Симптоми на початку

Малкович, утомлений напруженим графіком i, м’яко кажучи, дивними запитаннями від українських ЗМІ, поїхав у неділю в відпустку, а ми залишаємося з Міхалковим та російським кіно.

Про бідну культуру замовте слово

Усе ж тліє надія, що наш пересічний глядач і журналіст перестане сприймати російську реальність як цивілізаційний зразок. Такі сподівання вселяє пара фільмiв, презентація яких пройшла минулими вихідними. «Два дні» — іронічну комедію від «учительки» «Школи злослів’я» Авдотьї Смірнової показали в рамках програми «Нове російське кіно». Це алегорична оповідь про зіткнення двох світів: російської інтелігенції, вихованої на ідеалах князя Болконського, та російського чинушества, яке пройшло апгрейд через партійну школу та дикий капіталізм. Ксенія Раппопорт у ролі першої та Федір Бондарчук у ролі другого обговорюють злидарське існування інтелігенції, гидливе ставлення державного апарату до культури та водночас закохуються одне в одного. Як зізнався сам Бондарчук, хепі–енд у цій історії навряд чи буде, проте «Два дні» — привід закохатися у Смірнову й згадати про ніжні почуття до Раппопорт і Бондарчука.

Другий фільм на ту саму тему — конкурсний: «Вправи у прекрасному», реж. Віктор Шаміров. Популярні й не дуже російські актори Гоша Куценко, Костянтин Юшкевич та Ксенія Радченко пародіюють власну лицедійську буденність, критикують державну підтримку патріотичного кіно, знову ж таки вдаються до роздумів про місце й значення культпросвітництва, зрештою «забивають» на це й народжують сакраментальну фразу: «Коли отримуєш диплом, здаєш моральні цінності». Загалом вийшов невибагливий фільмець, із якого можна було би зробити серіал про акторське життя–буття на кшталт «Інтернів».

Моральний кодекс

«Ми дотриму­ємося принципу показувати фільми з концептуальним почут­тям гумору. Тобто не показувати соціальних драм, а зразки арт–мейнстріму. Ми намагалися вибрати з кожної кінематографічної території, що є трендом, найбільш характерну картину», — це вже фраза Дениса Іванова. Але вона найменше ілюструє французький конкурсний фільм «Дівчисько» (Tomboy) Селін Ш’ямми, яка продовжує досліджувати гендерну ідентифікацію дівчаток. Чесно кажучи, після перипетій 10–річної Лори/Мікаеля потяг висповідатися психоаналітику витіснив будь–яке бажання посміхнутися у фіналі.

Досить жорсткою видалася присутність у конкурсі української картини «Бес Пор No» Олександра Шапіро з Олексієм Горбуновим, Ольгою Сумською, Антоном Комяховим та Мирославом Кувалдіним. Це півторагодинна варіація на тему, що таке добре й що таке зле, а також можливість батькам усвідомити, що роблять їхні дітки у час просунутих технологій, коли самі батьки зайняті на роботі. У Шапіро вони, тобто він — Макс (Антон Комяхов) — знімає порнографічні фільми, вплутуючи у брудну історію батька, його подругу й власну першу любов. «Бес Пор No» — безперечно найкомерційніша стрічка скандально відомого автора «Цикути», однак навіть продюсерська цензура (до слова, фільм повністю фінансований російською компанією) не змогла стерти фірмовий почерк режисера. Після закінчення прес–показу картини зал на мить завмер, але потім усе ж подарував Шапіро кілька хвилин аплодисментів. Стрічка розділила глядачів на два табори: тих, кому історія сподобалася, й тих, хто не сприйняв її взагалі, хоча відвертої критики офіційно так ніхто й не озвучив. На мою ж скромну думку, «Бес Пор No» заслуговує на місце в короткому списку «Нове українське кіно».

P.S. У наступному звіті «УМ» огляне урожай фільмів, які селекціонери ОМКФ зібрали з найкращих світових кінофорумів, відвідає дискусію українських кінокритиків із членом журі, генеральним секретарем ФІПРЕССІ Клаусом Едером, перегляне перші ластівки офіційної програми «Українська лабораторія» й чудову «Французьку панораму».