І ставок, і млинок, і вишневенький садок...

Село Мала Мочулка Теплицького району, що на Вінниччині, як розповідають місцеві, отримало свою назву в часи набігів орди. Спершу село звалося Мала Мука — бо дуже тут татари з селян знущалися. Тепер, хоч назва і не така ляклива, однак муки місцеве населення не полишають. Якщо раніше докучали татари, то тепер голова болить від товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес», яке успадкувало майно однойменного колгоспу.

Члени спілки «Мрія», що існує при ТОВ «Прогрес» скаржаться на колишнього голову колгоспу, а тепер фактичного власника товариства. «Мрійники» говорять, що той викупив значну частину майна КСП за смішні гроші під приводом погашення кредитів. Пайовики в шоці: тоді як майновий пай кожного з них оцінюють у близько 8 тисяч гривень, багатіє одна–єдина людина — Григорій Задорожний.

Трактор за вісім тисяч, ЗіЛ — менше чотирьох

Початок цієї історії тягнеться з 2001 року, коли закінчилася реорганізація господарства і колгосп став товариством із дев’ятьма засновниками. Тоді ж майновий фонд господарства розділили на неподільне майно соціальної сфери (клуби, дороги й тому подібне), майно під боргові зобов’язання (теж неподільне) і все решта — майно пайового фонду. Загальна сума — більше п’яти мільйонів гривень.

«Принцип самого поділу від нас певний час тримали у таємниці, — говорить голова спілки «Мрія» Анатолій Погорілець. — Кредити колгоспу, нажиті роками, становили близько 923 120 гривень. Але держава, наскільки нам відомо, їх покрила. Водночас дивним чином у «майно під боргові зобов’язання» ввійшли «вершки» колишнього КСП — ангар, трактори, тік, зерносховище, комбайн, контора колгоспу. Хороший господар цим не ризикував би».

Однак згодом, як розповідають селяни, така тактика знайшла своє і виправдання, і мотивацію. По–перше, уточнена вартість майна суттєво знизилася вже після другого засідання комісії, на якій головував Задорожний (наприклад, КамАЗ оцінювався у 38 885 гривень, а «уточнили» до 10 568, ціна трактора МТЗ–80 з 14 236 гривень опустилася до 8 651). По–друге, до цього часу кількість співзасновників товариства зменшилася з дев’яти до двох, однак насправді «тримати віжки» став Григорій Задорожний. По–третє, за словами Анатолія Олександровича, «пан Григорій активно став їздити у Київ, вів переговори з «Київбудом» — і скоро товариство «наростило» немалий кредит».

Невдовзі київські «друзі–інвестори» стали просити повернення грошей, у справу почала активно втручатися виконавча служба. І Григорій Іванович викупив усе «майно під боргові зобов’язання», аби повернути гроші людям із Києва.

«Він скупив усе найцінніше! — говорить Марія Василівна Рекута, голова ревізійної комісії спілки «Мрія», — Причому за ті гроші і наш селянин міг собі трактор купити чи ЗіЛ, оцінений у 3 732 гривні! Це ж смішно! Але Задорожний про викуп нікого не повідомив. Левова частка стала належати йому. До всього і ставок його (в оренді), і приміщення контори його, і ферму облаштував у колгоспних приміщеннях, навіть церква в селі йому належить. Люди стали церквою цікавитися — отримали пояснення, що Задорожний — крім усього, ще й голова релігійної громади (показує копію свідоцтва)... Ще й хотів, щоб і церква була його імені — Григорія Побідоносця...»

«Мрійники» наголошують: «викуп» — це оборудка, і Задорожний не має права володіти найціннішим майном колгоспу. Кажуть, і в район зверталися, і до прокурора, але натомість отримують погрози суду і від адміністрації, і від міліції.

«Невловимі» і некомпетентні?

Поговорити з головним обвинуваченим спілчанами–пайовиками Григорієм Задорожним журналістам «УМ» не вдалося: ні в день візиту, ні наступного дня його телефон не відповідав, у селі його теж не знайшли. Селяни пояснили: він, очевидно, у справах — у аграріїв саме гаряча пора.

З’ясувати позицію райдержадміністрації ми мали нагоду в заступника голови з економічних питань Олега Олійника, який погодився зустрітися із журналістами, але одразу пояснив, що він не відповідає «за цей сектор». «Що я зроблю? В мене теж багато питань, у тому числі з невиплати зарплат, я сам до прокурора часом звертаюся, аби розібрався. Але порушень він не знаходить. Як ми можемо на нього вплинути? Ми ж не маємо впливу...»

Прокурор району, у свою чергу, особисто спілкуватися відмовився. Телефоном пояснив: проблема є, але він до того і причетності не має, і «профіль», виявляється, теж не його. Олександр Долецький порадив звертатися в управління сільського господарства та продоволь­ства при адміністрації. «Беріть усі документи і їдьте до Шевчука або до голови адміністрації, там вирішуйте. Так, до мене люди зверталися, але ж це питання не моєї компетенції», — наголосив прокурор.

Сергій Трохимович Шевчук виклав своє бачення ситуації таким чином: «Розподіл майна господарства — і на майнові паї, і на боргові зобов’язання, і на соцсферу — проводила комісія, яка створюється загальними зборами колишніх членів КСП. Наскільки та комісія чесно все провела — тільки на її совісті. Туди з органів влади ніхто не мав права втручатися. Люди пізно взялися все з’ясовувати — минуло десять років. А щодо викупу, наскільки мені відомо, в «Київбуду» довелося просити назад вкладені кошти, бо знайшовся новий інвестор — «Зоря Поділля».

На думку пана Шевчука, Григорій Задорожний скупив усе заставлене майно, аби... врятувати його, щоб воно лишилося у складі товариства. «Люди ніяк не зрозуміють, що ТОВ — це приватна власність. Вони почали ставити питання про допаювання кредиторського майна тим, що визначено як «майно під боргові забов’язнення». Я дав відповідь: хочемо чи не хочемо, але спочатку треба визнати паювання 2001 року недійсним. Ситуацію може вирішити лише суд, але і то навряд — адже вже видано свідоцтва, частина пайовиків своє майно продали, та і часу, знову–таки, вже минуло багато», — говорить Сергій Шевчук.

«Найкращі люди району» — «в долі»

Відомий адвокат Тетяна Монтян, коментуючи викладену вище ситуацію, говорить, що подібні оборудки з привласнення колгоспного майна від початку плануються так, аби селяни нічого не могли домогтися. «У малесеньких селах — зам­кнений майновий кластер, і кілька «діячів» сідають, домовляються, а потім «доять» його, — говорить пані Тетяна. — Як правило, алгоритм поділу ресурсу формується за участі голови адміністрації, прокурора, голови суду зі своїм оточенням і начальника міліції — «найкращих людей» району. І цей алгоритм відомий лише їм. Тому треба дуже уважно вивчати документи. Адже зазвичай вони так і пишуться — аби «неписьменні» селяни залишилися без нічого. Це справді замкнене коло, на яке зможе вплинути хтось самодостатній і не місцевий, хто захоче з власного бажання довести справедливість. Або в селі знайдеться людина, яка матиме вплив і бажання все «розрулити».