«Людина хоче обдурити смерть і вигадує тисячі способів залишити по собі пам’ять. Це самообман. Однак завдяки цій вселюдській енергії самообману і самоствердження намножується культура. Так зi слабкості постає сила». Мені так здається, що в цьому неоднозначному вислові Івана Дзюби — іронічному і правдивому — вловлюється його характер. Тому саме цю цитату, взяту з документального фільму «Совість. Феномен Івана Дзюби», я зробила б титульною. Цю картину — один iз кількох творчих подарунків ювілярові — покажуть на Першому Національному 25 липня о 9.20 та 26 липня о 21.00 — на каналі «Культура».

Коли гурт українських науковців і громадських діячів надумав укласти й видати збірник на пошану Івана Михайловича Дзюби до його 80–рiччя, чи не найбільші суперечки точилися навколо назви майбутньої книги. Переміг запропонований професором Олею Гнатюк варіант Corvus albus. Латиною це означає — «Білий крук». У цих словах точно схоплено чи не визначальну рису Івана Михайловича: його відвагу бути інакшим. Бути по–європейському освіченим у час, коли цінувалося лишень комуністичне начотництво. Бути бездоганно порядним, коли навколо процвітають підлість і доносництво. Бути, нарешті, українцем, коли більшість навколишніх міщан переконані: українцями можуть бути тільки люди примітивні й украй недалекі...

А до всього, Іван Михайлович Дзюба завжди мав відвагу говорити. Бо завжди вірив: викладені словами й надруковані на папері думки за певних обставин можуть змінити життя не лише однієї окремої людини, а й цілої людської спільноти. Наприклад, нації, яка раптом усвідомить сама себе, вирішить бути кращою, шляхетнішою і мудрішою.