Ярослав Кендзьор: У лави націонал–демократів залізло багато «шпани»

22.07.2011
Ярослав Кендзьор: У лави націонал–демократів залізло багато «шпани»

Виборча кампанія в Україні де–факто почнеться з осені. Отож політичні сили ще до падолисту мусять визначитися з форматом походу на парламентські вибори, що відбудуться у жовтні 2012–го. За останніми соціологічними дослідженнями, партії «помаранчевого» ідеологічного кластеру вже мають більшу популярність, ніж партії владної коаліції. Але питання ускладнюється тим, що націонал–демократи зараз виступають багатьма дрібними загонами. Якщо вони хочуть провести свою силу в парламент — мусять домовлятися. Утім амбіції цих сил явно перевищують їх рейтинги. Колишній рухівець, а тепер — представник партії «За Україну!», 70–річний депутат із фракції «НУНС» Ярослав Кендзьор каже: в середовищі нацдемів було сподівання, що приблизна структура союзу окреслиться ще весною. Однак переговори між національно орієнтованими силами пробуксовують.

 

«Королева виявилась голою»

— Пане Ярославе, останні соціологічні опитування показують тенденцію, що рейтинги основних політичних сил, які презентують різні ідеологічні ніші, падають — і Партії регіонів, і «Батьківщини». Як ви гадаєте, з чим це пов’язано?

— Обвал Партії регіонів та Віктора Януковича пов’язаний із тим, що виборці побачили, як безпардонно їх обдурили. Жодної зі своїх розкішних обіцянок «Регіони» не брали до виконання. Люди з перших днів чекали на зміни — але досі бачать лише цю «забудькуватість». Рівень життя в державі є доволі низьким, у економічній та соціальній політиці — провал, проблеми накопичилися практично в усіх галузях.

Рейтинг і репутація Юлії Тимошенко, а також партії «Батьківщина» (як стверджують лідери цієї партії — єдиної по–справжньому опозиційної сили в Україні) зазнали падіння через поведінку самої Юлії Володимирівни. Я завжди казав, що рано чи пізно фарисейство лідерки БЮТ обов’язково проявиться. Якою б солодкою не була брехня, вона неодмінно стане очевидною. Значна частина прихильників БЮТ почала розуміти, що їх роками годували лише промовами, палкими запевненнями. А насправді король, як кажуть, виявився голим. Чи королева.

— Які політичні сили, на ваш погляд, претендуватимуть на звільнену електоральну нішу?

— Коли люди розчаровуються і в партії влади, і в основній (як намагаються переконати) опозиційній силі, часто буває, що на цьому тлі зростають рейтинги радикальних сил: і правих, і лівих. Ми вже бачимо, як у цих політичних реаліях піднявся рейтинг «Свободи». Я гадаю, що на партію Тягнибока орієнтується велика частина тих людей, які колись підтримували легендарний Рух. Зараз Руху практично не існує — залишився просто бренд. Нинішнє керівництво НРУ завело партію в лоно політичної сили, котра сповідує протилежні ідеологічні цінності, і це остаточно нищить партію...

— Тобто, ви вважаєте, претендентами на «звільнені» голоси є й націонал–демократи?

— Так, але для перемоги вони мусять об’єднатися. Якщо політики дійсно вболівають за майбутнє України, якщо вони уміють аналізувати ситуацію, їм не можна зволікати з об’єднанням.

Я далекий від бажання всеохопно згуртувати всі політичні сили. Бо в нас під прапор національної демократії та демократичних сил поналазило стільки політичної «шпани»... Такі об’єднання нестійкі. Вони втримуються до першої критичної ситуації чи то в парламенті, чи в державі. А потім проявляються особисті амбіції та інтереси лідерів — і ці союзи починають сипатися на очах. Мене дивує, що у фракціях «НУНС» чи БЮТ (які і є об’єднаннями партій) знаходяться фігуранти, які можуть переступити барикаду й опинитися у стані своїх лютих і нібито непримиренних ворогів... Більше не треба повторювати таких помилок! А згадайте 2008 рік, коли в парламенті «гуляла» коаліція Партії регіонів і БЮТ. Перед виборами заявляли одне, а в парламенті почали домовлятися з противниками.

Тому до об’єднання треба підходити обережно. На мій погляд, спочатку цей союз має бути невеличким — дві–три сили. Це мають бути партії, що не нажили алергії у суспільстві. Я бачу там «За Україну!», УРП «Собор», здорову частину «Нашої України», не відкидаю силу, яку очолює Арсеній Яценюк...

Політики, готуючись до єднання, мають сказати суспільству кілька важливих речей. Що це об’єднання для того, аби врятувати Україну. Бо на 20–му році незалежності ми опинилися у надзвичайно складній, драматичній ситуації: відзначаючи ювілей, ми бачимо, що де–факто повернулися в те місце, з якого виходили на здобуття суверенітету. Тож треба задекларувати чітку ідеологічну основу цього об’єднання. Звісно, це має бути Українська національна держава, з орієнтацією на демократичній цінності та вектором, спрямованим на Європейський Союз. Тоді це об’єднання матиме шанси.

«Якщо буде технологія єднання, то назва не має значення»

— Це наміри щодо об’єднання чи вже йде конкретна робота?

— На превеликий жаль, наші політики чомусь чекають із моря погоди. До виборів залишився, по суті, рік. Перші кроки до об’єднання слід було зробити ще до періоду відпусток.

— Ви кажете про об’єднання. Але ж блоки, судячи зі всього, будуть заборонені...

— Так, усе до того йде. Треба брати за основу якусь одну політичну партію і заради України, заради людей формувати, так би мовити, нову силу. Формулу можна знайти — є багато варіантів. І тут я закликав би наших політичних лідерів абсолютно відкинути гонор. Якщо буде знайдено технологію єднання, то вже не так важливо, чи буде втрачено назву — «За Україну!» чи «Собор». Бо Україна має бути важливішою.

— Якщо виходити з соціологічних рейтингів, то право бути хребтом об’єднання треба визнати за «Фронтом змін». Партія Яценюка має непогану підтримку виборців...

— Звичайно, Яценюк за цим ранжиром стоїть найвище. Але «Фронт змін», який ми бачимо на місцях, на рівні районів та населених пунктів, — то недостатньо весела картина. Ми відверто говоримо Арсенію Петровичу: його кадри надзвичайно слабенькі, а якщо і є, то ідеологічно не визначені. У кількох обласних та районних радах позиція фракцій «ФЗ» далека від тієї, яку заявляє «Фронт змін» у Києві; ситуативно вони блокуються з тими силами, з якими не може бути й мови про об’єднання.

— Ми визнаємо політичні реалії: у «Фронту змін» — відносно вищий рейтинг. Але якби цю силу підкріпити міцними, визначеними в ідеологічному плані партіями — вона б цілком по–іншому засвітилася.

— Доводилося чути таку інтерпретацію, що В’ячеслав Кириленко, Анатолій Матвієнко та Юрій Костенко вже просилися у «Фронт змін», але їм відмовили.

— Ні, мова зовсім про інше.

Я не беру участі в перемовинах, але маю певну інформацію. Переговори тривають. Як я вже казав, вони затягуються. Ми планували, що весною мали бути проголошені заяви про об’єднання, а у вересні — відбутися якісь об’єднавчі з’їзди. Проте, як видно зараз, усі розбіглися, настав політичний штиль. Часу мало. Якщо розум не візьме гору й особистісні амбіції не відійдуть на задній план — усіх лідерів чекатиме те, що було на місцевих виборах: поразка.

— Ви маєте на увазі, що «Фронт змін» висуває неприйнятні для вас умови?

— Напевне. Йдеться про технологію об’єднання.

— Припустимо, націонал–демократам не вдасться домовитися про об’єднання. У якому форматі партія «За Україну!» піде на вибори?

— Якщо моделювати ситуацію, що об’єднання не відбудеться, тоді «ЗУ!» нічого не лишатиметься, крім варіанту брати участь у виборах самотужки. І, ясна річ, насамперед сподіватися на мажоритарні округи, одночасно агітуючи виборців за партію як таку. Сподіваюся, що за такого сценарію політикам удасться хоча б домовитися про висування кандидатур у мажоритарних округах, щоб і тут не займатися взаємопоборюванням.

Звичайно ж, якщо всі партії окремо висунуть на виборах свої списки, це дратуватиме виборця. Він заплутається в десятках і десятках назв. Буде величезний відсоток тих, хто просто не прийде на вибори. Люди скажуть: якщо політична еліта не може проявити відповідальності за долю Української держави — нам не треба такої еліти.

Але я сподіваюся, що політикам таки вистачить сили й глузду домовитися.

 

ДЛЯ ПОЧАТКУ

— Як ви гадаєте, наскільки вдала ідея домовитися хоча б про спільне забезпечення чесних виборів? Нещодавно «Наша Україна» ініціювала «круглий стіл» для партій націонал–демократичного вибору, щоб обговорити такий механізм, а представники «За Україну!» проігнорували захід...

— Щиро кажучи, я не знаю, чому не було представників нашої партії... Але такі домовленості — хоча б про питання виборчого процесу — це непогана ініціатива! Думаю, в середовищі націонал–демократичних партій не буде противників цієї ідеї. Кожен знає, як проводяться вибори за цієї влади, знають про маніпуляції з виборчими комісіями та підрахунком голосів. Тож такі обставини мають штовхати лідерів політичних партій на домовленості.

— Чому, на вашу думку, провладні сили відклали ухвалення нового закону про вибори народних депутатів?

— На мою думку, причина в тому, що керівництво Партії регіонів усе ще відстежує процеси у суспільстві та моделює різні варіанти виборчої системи. Іде скрупульозний аналіз, аби при тих політичних реаліях, коли рейтинг ПР і надалі знижуватиметься (а він стане ще меншим, аніж сьогодні), вдалося знайти таку формулу виборів, яка була б якомога вигіднішою для партії влади. Саме тому вони і зволікають, щоб вийти до Верховної Ради зі зміненим проектом.