голосів «за». Згодом говорили про численні фальсифікації, але, в будь–якому разі, результати референдуму так і не були втілені в життя через небажання Верховної Ради. Модним словом деякий час була «імплементація», однак затвердити наслідки плебісциту відмовлялися навіть найближчі союзники Кучми в парламенті.

«Будь–який референдум — це політична війна», — визнав в інтерв’ю «УМ» центрист Михайло Сирота. Цю війну Леонід Кучма не виграв.

 

ПОСТРІЛ РОКУ

«Бомба на вулиці Незалежності»

20 квітня в Броварах пролунав потужний вибух: стояк другого під’їзду панельної дев’ятиповерхівки обвалився фактично до другого поверху. Троє людей загинуло. На четвертому поверсі було знайдено мінометну міну та осколки невідомого вибухового пристрою. Лише через шість днів Міноборони визнало свою провину в цій НП. З’ясувалося, що броварський будинок вразила ракета «Точка У» з Гончарівського полігону, яка після запуску стала некерованою.

«Хто поставить крапку після «Точки» і скільки ще потрібно розстріляти житлових будинків, щоб міністр оборони подав у відставку?» — писала «УМ». Указом Президента Кучми Олександра Кузьмука було позбавлено посади аж через півтора року — після того, як інша українська ракета збила російський пасажирський літак.

 

ЗАГОЛОВКИ РОКУ

«РеференБУМ»

«Дежа В. Ю.» («Чи впаде уряд Ющенка жертвою олігархів»)

«ГЕРБОлайф» (про зняття з Верховної Ради герба УРСР)

«Мигало виколю!» (уряд бореться із засиллям «крутих» машин із мигалками й сиренами»)

«Раз пішла така гулЯНКА...» (про перемоги Яни Клочкової)

«Мерсі, Баку!»

«Знов гриби несуть гроби»

 

СТАТИСТИКА

У січні «УМ» виходила тиражем 94 348, наприкінці грудня — 109 173.

Курс долара: на початку року — 5,42 грн., в кінці — 5,43.

Упродовж року передплатна ціна «УМ» на місяць становила 2,25 грн. На 2001 рік «УМ» просила з передплатників за місяць 2,45 грн.

 

КНОПКА РОКУ

«Прощай, ЧАЕС!»

15 грудня о 13:15 Президент Леонід Кучма віддав наказ про зупинку останнього діючого реактора Чорнобильської АЕС. Наказ продублював директор станції Толстоногов для провідного інженера ЧАЕС. Той заглушив енергоблок швидкодіючого захисту реактора одним поворотом ключа.

За історичною подією стежили на величезному екрані українські владці та закордонні гості, що зібралися в Палаці «Україна». Звертаючись до західних зверхників, які схилили Київ до такого кроку, Президент Кучма сказав: «Ми віримо, що Україні не доведеться розкаюватися в цьому рішенні. І Україна не залишиться сам на сам із фінансовими, технологічними й моральними проблемами, пов’язаними із закриттям ЧАЕС».

Редакційний віршомаз Ярко Бантина відгукнувся на подію віршем «Смерть Чорнобиля»:

Не перпетуум ти і не мобіле,

ти під боком у нас, а не десь.

І з тобою погано, Чорнобилю,

і ще гірше, зазначу я, без.

Але також спитаю наразі я,

чи потрібен іще один вибух?

То нехай же живе евтаназія —

нам призначений Заходом вибір.

 

ОЛІМПІАДА

Сідней, Клочкова, «золото», інтернет

На Олімпійських іграх у Сіднеї збірна України посіла 21–ше загальнокомандне місце із 23 нагородами: 3 золоті, по 10 срібних і бронзових.

Героїнею Ігор стала 18–річна харківська плавчиня Яна Клочкова, яка виграла дві золоті медалі й одну срібну. Причому відкрила відлік перемог у перший же день змагань в Австралії олімпійським рекордом на 400 м у комплексному плаванні. Це був перший олімпійський рекорд в історії незалежної України.

XXVII Олімпійські ігри в Сіднеї на сторінках «УМ» якнайширше висвітлював спецкор Дмитро Лиховій. Завдяки ноутбуку, взятому в оренду в Києві, це було перше відрядження, з якого можна було відписуватися щодня й багато, пересилаючи матеріали не факсом, як раніше, а по інтернету. Читачі мали змогу задовольняти додаткову цікавість, відсилаючи свої запитання щодо Олімпіади в Австралії на електронну пошту кореспондента.

  • Анатолiй Александров: Чорнобиль приголомшив мене

    У серпнi 1929 року Київська єдина трудова школа №79 готувалася до нового навчального року. Викладачi юрмилися бiля учительської, весело розглядаючи один одного. То була щаслива серпнева пора, коли тривала вiдпустка налила тiло мiцнiстю та здоров’ям, коли буденна рiч, до якої в серединi року поставишся цiлком серйозно, тепер здатна викликати веселий, нiчим, до речi, не обумовлений смiх. >>

  • Атомний феномен забуття

    Трагедія на Чорнобильській станції сталась у ніч iз 25 на 26 квітня 1986 року. У результаті радіоактивними елементами було забруднено 150 тисяч квадратних кілометрів територій, постраждало близько п’яти мільйонів людей... >>

  • Трофеї Кобзаря

    Великий поет Тарас Григорович Шевченко завжди був на боці знедолених. Співчуття до них, нетерпимість до насильства, жорстокості, несправедливості, приниження людської гідності було властивістю його душі. У цьому плані показовим є і ставлення Кобзаря до «братів наших менших». >>

  • Жіночі обличчя Майдану

    Із перших днів Революції гідності жінки поводилися не менш активно, аніж чоловіки: готували на польовій кухні; допомагали пораненим; носили дрова, шини та бруківку; патрулювали райони Києва. Під час протестів жінки ставали на лінію вогню і пліч-о-опліч iз чоловіками виборювали свободу та можливість жити в європейській демократичній країні. >>

  • Незламний спротив

    «Майдан по-звірячому зачистили. Десятки поранених. Десятки затриманих. Такого Україна ще не бачила», — так о п’ятій ранку депутат Андрій Шевченко повідомив про незаконну акцію силовиків проти учасників Євромайдану. >>

  • 94 дні Гідності

    «Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів», — із цього повідомлення журналіста Мустафи Найєма у «Фейсбуці» два роки тому розпочався Євромайдан. Тієї ночі у центрі української столиці зібралося близько тисячі людей, а вже наступного дня подібні акції пройшли чи не в кожному обласному центрі країни. >>