Як на Києва хрестини

«А что, сєгодня какой–то празднік?» — цікавиться в мене жіночка, проводжаючи очима натовп одягнених у «золоті» ризи священиків та святково вбраних мирян. «Річниця хрещення Русі», — кажу їй. «А–а–а–а, — багатозначно протягує пані і, на мій подив... приєднується до колони. — Пройдусь с людьмі, очєнь красіво...». Утiм таких випадкових людей у вчорашній пішій ході, що стартувала від Володимирського собору, було небагато. Основна маса — це вірні і священики Української православної церкви Київського патріархату, багато з них навіть приїхали задля участі в події з усіх куточків України. Якщо торік це дійство зібрало 15 тисяч людей, то й цьогоріч було не менше. Колона розтягнулася на кілька сотень метрів: коли її «голова» вже минала Оперний театр, «хвіст» іще був біля Володимирського собору.

А ось, напевно, наймолодша учасниця ходи: дев’ятимісячна Яринка солодко спить на руках свого тата, вбраного у вишиванку. «Не побоялися рушати з малям у таку силу–силенну народу?» — цікавлюся у батьків дівчинки. «Ні, ми й торік тут були, правда, йшли аж у кінці колони — мені, вагітній, було важко», — каже мама Яринки. Це молоде подружжя не єдине, хто прийшов на дійство з дітьми. Зі своїми чадами поприїздили й багато священиків, і звичайних мирян. Як пояснила бабуся, яка вела за руку свою онучку, «це ж не концерт на майдані Незалежності, тут усе культурно, ніхто не штовхається, а що спека на дворі — то в нашій квартирі на 9–му поверсі не прохолодніше». Разом з усіма долає шлях до Володимирської гірки і 82–річний патріарх Філарет.

Софія Київсь­ка зустріла учасників ходи мелодійним передзвоном. На площі біля найдавнішої київської святині колона зупиняється, розпочинається богослужіння. По його закінченні патріарх Філарет нагадує, що саме на цій площі на початку XX століття було проголошено Акт злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. «Але через гріхи наші не втримали ми свою державу, — каже патріарх. — І лише через страждання, кров і віру вірних синів України Господь змилувався над нами і дарував нам безболісно Українську державу. І в цій державі ми маємо українську правдиву церкву Київського патріархату. Наш патріархат, який є духовною основою держави, великий, і свідченням цьому є сьогоднішній хресний хід, хоча тут присутня лише його частина». Очільник УПЦ КП зауважив, що в житті все взаємопов’язано: «Київський патріархат буде існувати, допоки існуватиме наша Українська держава. І наша держава існуватиме тоді, коли буде Київський патріархат. Цю просту істину ми всі повинні закарбувати у своєму серці і розумі. І якщо будемо йти дорогою незалежної української церкви і незалежної держави, то будемо мати все, а насамперед благословення від Бога. Тому що там, де є Бог, — там любов, мир, злагода, щастя. Про це, святкуючи сьогодні 1000–ліття Софії Київської, ми й молилися до Господа нашого Ісуса Христа, Божої Матері, князя Володимира, княгині Ольги й усіх українських святих».

Поки формується колона, щоб рушати далі, підходжу до священиків Донецької єпархії УПЦ КП, які тримають у руках транспарант із вишитим написом «Україна — це Схід і Захід. Ми разом». «Ми з’їхалися з усіх куточків привітати святійшого патріарха і всіх нас з визначною подією — річницею хрещення Русі та Днем князя Володимира. Добре, що це свято тепер відзначається на такому високому рівні, адже навіть свій день народження людина святкує помпезно. А це — день народження не тільки держави і церкви, а й усього люду, який живе в Україні», — каже «УМ» отець Андрій.

Тим часом учасники ходи рушають далі. Тепер їх зустрічає церковним дзвоном Михайлівський Золотоверхий. Десь у натовпі, чую, заграла сопілка. Обертаюся і помічаю гурт людей в українському одязі. Ідентифікувати їх дозволила хоругва з написом «Хор «Гомін». Це їхній керівник 83–річний Леопольд Ященко грав на сопілці. «Ми щороку беремо участь у цій ході, — каже «УМ» учасниця хору Ялина Чайка. — І всі релігійні свята підтримуємо — наші благодійні концерти з нагоди Різдва Христового, Великодня, Івана Купайла вже стали традиційними. От якби ви написали, аби до нас учитися співати молодь ішла! Нам же всім по 60—70 років, а в репертуарі стільки пісень — повстанські, стрілецькі, ліричні. Хотілося б, аби молодь нашу справу продовжила». Поки ми розмовляємо, Леопольд Ященко заводить пісню, його підхоплюють інші хоряни! Ех, і вміють же співати!

Молодий священик зі скринькою збирає пожертви на будівництво Стрітенської церкви, що на Львівській площі у Києві. «Це якого патріархату буде церква?» — запитує літня жінка. — «Київського». — «Тоді заждіть», — вона виймає з сумочки 20 гривень і кидає до скриньки.

Кінцевий пункт ходи — Володимирська гірка. Тут, біля підніжжя пам’ятника князю Володимиру, відбулося урочисте богослужіння. Після молебня патріарх Філарет укотре наголосив на необхідності об’єднання православних церков в Україні та створення єдиної помісної церкви. «Ми не вороги Росії, російській церкві. Ми брати, і щирі брати. Але ми хочемо мати це братерство як рівні, а не бути підпорядкованими», — сказав він.