Пільга на... байдужість

Дев’ята конференція Полтавської обласної організації інвалідів війни та Збройних сил почалася з годинним запізненням. Тільки тому, що весь цей час сивочолі ветерани, більшість яких уже давно розміняли дев’ятий десяток літ і подолали десятки чи навіть кількасот кілометрів до обласного центру, чекали бодай когось з офіційно запрошеного на форум керівництва облдержадміністрації. Та так і не дочекалися. Прийшов лише третьорядний чиновник, який нічого не вирішує. Тож у відповідь на таку «увагу» можновладців пролунали пропозиції конференції взагалі не проводити, обмежившись пікетуванням обласного «білого дому». Зрештою, після тривалих телефонних перемовин керівника організації Івана Лантуха з заступником голови облдержадміністрації, котрий пообіцяв «делегувати» на конференцію заступника голови... облради (ще через 40 хвилин той справді прийшов), делегати таки розпочали своє зібрання. Й одразу вимушено згадали, що на подібні форуми обласного осередку «ріднішої» для нинішньої влади ветеранської організації, яку очолює нардеп–комуніст Петро Цибенко, ті ж таки провідники ОДА ходять, як кажуть, строєм...

Хто за єдиний... «відстійник» для компартноменклатури?

Ще обурливіший вияв специфічної «турботи» про себе ветерани–інваліди Полтавщини побачили у цинічній спробі «доброзичливців» фактично ліквідувати їхню всеукраїнську громадську організацію. Адже у вересні минулого року згаданий парламентарій–очільник Організації ветеранів України вніс у Верховну Раду проект Закону «Про Організацію ветеранів України». Згідно з ним, саме ОВУ мала стати «єдиною громадською ветеранською організацією на території України» з так званим «структуруванням» за відомчою приналежністю та соціальними категоріями. Фронтовик Іван Лантух нагадав присутнім про те, що такі пропозиції суперечать передовсім Конституції, Закону «Про об’єднання громадян», які забороняють втручання однієї громадської організації в діяльність іншої, а також здоровому глузду. Бо майже два десятиліття тому їхня «інвалідська» організація виокремилась із «загальної» ветеранської тільки тому, що останню фактично «осідлали» відставні генерали–політикани та вчорашня компартійна номенклатура. Саме вони замість реальної турботи про тих, хто найбільше її потребує, продукували гучні відозви, ділили між собою та найближчим оточенням «пільгові» автомобілі, дефіцитні тоді продовольчі та промислові товари в крамницях для інвалідів–фронтовиків, залишаючи останнім хіба що прострочену кільку в томаті...

Сьогодні ж новітні ветеранські «вожді», котрі не нюхали пороху й лише спекулюють на ностальгійних почуттях стареньких, знову намагаються огорнути всіх своїм «совково»–комуністичним «омофором». Щоправда, ні на загальнодержавному форумі ветеранів, ні на з’їзді Всеукраїнської організації інвалідів війни та Збройних сил, які відбувалися наприкінці минулого року, той «об’єднавчий» законопроект, м’яко кажучи, не підтримали. Більше того, згадана «інвалідська» організація відгукнулася на прохання про приєднання до неї великої когорти тих, хто воював у різних «гарячих точках» уже після Другої світової війни. Тож із лютого ц. р. вона називається Всеукраїнською організацією інвалідів війни, Збройних сил та учасників бойових дій. До відповідної перереєстрації з суттєвим поповненням своїх лав готується зараз і її структурний підрозділ на Полтавщині. Попри те, що завадити розбудові осередку намагаються вже знайомі «доброзичливці».

«Парадні» декларації й сумні реалії

Скажімо, в Оржицькому районі, який вважають своєю вотчиною одразу два «комуністичних» нардепи — нинішній і колишній, — на зібранні активу «загальної» ветеранської організації вирішили фактично втілити згаданий провокативний законопроект у життя й таки «об’єднати» різні осередки в один. «Такого «об’єднання» ми, звісно, не визнаємо, — сказав власкору «УМ» фронтовик, голова районної організації інвалідів війни та Збройних сил Григорій Хало. — Хоча наш осередок дуже «муляє» комуністам, які перетворили спільну «ветеранську» кімнату в адмінбудинку фактично на свій штаб. Мені пропонували «забиратися» звідти вже давно. Та ми ж займаємося соціальним захистом ветеранів–інвалідів, а вони — своїми партійними справами». На неприпустимість такого цинічного знущання з побратимів, які втратили здоров’я, захищаючи Батьківщину, наголосив голова обласної організації інвалідів війни та Збройних сил Іван Лантух. І зажадав від представників влади забезпечити неухильне дотримання чинного законодавства. А потім зачитав підготовлені радою організації звернення до Президента України та інших керівників, де висловлено «рішучий протест» проти згаданого законопроекту та прохання захистити інвалідів війни від свавілля «так званих комуністів, які хочуть використати нас як ширму для відстоювання своїх вузькопартійних інтересів». Делегати конференції підтримали ці звернення одноголосно.

Водночас говорили про власні реальні, далекі від політики, проблеми. Зокрема, про декларативність багатьох пільг, особливо для тих інвалідів війни, які доживають віку в наших селах. Чимало з них уже прикуті до ліжка. Та дехто з таких «лежачих» навіть переоформити групу інвалідності не може, оскільки для цього треба... вставати і їхати до обласного центру. А чого вартий так званий «безкоштовний» бензин для автомобілів із ручним керуванням на 142 гривні (саме таку суму, якої не вистачає навіть на одну заправку автівки, виділяє сьогодні держава «моторизованим» інвалідам для поїздок протягом цілого року!). Ще тяжче доводиться тим колишнім фронтовикам, які мають право на пільговий проїзд, але не можуть виїхати з дому навіть за гроші, бо їхню глибинку взагалі оминають автобуси... Надто за умов, коли людей похилого віку зараз повсюдно «добивають» скороченням сільських лікарняних закладів. Належні умови створені у трьох обласних госпіталях для інвалідів війни, та обтяжені багатьма хворобами старенькі захисники Вітчизни потрапляють туди тільки вряди–годи — постійно ж їм доводиться мешкати там, де далеко не завжди купиш навіть найнеобхідніших пігулок. Тож і владі, й усім без винятку ветеранським організаціям є над чим працювати. Спільно. Облишивши політиканство й парадну «показуху».