Навеснi 1962 року доля закинула мене на Крайню Пiвнiч у чукотський порт Певек, що в перекладi з чукотської означає «Гнила яма». І справдi, нiщо там не радувало око. На чорнiй гальцi берега «височiло» кiлька двоповерхових будинкiв та скупчення баракiв. Дерев’янi настили замiняли брукiвку. Жодного деревця, нi травицi, нi квiточки. Над усiм цим жалюгiдним мiстечком, притиснутим до бухти високими сопками, невпинно димiла ТЕЦ, забиваючи дихання своїм ядучим димом та посипаючи все навкруги чорним попелом.