В Україні почала формуватися нова партія влади — Народно–демократична на чолі з Анатолієм Матвієнком. В її президії можна побачити Валерія Пустовойтенка, Василя Євтухова, Віктора Ющенка.
Новий член НДП екс–спікер Іван Плющ розповів «УМ»: «Я погодився вступити, коли побачив тут багато молоді. Головне, щоб не вийшло, як у Черномирдіна: «хотіли як ліпше, а вийшло як завжди». Плющ заявив: «Я вважаю себе молодим політиком».
У травні Президент Кучма звільнив Євгена Марчука з посади голови уряду, пояснивши: «Заборгованість із соціальних виплат продовжує наростати і склала по зведеному бюджету 65,6 трлн. крб.; не налагоджена ефективна взаємодія з Верховною Радою, а Прем’єр–міністр зосередив зусилля на створенні власного політичного іміджу».
Маючи мандат народного депутата, Марчук перейшов на роботу в парламент. За його словами, він не сприймає мотивів відставки, викладених у заяві прес–служби Президента. «Будь–які намагання звалити вину за стан в економіці на Прем’єр–міністра приречені. Причини значно глибші. Але час розсудить», — сказав Марчук.
Коментар голови НРУ В’ячеслава Чорновола: «Крок Президента був вимушеним і необхідним. Оцінюємо це рішення позитивно. Марчук виявився типовим представником командно–адміністративної системи, не зумів проводити реформи, не шукав порозуміння з національно–демократичними силами, натомість гуртував навколо себе людей зовсім іншої орієнтації».
Після Марчука уряд очолив Павло Лазаренко, що був першим віце–прем’єром. І Рух, і більшість інших сил підтримали призначення нового Хазяїна. За висновками політологів, уже наприкінці літа впливовість Павла Івановича перевищила впливовість Кучми (з цього приводу «УМ» щомісяця публікувала рейтинги від Київського центру політичних досліджень та конфліктології).
В гостях у редакції «УМ» Лазаренко виклав своє кредо: «Взявся — роби, не можеш — не заважай. Я звик працювати в команді, працювати на довірі. Але той, хто формує команду, повинен мати право питати з неї так, щоб вона аж тріщала».
16 липня о 7:15 у Києві поблизу Московського моста спрацював вибуховий пристрій. Сила вибуху була еквівалентна 3 кг тротилу. Машину Прем’єр–міністра Павла Лазаренка, що саме проїздив тим шляхом, відділили від вибуху 2–3 метри. Кореспонденти «УМ» дослідили місце події разом із правоохоронцями вже о 10–й ранку.
Лазаренко їхав в аеропорт «Бориспіль», звідки вилетів у Донецьк на зустрічі з бунтівними гірниками та місцевим керівництвом. Згодом лунали припущення, що теракт на Рибальському півострові був підлаштований і мав на меті підвищити рейтинг нового глави уряду, який тільки починав протистояння з «донецькими». А офіційно однією з версій була спроба «донецької мафії» прибрати Лазаренка.
У грудні замість Табачника Кучма призначив главою адміністрації Президента Євгена Кушнарьова — одного з лідерів НДП — аби «зняти напругу між гілками влади».
ЗВИТЯГА–96
Сторічний ювілей Олімпійських ігор сучасності — ХХVI Олімпіада в Атланті. Уперше в літніх Іграх брала участь збірна незалежної України. Перша медаль — «бронза» чоловічої команди зі спортивної гімнастики.
У підсумку Україна посіла в медальному заліку високе дев’яте місце із 23 нагородами (9 золотих, 2 срібні, 12 бронзових).
Золоті призери: борець В’ячеслав Олійник, легкоатлетка Інесса Кравець, штангіст Тимур Таймазов, гімнасти Лілія Подкопаєва, Рустам Шаріпов, Катерина Серебрянська, боксер Володимир Кличко, яхтсмени Євген Браславець та Ігор Матвієнко.
РОЗСТРІЛ РОКУ
«Убивство одного з фінансових «стовпів» Донеччини
Ескалація тероризму з економічних та політичних мотивів виходить на новий виток».
Цитата з «УМ»: «Убивства й замахи вже стали в Україні звичною справою, і нас уже важко здивувати чимсь особливим. Саме тому повідомлення про вбивство народного депутата України, президента концерну «Атон» Євгена Щербаня багато хто сприймає як цілком прогнозований фатум. Життя депутата обірвалося в неділю, 3 листопада, о 12:15, коли відомий підприємець спускався по трапу літака, який прибув спецрейсом із Москви (там Щербань був на святкуванні срібного весілля Йосипа Кобзона). До трапу під’їхав автомобіль «Жигулі» (цікаво, як він проник на злітну смугу аеропорту Донецька?)... Від отриманих поранень Щербань — член виконкому Ліберальної партії, один із найвпливовіших бізнесменів Донбасу — помер на місці, його дружина — на шляху до лікарні. Під кулями дивом уцілів син Щербаня Руслан (тепер — народний депутат від «Регіонів». — Ред.)». Загинули також працівник аеропорту й бортінженер літака Як–40.
У 2003 році вбивцю — Вадима Болоцьких із банди Євгена Кушніра — засудили до довічного ув’язнення. Замовника не визначили досі, хоча дехто називає таким Павла Лазаренка.
НЕЛЮД РОКУ
«Його хобі було полювання. На людей»
Арешт «львівського маніяка» Анатолія Онопрієнка, який зізнався у 57 вбивствах по всій Україні.
Інтерв’ю з адвокатом Мирославом Сулятицьким: «Мій підзахисний весь час стверджує, що володіє гіпнозом (може, це йому було потрібно, щоб позбавляти жертв бажання чинити опір — не знаю). Я цікавлюся психологією і так вам скажу: він уміє створити навколо себе якусь особливу ауру, коли ти починаєш відчувати, що заворожений ним».
«Шукали «братковицького вбивцю», а замордували іншу людину».
Нардеп Степан Хмара викрив міліцію на тому, що у львівській в’язниці до смерті замучили Юрія Мозолу — мешканця села Дроздовичі Городоцького району, якого підозрювали у вбивствах, скоєних Онопрієнком.
В гостях у редакції «УМ» Генпрокурор Григорій Ворсінов наголошував на потребі збереження смертної кари в Україні — за його словами, заміняти «вишку» довічним ув’язненням не можливо, адже, «приміром, торік в Україні скоєно 4,5 тисячі навмисних убивств, і якщо щороку засуджувати до довічного ув’язнення 150 чоловік, то виходить, що кожні два роки потрібно буде зводити новий табір суворого режиму». «Якщо Верховна Рада схвалить закон про скасування вищої міри, ми будемо його дотримуватися. Але чи варто виявляти надмірний гуманізм щодо нашого «Чикатила» — Онопрієнка, який відібрав життя у 52 душ?»
(Попри те, що Україна вступила до Ради Європи ще1995 року, зобов’язання скасувати смертну кару Верховна Рада виконала лише 2000–го. Незадовго до вступу України в РЄ почав діяти мораторій на виконання смертних вироків, але через кілька місяців страти знову відновилися. Оскільки це могло загрожувати виключенням з РЄ, 1997 року дію мораторію було відновлено, і відтоді в Україні більше нікого не страчували. Нині Онопрієнко відбуває довічне ув’знення на Житомирщині).
ІНШІ ТЕМИ РОКУ
Першого червня Україна прокинулася абсолютно без’ядерною.
Завершився процес вивезення з території України стратегічних ядерних боєприпасів у Росію з метою їх подальшої ліквідації під контролем спостерігачів України. Як повідомили з головного штабу ракетних військ стратегічного призначення РФ, на територію Росії виведені всі 1269 ядерних боєзарядів 43–ї армії, яка дислокувалася в Україні.
* * *
Криза влади в місті Києві, де міськрада не сприймала обраного мера Леоніда Косаківського, якого не підтримував також Президент Кучма, частково вирішилася у травні з призначенням в. о. голови міськдержадміністрації будівельника Олександра Омельченка. При цьому Косаківський ще рік лишався головою міськради, яка йому не підпорядковувалася. Через 15 років ситуація повториться, лише з іншими дійовими особами — Черновецьким і Поповим.
* * *
Другого липня близько 6–ї вечора у Дніпродзержинську зійшов з рейок трамвай, що їхав за маршрутом 2–А. Причиною аварії стали несправні гальма, які відмовили на спуску. Майже 300 метрів трамвай пролетів на швидкості близько 150 км/год і врізався в бетонну стіну. Загинуло 32 людини, 74 особи потрапили до лікарні.
* * *
«Дідуся» українського флоту невдячні «онуки» розріжуть на брухт».
Військовий корабель СКР—112, який у 1992 році першим підняв український прапор, продано комерційним структурам на утилізацію.
* * *
Британія передала Україні антарктичну станцію «Фарадей», яку перейменували в «Академіка Вернадського». Заступник директора Центру антарктичних досліджень Юрій Оскрет в інтерв’ю «УМ»: «Сьогодні Антарктида — єдиний регіон можливого для нашої країни океанічного рибного промислу. Всі інші війдійшли Росії».
ЦИТАТИ З «УМних» ІНТЕРВ’Ю
Голова НБУ Віктор Ющенко:
«Давайте перестанемо плакати. Ми почали підніматися».
Секретар РНБО Володимир Горбулін:
«Найбільшу загрозу національній безпеці сьогодні становлять падіння виробництва, низька конкурентоздатність вітчизняної продукції, неплатежі, повільність у структурних перетвореннях, монопольна залежність України від імпорту енергоносіїв, зниження технологічної та виконавчої дисципліни».
Голова НРУ В’ячеслав Чорновіл:
«Бути спільниками в кампанії дискредитації глави держави — значить дискредитувати державу».
Народний депутат, голова фракції «Соціально–ринковий вибір» Євген Марчук:
«Поворот до «міцної руки» неможливий... Той, хто вже сьогодні (в листопаді 1996–го) почне марафон президентських виборів, може програти».
Голова ДемПУ Володимир Яворівський:
Цитата: «Національна ідея не спрацювала через те, що в Україні, власне, не спрацювала жодна, передусім економічна, ідея. І тоді все звалили на національну ідею. Але замикатися на ній не слід. Я готовий поміняти націонал–демократію на раціонал–демократію. Грати сьогодні на одній націонал–демократичній струні в Україні — безперспективна справа для політика. Ми повинні дати ідею, яка об’єднає і Донбас, і Галичину».
Міністр внутрішніх справ України Юрій Кравченко:
«За два роки ми зможемо приборкати злочинність».
«У проекті Держбюджету МВС запросило 170 трлн. крб., дали 69. Цього вистачить лише на зарплату, та й то не всім зразу».
Лідер КПРФ, кандидат у президенти Росії Геннадій Зюганов:
«Я випиваю значно менше, ніж Єльцин, але трохи більше, ніж Горбачов».
«Я публічно заявив, що для генерала Лебедя знайдеться гідне місце в моєму уряді національного порятунку. Ми переконані у своїй перемозі. Варіанти є, але ми впевнені, що виборці нас підтримають» (спрацював інший варіант: Лебедь обрав сторону Єльцина, і немічний президент у другому турі переміг Зюганова, використавши гасло боротьби з «червоною загрозою». — Ред.).
Генерал Олександр Лебедь:
«Я війну професійно ненавиджу, але коли воюю, тоді мене потрібно боятися».
«Я добре ставлюся до генерала Піночета. Тому що він навів у своїй країні порядок. Чого в нас так не вистачає... Мене цікавить не стільки влада, скільки можливість запобігти великій крові».
Посол Німеччини в Україні Александер Арно:
«Коло членів ЄС розширюється, і управляти ним буде дедалі складніше. Тому неприйнятним для багатьох країн стане голосування в ЄС за принципом одностайності. Адже що буде, коли нас стане 25? Як тоді вберегтися від перевтілення Євросоюзу у тривіальну міжнародну конференцію, де йдуть лише постійні розмови? (зараз у ЄС 27 членів, і ухвалюються дієві рішення. — Ред.) Попри це, ми всі за те, щоб Євросоюз поповнювався країнами Центральної Європи».
Глава Київської міськдержадміністрації Олександр Омельченко:
«Моя політика — тепло в квартирах киян».
Міністр зв’язку Дмитро Худолій:
«У Європі про черги на телефон і гадки не мають. Може, й ми скоро про них забудемо» (ішлося про проблему встановлення стаціонарних телефонів для населення; мобільні тоді були лише в найбагатших).
Молодий київський «динамівець» Андрій Шевченко:
«Починав грати на всіх місцях. Загалом я «ігровик» по життю — грав у футбол, хокей, баскетбол. Всюди міг грати на будь–якому місці. Та й зараз ще не вирішив, де дійсно моє місце».
Співачка Таїсія Повалій, яка лише починала боротися за популярність:
«Спочатку ми не думали, який імідж створювати, на кого орієнтуватися. Але познайомилися зі стилістом Тетяною Бондаренко, і вона побачила в моєму обличчі щось спільне з Мерилін Монро. І почала робити мені такі зачіски, як у цієї голлівудської зірки. А якби доля звела мене з іншим стилістом, можливо, в мене була б коротесенька стрижка, і не було б того, що є нині».
Боксер Володимир Кличко:
«Олімпійські ігри — це вершина, до якої я йшов кілька років, і вище цього вже нічого немає... Тепер мої думки пов’язані з професійним боксом».
«Особистого життя в мене немає — я ще не зустрів людину для серця, дружини на горизонті не видно. Ось, одержав від мерії квартиру, тож, можливо, відбудуться зміни і в особистому житті. А поки вільний час я віддаю своєму бультер’єру Максу — він мене довго не бачив і радів неймовірно».
Іван Драч (розмова перед 60–річчям):
«Не соромлюся за жоден свій вірш — ні про Леніна, ні про партію».
Поет і художник Лесь Подерв’янський:
«Не хочу, щоб усі впізнавали мене в обличчя. Адже повинен залишатися міф. Може, цей автор виповз із теплотраси, з наколками, в якомусь там богемному лахмітті? Це цікаво, чомуб і ні?»
«Раніше я просто інстинктивно тримав дулю в кишені, а тепер вийняв її, от і все».