Ті, хто ще місяць тому обурювався й виставляв у інтернеті відеоролики з провального концерту Емі Уайнхаус у Белграді, тепер перейшли з групи ображених у групу привілейованих — вони були на останньому прижиттєвому виступі співачки, яку сьогодні прирівнюють до легендарної Дженіс Джоплін. Так 27–річна єврейка із північного Лондона ненавмисне включила машину часу й запустила нас назад у 60–тi, 70–тi та 80–ті, коли музика була мистецтвом, а не комерційним продуктом, а на сцені виступали особистості, а не тиражовані ляльки.

14 фільмів конкурсної програми ІІ ОМКФ відображали максимум проблем сьогодніш­ньої Європи, бачення шляхів їх подолання, сучасну кіномову, інколи кіносленг. За винятком українського і російського фільмів. Українсько–російська (знову ж таки) картина Олександра Шапіро «Бес Пор No» — про десятикласника, що став королем порноіндустрії, і його батька — чесного «мєнта», по–перше, запізнилася років на п’ять, а по–друге, попри те, що добро перемогло, а зло покаране в дусі давньогрецької трагедії (у фіналі батько вбиває сина), віддає підлітковим задоволенням автора від сцен злягання, насилля і виду купи грошей. Де шукати художність — невідомо, але те, що в конкурсних програмах українських кінофестивалів немає жодного вітчизняного фільму — ще більша непристойність.