На яку безпеку в державі звертають найбільше уваги? На ядерну, збройну, безпеку праці, життєдіяльності. А безпека харчових продуктів чомусь якщо не на останньому, то на передостанньому місці. Тим часом газетні шпальти рясніють повідомленнями про масові отруєння молочними продуктами, овочами, грибами. Звичайно, на кожному підприємстві, що займається виготовленням продуктів харчування, існує служба перевірки продукції на якість, санітарію та гігієну. Проте що нашому добре, то німцю — харчове отруєння у прямому сенсі. Тобто вимоги, які висуваються до безпеки українських харчів, можуть зовсім не брати до уваги інші країни, і навпаки, те, на чому найбільше наполягають іноземні виробники, Україна може ігнорувати. Таким чином, при торговельному обігу продуктів харчування не уникнути проблем.
Безпека по-американськи
Кожна країна висуває свої, внутрішні, вимоги до безпеки продуктів харчування. Але існують і спільні, розроблені на основі аналізу небезпечних чинників і критичних точок контролю, що в латинській абревіатурі називаються НАССР. Концепція НАССР була розроблена 45 років тому спільними зусиллями збройних сил США і Національного управління аеронавтики і космонавтики (NASA) під час роботи над американською космічною програмою як механізм, який виключає утворення токсинів у харчовій продукції, яку споживають астронавти в космосі. А через 20 років Національна академія наук США запропонувала впровадити цю систему і «на Землі». Поступово система безпеки вийшла за межі США і стала транснаціональною. Зараз нею користуються всі країни Європи, а також США і Канада. Причому в багатьох із них ця система контролю — справа, так би мовити, добровільно-примусова. Це означає, що діє вона і всередині країни, і зовні, тобто при експорті чи імпорті увагу звертають насамперед на наявність у підприємства, що виготовляє продукцію, ліцензії НАССР. Цією проблемою, слід зауважити, переймаються лише переробники продукції. Первинної сировини — свіжого м'яса, пшениці, овочів, фруктів — ці вимоги не стосуються. «Це перепустка, подібна до вільної торгівлі, — пояснив у інтерв'ю «УМ» генеральний директор Міжнародного інституту безпеки та якості продуктів харчування Геннадій Миронюк. — Ця єдина вимога спрощує перетин митних кордонів. Ця перепустка — не стовідсоткова гарантія, а так би мовити, одна з...»
Якщо вірити даним Інституту безпеки продуктів харчування, зараз Україна різко обмежила експорт готової продукції до країн Європи саме через запровадження в єврокраїнах обов'язкових стандартів. «Жодна країна нічого не буде в нас купувати за умови недотримання нами цих вимог», — категорично стверджує Геннадій Миронюк.
Якість — справа добровільно-примусова
Одна з підводних течій введення нового харчового стандарту полягає не стільки в турботі про здоров'я громадян, скільки у використанні його як інструменту конкурентної боротьби на зовнішніх ринках. Виходячи з цього, існують побоювання, що невдовзі обов'язковий аналіз небезпечних чинників може ввести і Росія, з якою, як відомо, у нашої держави найбільший торговий обіг. (Із 2001 року в Росії діє система добровільної сертифікації ХАССП). У такому випадку російський ринок для України буде закритим.
Що ж до України, у нашій державі система ХАССП теж є добровільною справою. Сертифікуватись відповідно до міжнародних вимог чи ні — вирішують безпосередньо керівники компаній. При цьому варто зауважити, що першими поспішають «заєвропеїзувати» себе транснаціональні компанії. Так, першою в Україні такий сертифікат отримала компанія «Кока-Кола Беверіджиз Україна». Звичайно, компанія — виробник безалкогольної «шипучки», продукція якої розповсюджується на весь світ, без цього обійтися не може. Хоча, як стверджує її технічний директор Сергій Литвиненко, причини криються зовсім не в цьому. «Кажуть, найбільша проблема — це те, що наша продукція не буде експортуватись на захід, — каже він, — але, на мою думку, насправді це те, що наш споживач не буде отримувати небезпечну продукцію». «Кока-Кола» — перший завод в Україні, який отримав сертифікат якості цілком і повністю. А деякі підприємства отримують його частинами. Наприклад, Харківська бісквітна фабрика має сертифікат лише на виробництво вафель. Як відзначають в Інституті безпеки та якості харчування, це — не вихід, адже, скажімо, миша не вибирає, в якому саме цеху їй бігати, який має НАССР чи ні, так само муха не знає, на яку продукцію їй можна сідати. «Я вважаю, що виокремлювати з виробництва один цех — це не зовсім гарно, але як крок перший це може бути», — каже Геннадій Миронюк.
Без «бомажки» ти букашка
За своєю суттю сертифікація за системою НАССР — отримання відповідних знаків «плюс» від багатьох установ: Держспоживстандарту, санітарно-епідеміологічної служби, Департаменту продовольства. Насправді ж найскладніший етап — підготовка до отримання сертифіката. Перше, з чого треба починати, вважають в Інституті безпеки та якості продуктів харчування, — «підігнати під євростандарти» персонал, тобто навчити працівників особистої гігієни та гігієни праці. «До банального — мийте руки після туалету», — вважає Геннадій Миронюк. А потім можна переходити до іншого рівня: ремонтувати під’їзні дороги, замінювати дерев’яну підлогу на металеву чи пластикову, щодня робити вологе прибирання, придбати щоденний спецодяг, шафи для чистої та брудної білизни, зробити щоденний прохід усіх співробітників через санпропускник і тому подібне. Причому, на перший погляд, здається, що зміни лише косметичні, насправді ж іноді підприємство потребує серйозної перебудови і навіть повної реконструкції.
Звичайно, підприємства найбільше цікавить фінансовий бік справи. Насправді ж сума, витрачена на адаптацію підприємства харчової промисловості до європейських вимог, не є фіксованою, а цілком і повністю залежить від теперішнього стану підприємства і, як не дивно, від кількості випущеної продукції. Наприклад, «Кока-Колі», як зізнався технічний директор підприємства, отримання сертифіката обійшлось усього в кілька тисяч гривень. Насправді, вважають спеціалісти, сертифікація повністю окуповує себе, адже збитки від продажу неякісної продукції (починаючи від штрафів, що накладають санітари-епідеміологи, і закінчуючи витратами на судові «розборки» із постраждалими) можуть бути набагато більшими. Зараз до отримання сертифікатів НАССР посилено готуються Київський лікеро-горілчаний завод «Столичний стандарт» та «Княжий град». Невдовзі отримає «папірець» молокопереробне підприємство «Галактон».
Теоретично будь-яка країна може запровадити систему НАССР у будь-який момент без попередження, і тоді імпортерам буде непереливки. Аби убезпечити вітчизняні підприємства від неприємних сюрпризів з боку насамперед Росії, Інститут безпеки та якості продуктів харчування разом із Укрметтестстандартом розробили програму, згідно з якою поділили виробників харчової продукції на умовні підгрупи за обсягами виготовлення. Отже, для заводів- гігантів розроблено порядок перебудови підприємства за один рік, а маленьким, локальним, підприємствам, пропонують прийняти євростандарти за чотири роки. Таким чином, великі виробники не витіснять з ринку дрібніших. «За цей період вони (дрібні підприємства. — Авт.) вирішать, що або працюють локально: ресторанчики, маленькі магазинчики, тоді їм, можливо, надаються якісь пільги, знижки, — так бачить перехід до НАССР Геннадій Миронюк. — А якщо вони претендують на регіональну чи навіть загальнодержавну сітку дистриб'юції — тут уже, вибачайте, треба вибирати. Це надвеликий для держави ризик — дозволити працювати в умовах, що можуть зашкодити здоров'ю людини».